Предречено од старих часів, що мусимо в спілці з іними створити державу велику,
відродити маємо Русь нашу з Голуном і трьомастами городів і сіл. Вогнищ дубових дим там, і Перун наш є, і земля.
Се бо Мати–Птиця співає про дні ті, і чекаємо на часи ті, в які крутиться стануть кола Сварожі до нас, і часи ті знову йдуть до нас.[3]
Ці його натхненні слова присутні зустріли зливою оплесків. Тільки Шморгун, махнувши рукою, пішов із зали.
…За три години ЦКР доповзла до питання Гайдука.
Василь Воля, що вів засідання, відповідав на запитання, сперечався і переконував своїх колег, вже виразно втомлений, монотонно зачитав коротку біографічну довідку Гайдука і запропонував обрати його кандидатом у члени Центральної координаційної ради.
Вже поставив був це питання на голосування — як завжди, очікувано позитивно одностайне, — проте піднявся невисокий молодий чолов'яга з довгими козацькими вусами і прим'ятим обличчям, схожим на часто вживану, розтягнуту маску з полілату, назвався Олександром Чаленком і сказав, повільно і важко прожовуючи слова:
— Я не розумію, браття і сестри, що відбувається. По–перше, я хочу подивитися на генерала Гайдука.
Гайдук підвівся, і всі присутні озирнулися, щоб побачити його.
— По–друге, хто він такий? Це чужа, ворожа нам людина. Він активно будував злочинний режим Махуна, займав найвищі державні посади в тій державі. Він відмовився взяти участь у військовому перевороті проти гетьмана, в результаті чого постраждало багато невинних людей, таких, як колишній міністр оборони Прядко… Пан Гайдук довгий час приховував від суспільства інформацію, що свідчила про корупцію та злочини правлячого режиму. Знаючи більше за всіх про підготовку нашестя Чорної Орди на Україну, Гайдук не зробив нічого, щоб попередити народ і відвести небезпеку. Незрозумілими є відносини генерала з американською владою, американською розвідкою, нарешті, з американською жінкою з елітного легіону «Марс», яка, судячи з усього, завербувала Гайдука…
Тепер усі члени ЦКР не зводили з Гайдука поглядів. Такого птаха вони в житті не бачили.
— Це неправда! — дзвінко вигукнула Оля, вискакуючи на подіум, і всі погляди, як магнітна стрілка компасу хитнулися до неї. — Олександре Олександровичу ви брешете! Для чого ви це робите? Генерал Гайдук відіграв вирішальну роль у створенні Фронту визволення України. Він був репресований режимом гетьмана… Ви знаєте це, як ніхто!
— Олю, — спокійно сказав Гайдук, — заспокойтеся, не треба… У вас, товариство, мабуть, все в порядку з розвідкою, контррозвідкою, обороною Києва, безпекою та міжнародними справами… Ви, мабуть, перемогли добре озброєні формування «Вовки Півночі», що вже вторглися в Україну і хочуть захопити наші землі, наш хліб… У вас, мабуть, дуже багато генералів, які хочуть служити новій Україні. Тому шановні, я піду.. Якщо хочете, можете заарештувати мене за мої колишні злочини й повісити на Майдані незалежності в найближчу суботу Вільні місця на шибениці є. Бажаю здоров'я!
Відсалютувавши по–військовому, він чітко повернувся спиною до залу і попрямував до виходу. Вже на сходах, думаючи з насолодою про біотуалет, бо дуже при такому холоді хотілося попісяти, почув тупотіння ззаду і голос Василя Волі:
— Стривайте… пане генерале! Це непорозуміння. Ніхто не підозрює вас ні в чому! Чи ви пам'ятаєте, як ми працювали разом? Я поручуся за вас. Ви нам дуже потрібні. Поверніться, будь ласка. Я оголосив перерву.
— Перерва — це добре, — миролюбно буркнув Гайдук. — Мені потрібно до туалету. Зашкалює.
— Повернетесь? — спитав Воля і прохально провів долонею по плечу Гайдука, що виглядало дуже мило і щиро. — Прошу вас.
Гайдук засміявся від такого хлоп'ячого жесту майбутнього президента.
— Куди ж я дінусь? Поодинці ми всі загинемо.
Після перерви всі члени ЦКР проголосували (похмурий Чаленко утримався) за обрання генерала Гайдука одразу членом ЦКР і за створення під його керівництвом спеціального Бюро з безпекових та міжнародних питань. Виділили приміщення і чотири штатних одиниці співробітників, закріпили бронеавтомобіль «Козак Мамай» і дали право Гайдукові самому набирати людей до бюро.