Треба було зламати стіни цієї камери. Тому він навіть зрадів, почувши бажання Богошитської вийти поза межі палацу і резиденції. Тільки-но кортеж Богошитської, супроводжуваний двомастами охоронцями, від'їхав від палацу, Воля набрав номер Розвідувального комітету. Сигнал з президентського палацу перекомутували, пропустили через фільтри, щоб запобігти проходженню смертельного пучка енергії, який зніс голову Індірі, — і тільки тоді він почув голос генерала Гайдука.
— Я слухаю, пане президенте.
— Хочу з вами зустрітися, Ігорю Петровичу.
— Коли? — в голосі Гайдука не було ні здивування, ні радості — лише холодна офіційна ввічливість.
— Сьогодні ввечері о сьомій. Я чекаю на вас у палаці.
— Буду, — відповів Гайдук й одразу відімкнув геджет.
Тридцятишестиповерхова башта, в якій колись жила з батьками Ерна Еріхівна Богошитська, стояла порожня: більша частина мешканців померла під час Великої Темряви й Чорного Мору, а ті, хто залишилися в живих, розійшлися по селах і так і не повернулися; Богошитська, ще будучи членом ЦКР, потурбувалася переписати на себе цю власність. Будинок почистили, відремонтували, налагодили роботу ліфтів, поставили внизу варту — щоб відбивала спроби слизовиків перетворити елітну споруду на содомогоморний бардалей.
Стоячи на тридцять п'ятому поверсі перед ледь прочиненим вікном, Ерна дивилася на зелені лісові масиви, що підступали з заходу до Окружного шосе, — і ці поліські пейзажі, залляні літнім сонячним світлом, ледь задимлені легким туманом відстані, викликали в неї сум, якого вже Давно не знала, — сум за батьками, які так любили свою маленьку Ерночку сум за дитинством, за втраченими ілюзіями, їй раптом схотілося відкрити навстіж вікно й полетіти над шосе на південь — над Вишневим, над соснами Боярки до рідного Василькова, до їх старого дерев'яного будиночка біля Застугни; знову сидіти у дворі за дощатим столом й малювати своїх улюблених птахів; а поряд, відбиваючись від ос, щоб мама варила вишневе варення на літній печі й Ерночка бігала раз за разом лизати біло-червону солодку піну, яку мама збирала великою дерев'яною ложкою з булькаючої поверхні й скидала на тарілку Вітер з лісів розкидав папери по кімнаті, й Богошитська зачинила вікно, наче відрізала всі спогади та ілюзії.
Пішла до ванної кімнати, стала перед дзеркалом й почала краяти ножицями вибілені патли, знищуючи досконалий витвір перукарського мистецтва Льоні Брежнєва. Потім вичавила з тюбика чорну фарбу й густо намастила нею голову, попередньо одягнувши полілатові рукавички. Одразу відчула аміачний запах — добре, що не сірчаний. Через півгодини стала на коліна перед ванною й пустила на голову струмінь теплої води.
Відновивши природний свій колір, який, хоч як дивно, сподобався їй більше блондинного, Ерна Еріхівна витягла з торби принесені нею з канцелярії паспорти — всього чотири, на ім'я Хельги Мюллер, Оксани Хлузько, Катажини Дембко та Марфьони Каретникової — й сховала за підкладкою легкого плаща, виготовленого зі спеціальної радіопоглинаючої тканини, що гарантувала невидимість на екранах радіолокаторів. Нарешті дістала з комори, де зберігався ще з батьківських часів різний мотлох, картонну скриню й поклала на паркетній підлозі найбільший свій скарб: PFD-X15 — personal flying device, апарат індивідуального лету, взятий на озброєння ізраїльськими десантниками й українськими військовими розвідниками.
Почувши тупіт і гуркіт згори, з пентхаузу Ширки, зрозуміла, що то її охорона займає позиції на даху й перетягує меблі на верхньому поверсі. Страх, якого ніколи не знала раніше, стиснув її серце.
84
О 6.45 РМ бронеавтомобіль Гайдука «Козак Мамай-2» з десятьма спецназівцями, очолюваними Чмілем, під'їхав з Хрещатика на Європейську площу — до парадних сходів президентського палацу. Численні пости жандармерії не зупиняли «Мамая-2».
Можна було скористатися службовим в'їздом з Трьохсвятительської, але Гайдук, боячись пастки, вирішив увійти до палацу через головні двері: снайпери РОК контролювали площу і вхід до Українського дому.