Гайдук відклав журнал і роздивився навсібіч: чи йому все це не наснилося? Цей убогий відсік для поранених офіцерів на борту «Ланкастера-27», краєвид за ілюмінатором — крила біплана розрізали невеличкі хмаринки, від чого літак легко здригався, монотонне заспокійливе гудіння двигунів... Чи в реальному світі існує він, Ігор Гайдук, чи не наснився йому якийсь моторошний сон? Ворухнув пальцями лівої руки, наче вперше їх відчув і побачив, доторкнувся неголеної щоки. Щоб не почуватися божевільним, примусив себе думати про найпростіші речі: про стерильний пакет для гоління, що був приготований для нього і лежав на полиці у сусідньому тісному туалеті-душі. Божени, що лежала на верхньому ліжку, не було чути: вона що, ковтає транквілізатори, бо спить весь час? Згадав Лінду, її посопування — похропування, її білозубу посмішку, її... Зітхнув, остаточно повернувшися до дійсності. Доведеться читати цю маячню далі.
«Отец Калерий привел неопровержимые, научно выверенные данные, свидетельствующие о том, что Христос был обычным человеком и погиб на кресте от болевого шока, обильной кровопотери и обезвоживания. Он НЕ ВОСКРЕС — и это главное открытие великого русского монаха-исследователя. Путем сопоставления различных списков апокрифических Евангелий, в частности Евангелия от Иакова-могильщика, получены убедительные доказательства того, что тело умершего назаретянина было на второй день после его гибели — тоесть в субботу — выкрадено из могильной пещеры на Голгофе членами его секты, давшими взятку охранникам, и временно захоронено на восточном склоне Храмовой горы, недалеко от Золотых ворот.
В начале лета 70 г. — то есть через 37 лет после смерти Христа, его тело, превратившееся в мощи, было тайно вывезено за пределы блокадного кольца римских войск, готовящихся к уничтожению Иерусалима, и перенесено в малоизвестный тогда городок Византий, где к тому времени уже действовала тайная, тщательно законспирированная секта СМЕРТЕХРИСТОВ — тех, кто в отличие от ВОСКРЕСОХРИСТОВ, поверили в смерть Христа-человека и невозможность его воскресения. Всего несколько семей СМЕРТЕХРИСТОВ в течение поколений сберегали страшную тайну и место погребения Христа. Однако никогда и никому в мире не удавалось сберечь тайну, да еще такую! Найдены летописные источники, согласно которым подлинной причиной похода крестоносцев в Ромейскую державу в 1204 г. и осады, а затем и захвата Византии, к тому времени превратившейся в великолепный город-крепость, столицу могущественной империи Константинополь, было стремление завладеть останками Христа и уничтожить их — дабы сохранить миф о Богочеловеке и Его Воскресении, который к тому времени окончательно овладел думами обитателей Европы. Из числа рыцарей-крестоносцев, в частности норманских воинов, был создан специальный орден фанатиков — сейчас бы его назвали спецназом — орден ХРИСТОИСКАТЕЛЕЙ. В свою очередь, осознавая смертельную опасность, нависшую над тайной новой Истины, СМЕРТЕХРИСТЫ, сохранившие верность данной ими клятве, сумели перенести бренные останки Христа на боевой корабль империи, пересечь Черное море и высадиться в Крыму, в горных пещерах которого некоторое время (менее года) сохранялось тело. Затем мощи Христа были отправлены в Киев, где и нашли свое упокоение в одной из дальних пещер Киево-Печерского монастыря. Тупиковое ответвление пещеры, в котором хранилось тело Христово, оставалось, как правило, замурованным, особенно в годы войн и оккупаций Киева. Однако время от времени члены семьи русских патриотов, хранивших эту драгоценную реликвию (теперь можно назвать их фамилию — это семейство Назара Потапенко, внуки и правнуки которого донесли до нас в целости и сохранности тело Христа), производили осмотр мощей, кстати, прекрасно сохранившихся и, если того требовали обстоятельства, изменяли месторасположение погребения».
«Куди я повертаюся? — зітхнув Гайдук. — До божевільного краю, в якоку можливо публікувати таку маячню?». Як технар, людина наскрізь раціонально-прагматична, Гайдук був байдужий до справ релігії, хоча мати похрестила його в дитинстві. На все життя запам'яталися тиша і світло невеличкого греко-католицького порожнього храму біля Львівської площі і кадильний запах риз молодого священика, що хрестив його. І теплий дотик долоні до стриженої голови Гайдука, який наповнив його дивним спокоєм. Все християнство з його Євангеліями, заплутаними конфесійними справами, конфліктами, молитвами, ритуалами — все недосяжне для розуміння Гайдука — зосередилося в особі його матері,Марії Юзефівни Гайдук, у дівоцтві Марисі Гороль. Роджена на польсько-німецькому пограниччі, поміж католицькою і протестантською культурами, вона, вийшовши заміж за авіаційного інженера з компанії «Антонов» Петра Гайдука, увібрала в себе ще й українське греко-католицьке визнання; проте не належність до різних конфесій, а доброта і покірлива терплячість робили її справжньою християнкою. Вона вміла прощати своїм близьким і зовсім незнайомим людям їхні гріхи й слабкості, терпляче зносила спалахи гніву її чоловіка, байдужість і роздратування дітей — Ігоря і Катерини, хамство невістки й відмороженість зятя, побутові негаразди, пов'язані з напіввоєнним існуванням. Усе злагоджувала Марія Юзефівна, яка щодня молилася перед іконою з зображенням розп'яття Христа, вимолюючи Його милість. Найбільшим святом для матері залишався Великдень, що його звала по-польськи Wielkanoc — бо свято вірила у Воскресіння з мертвих Сина Божого. Найчастіше відзначали це свято двічі, за католицьким і православним календарем, і хоч діти іронізували — коли ж насправді воскрес Христос? — Марія Юзефівна казала, світліючи обличчям, що не це головне, а те — що воскрес.