— Як у Сибіру, — зітхнув Чміль, який накинув на себе старий, жовтуватого кольору кожух і чорну смушкову шапку з малиновим шликом. — Порожнеча… А колись які тут були місця…
— Так, — погодився Гальперин. — За моїми демографічними підрахунками, якщо в Україні залишилось мільйонів двадцять людей, то це добре. Міста порожні, села повимирали.
Сани ковзали по жорсткому сніговому насту, в якому кінські копита залишали неглибокі ямки.
— Вчора був у Халеп'ї, — докинув свого Микита, — по картоплю їздив. Так, вірите, на три хати — дві порожні. Кілька хат варяги недавно спалили.
Чміль, який регулярно отримував донесення від братчиків, що жили в навколишніх селах, чув про це і промовчав. Фавн не брав участі в розмовах, дивуючись, звідки він знає цю алею, обсаджену з обох боків карпатськими, пожухлими від темряви, смереками.
Нарешті попереду вони побачили темний силует гетьманського палацу — архітектурний шедевр пізнього модерну епохи К.-Д. Махуна, витвір гетьманових смаків та холопської запопадливості його челяді, побудований у зловісному стилі київського Будинку з химерами, прикрашений бетонними барельєфами динозаврів, птеродактилів, носорогів та гігантських пухирчатих жаб, які розповзлися по фасаду і верхньому парапету, лякаючи дітей та наївних провінційних туристок.
Звичайно, братчики в напівтемряві не могли побачити всіх архітектурних принад споруди, лишень Фавн, подивившись на контури палацу, уявив усі його деталі. Зі сходу, з боку шосе, ця споруда заввишки у два поверхи здавалася приземкуватою, набагато меншою, ніж палаци архонтів, олігархів, князів та прокураторів України, створювала ілюзію скромності, притаманної національному лідеру. Проте частина палацу що виходила на Дніпро, нагадувала літаючу тарілку й мала чотири рівні, які терасами збігали аж до берегової лінії. Величезний за об'ємом палац угніздився в надрах гори Борщихи, не порушуючи її правічної структури, лише додаючи до цих диких місць асиметричність постконструктивізму та упорядкованість армованого бетону і броньованого скла.
Сани в'їхали на площу перед палацом, посередині якої вгадувались круглі форми центрального фонтану Це місце також здалося знайомим Фавну.
На пихатому обліпленому крокодилами й орлами вході до палацу на його важких дверях висів великий іржавий складський замок. Чміль поторгав замок, який легко відкрився: був зламаний. Він матюкнувся й потягнув на себе дубові парадні двері, оздоблені потемнілою бронзою, які неохоче, з рипом відкрилися. Праворуч від входу висіла зчорніла мармурова дошка, на якій ледве вгадувався рельєфний металевий напис:
Гетьман України
Чміль чомусь скинув чорну смушкову шапку як перед покійником, і сказав:
— Господи, коли це все скінчиться? Спаси нас і помилуй.
І перехрестився.
Увійшли до розкішного вестибюля, з якого численні ліфти, парадні та запасні пожежні сходи вели вниз — до гетьманського кабінету, допоміжних приміщень, офісів високопосадовців попередньої, зниклої назавжди, епохи, до складів та підземних гаражів.
Напівтемний вестибюль, за яким розміщувалась величезна зала засідань з видом на Дніпро, зберігав урочисту державну тишу, хоча при першому ж погляді неважко було помітити, що палац був пограбований: обідрано, як липку все, що можна було зняти і винести. Зі стін були зрізані гобеленні тканини, кришталеві люстри валялися, розкурочені, на підлозі, що зяяла дірками там, де виламаний був паркет, викладений колись з дорогоцінних порід дерева. Всі бронзові й мідні прикраси — плафони, важкі дверні ручки — все зникло.
Братчики нерішуче топталися посеред вестибюля, не знаючи, куди йти, боячись вступити в купи фекалій, якими загиджене було це приміщення.
— Кабінет гетьмана — поверхом нижче, — сказав несподівано для себе Фавн, — склади — на першому і другому рівні. Ми перебуваємо на четвертому.
— Ви, — звернувся Фавн до Чміля, — йдете до сховища для зброї разом з сержантом, Микита — до харчового складу, а ви, докторе, подивіться на другому рівні праворуч — там була медчастина. Можливо, знайдете якісь ліки. Я займуся третім поверхом.
Знову, як і в ніч на Різдво, його накази звучали з такою переконливою впевненістю, що сотенному залишилося тільки мовчки кивнути головою.