Навпаки — кажучи про Великий Спалах, люди були переконані, що це саме Ти даєш знак Свого Пришестя; багато з них чекали кінця світу і Воскресіння всіх мертвих.
На кордоні зони окупації Києва, тобто на Окружному шосе, я не побачив жодних патрулів Чорної Орди чи КПП МДБВС — дорога була вільна. Вулиці Києва залишалися безлюдними — лише де-не-де можна було побачити людські постаті з відрами води чи лантухами провізії. Ніхто не знав, куди поділися війська Чорної Орди і що сталося з режимом Верховного Директорату. В місті панувало безвладдя.
У моєму будинку на Інститутській — як і в інших — не працював ліфт, і я ледве доп'явся до двадцять дев'ятого поверху. Моя квартира, в якій я не був від часу подій 1 липня, була пограбована — двері зламані, меблі потрощені, на підлозі валялися якісь ганчірки, вмурований у стіну сейф, в якому я зберігав зброю і гроші, був розпанаханий автогеном. Води і світла не було, каналізація не працювала.
Дивом збереглася стара кавоварка, як безглуздий експонат минулої епохи: ні кави, ні води, ні цукру не було.
Я вийшов на балкон, устелений попелом, наче після виверження вулкану, й подивився на Київ: у зеленкуватих сутінках темне, позбавлене вогнів і руху місто здавалося мертвим, хоча це було не так: де-не-де у вікнах блимало слабеньке світло каганців, а отже, жевріло життя.
І тут, Ісусе, я вперше у своєму житті склав і прошепотів молитву: «Нехай благословить і береже нас всемогутній, милосердний Ісус Христос — єдиний, кому вірю й довіряю. Сине Божий, співчуваю твоїм мукам, що їх ти спізнав в ім'я кожного з нас, і вірю в Твоє воскресіння. Помилуй наш дім, наш Київ, помилуй Україну і всі інші країни, змилуйся над нашим народом та іншими народами, пожалій тих, хто мешкає в містах і селах, пожалій і помилуй мене, грішного, і тих, кого кохаю, шаную, знаю, близьких мені і далеких людей. І покарай мене за те, що прозрів так пізно, що вклонявся фальшивим пророкам, що вірив у міражі, жив за законами вовчої зграї, сповідував мізерні цінності і служив силам ненависті, а не справжнього добра; і хоча ці люди, сповнені дрібної заздрості й хижацької захланності, були чужі мені й огидні, але в мене не знайшлося мужності сказати їм це або піти від них мовчки. Я зрадник, Сину Божий, і тільки Тобі можу в цьому зізнатися. Якщо казати повну, безжальну правду — я смертохрист. Принаймні був ним донедавна, бо, поважаючи і люблячи Тебе, як навчила мене мама, я був переконаний, що Ти — людина, геніальний провидець і екстрасенс, але людина! Допустивши цю думку, я допустив у своє серце Антихриста — Сансизбаєва, і я несу за це таку ж відповідальність, як і інші смертохристи. Так, я зрадив самого себе, бо все життя служив смертохристам, тобто тим, хто знищив Бога в собі і люто винищував Його в інших людях.
Я зрадив найдорожчих мені людей: батька, на похорон якого я не приїхав, бо мені завадили службові обставини — якась чергова ідіотська шпигунська історія з новим зразком британської зброї, що був украдений нами в Новій Зеландії. Я не почув батькових останніх слів, який так любив мене, так вірив у мене, і від якого я успадкував, врешті, технічні здібності. Помираючи, батько кликав мене, сподіваючись до останньої хвилини мене побачити. Я зрадив матір, не слухаючи її молитов і не вірячи ним; я відправив, Христе, маму до Польщі, і тепер, не маючи ні зв'язку, ні можливості зустрітися з нею, я не знаю — що з нею? Чи жива? Може ти, Сине Божий, знаєш і принесеш їй розраду? Я зрадив сестру Катерину, бо, посварившись з її чоловіком, перервав будь-які стосунки з нею і тепер не знаю її долі і навряд чи коли дізнаюсь. А це ж моя рідна сестра, яку я колись любив!
Я зрадив Ширлі Мак Доул, яку я кохав по-справжньому, кохав до нестями, до готовності померти, кохав так, як ніколи нікого не кохав — і зрадив її, кинув вагітну заради кар'єри, виконуючи наказ Мережка і Махуна, які погрожували мені припинити виплату державної стипендії і вигнати з розвідувальної служби. Серце моє після цього скам'яніло, Боже, і я втратив назавжди дар кохання. А може, я не мав його ніколи.