Гайдук примостився за спиною бортмеханіка, щоб не заважати його роботі, намагаючись пристосуватися до чередування темряви і спалахів. Спочатку нічого не розумів, оглухнувши від пострілів, але за якусь мить побачив, як запалювальна речовина вогненною подушкою накрила якусь прямокутну поверхню, схожу на злітну смугу, й вжахнувся, як близько вони летіли над водою, над нафтово-чорними хвилями океану, на горбах яких, наче в кривих дзеркалах, розгорялися і зникали відблиски пожежі. Заграва освітлювала їхній літак, забарвивши його у багрянець. Гайдук чув про легендарну платформу «Каракорум», що належала Чорній Орді, споруджену в Атлантиці ще в довоєнний час як мирна нафтова платформа і дослідницький океанологічний центр. Готуючись до війни, всі майбутні актори світової сцени понавтикали такі платформи у вузлових маршрутних точках в Атлантичному, Тихому, Індійському океанах, біля Північного полюса і Антарктиди. Конструкція платформ була стандартна: на 20-метровой висоті над океаном — злітно-посадкова бетонна смуга, радарна станція і антени управління бойовими космічними супутниками. На нижчих поверхах, прикритих товстим шаром композито-бетону, ховалися зенітно-ракетні комплекси, розміщувалися стоянки винищувачів, які — наче в авіаносцях — спеціальними ліфтами піднімалися на смугу. Під водою були побудовані склади з боєприпасами, пальним, їжею; у затишку підводного світу містилися спеціальні приміщення для відпочинку персоналу, госпіталі й навіть дитячі садки. Як правило, платформи слугували базами для підводних човнів.
БОП-и (бойові океанські платформи), розміщення яких було санкціоновано резолюцією ООН, відігравали важливу роль для збереження балансу сил між потужностями Чорної Орди, Конфедерації, Піднебесної Імперії, Організації Глобальної безпеки та інших державних об'єднань, завдяки чому були успішно зупинені майже всі торговельні морські перевезення: світ опинився у блокадному зашморгу.
Розпаливши напалмове вогнище на поверхні платформи «Каракорум», бортмеханік перейшов на інший тип снарядів — бетонобійних, глибокого проникнення, щоб зруйнувати нутрощі цього штучного острова, проте навряд чи йому вдалося заподіяти платформі великої шкоди. Госпітальному літаку це було не під силу.
Настала раптова тиша. Битва «Кульгавого Дракона» з «Каракорумом» тривала заледве кілька хвилин, що здалися Гайдуку вічністю. Позаду жевріли вогні палаючого острова. Гайдук, вчепившись за спеціальну скобу біля люка, визирнув назовні. Відчув силу вітру, побачив зовсім близько під собою неспокійне місиво хвиль, освітлених на коротку мить сигнальною ракетою, запущеною з платформи навздогін «Ланкастеру»; йому здалося, що відчув запах океанської води. Обличчя його було мокре. Почався дощ. Бортмеханік скинув шолом і повернув до Гайдука юнацьке усміхнене обличчя.
— Як я їх довбанув! Вони не чекали. Ми домовилися з пілотами підлетіти на висоті 300 футів. Інакше вони б нас засікли. Облетіти їх не можна, — бортмеханік ніби читав думки Гайдука. — Треба берегти пальне. Тим більше, що їх тут натикано... усіх не обійдеш.
Бортмеханік від'їхав з гарматою, ще гарячою від пострілів, і акуратно задраїв лівий люк. Гаубиця розміщувалася на спеціальному рухомому механізмі дуже зручно — можна було вести вогонь як з лівого, так і з правого люків, а при потребі підйомник легко доставляв її до «ліхтаря» у верхній частині фюзеляжу, щоб вести вогонь по повітряних цілях. Гаубиця, хоч і стара, дуже сподобалася Гайдуку. Варто було б озброїти нею наші «Антонови-250», подумав він.
— Піду погляну на крила і двигуни. Може, якісь пошкодження, — повідомив бортмеханік, який шанобливо ставився до Гайдука як до невідомого, але високопоставленого офіцера Конфедерації. Мудрий Бланшар, який разом з Монікою Гароді таємно займався розпродажем речей померлих офіцерів (з рядових що було брати — хіба що обручку з задубілого пальця), завбачливо зрізав з уніформи нашивки з прізвищами померлих і номерами підрозділів, де вони служили.
16.
22 квітня 2077 року,
8.00 РМ за Вашінгтонським часом
ЗАЯВА ПРЕЗИДЕНТА КОНФЕДЕРАЦІЙ ДЕРЖАВ ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ ЕНДРЮ ВАН ЛІ
На екранах Конфедерації і ще півсотні країн світу з'явилося спочатку зображення Білого дому — ще стародавнє зображення, без нависаючого над ним склепіння «Птеродактиля», потім камера урочисто ввела глядачів до Овального кабінету, за невеликим письмовим столом якого сидів моложавий чоловік з густим чорним пофарбованим волоссям, з маньчжурськими масивними бровами, з вузькими очима, що виблискували з-під легких, майже непомітних окулярів, які надавали президентові досить інтелігентного вигляду, роблячи його схожим на професора Вищої школи штучного інтелекту з Шанхаю. На обличчі Ван Лі малювалися сум, зосередженість і рішучість. Пухлі руки лежали незворушно на полірованій поверхні столу.