Зауер відвернувся.
— А ти, виявляється, жартівник! Справжній інтернаціональний клоун!
— Я став ним недавно. Став, Зауере. Раніше я був не такий. А з хрестом — це твоя вигадка. Вчора ти сам запропонував.
— Вчора! Вчора! Тоді ми гадали, що це росіянин, а ти все переінакшив!
Гребер узяв свою лопату.
— Я піду,— мовив він.-- Здається, ми тут упорались,
чи не так? , ч
— Так, відпускнику,— відповів Іммерман.— Так, обе-режнику! Тут ми впорались.
Гребер промовчав. Він спускався з пагорба.
Відділення розмістилося в погребі, куди світло проникало через дірку в стелі. Якраз під діркою сиділи четверо і грали на ящику в скат. Інші спали по кутках. Зауер писав листа. Погріб був великий, колись він належав, очевидно, якомусь керівникові; тут майже не відчувалося вологи.
Зайшов Штайнбреннер.
— Ви чули останні вісті?
— Радіо вдавилося.
— Неподобство! Воно мусить працювати!
— Ну то полагодь його, молокососе,— кинув Іммерман.— Чоловік, який його лагодив, два тижні тому залишився без голови.
—? А що там зіпсувалося?
— У нас просто немає батарей.
—■ Батарей?
— Авжеж.— Іммерман ошкірився до Штайнбренне-ра.— А може, воно запрацює, коли ти всунеш дроти собі в ніс, у тебе ж у голові завжди повно електрики. Спро-буй-но!
Штайнбреннер відкинув рукою чуба назад.
— Є люди, які не можуть заткнути пельку доти, доки добряче не обпечуть язика.
— Не говори так таємниче, Максє,— спокійно відповів Іммерман,—Ти вже не раз доносив на мене. -Це кожному відомо. Ти спритний хлопець, нівроку. Та от біда — я прекрасний механік і непоганий кулеметник. В даний момент такі люди тут потрібніші, ніж ти. Ось чому тобі так не щастить. А скільки тобі, власне, років?
— Стули писок!
— Років двадцять, еге ж? Чи навіть дев’ятнадцять? Тоді ти прожив чудове життя. П’ять чи шість років полюєш за євреями та зрадниками народу. Слухайте всі! Коли мені було двадцять, я полював лише за дівчатами.
— Воно й видно.
— Авжеж,— відповів Іммерман.— Видно.
На порозі став Мюкке.
— Що тут знову сталося?
Ніхто не відповів. Всі мали Мюкке за дурня.
— Я питаю, що тут сталося?
— Нічого, пане фельдфебель,— озвався Бернінг, що сидів до нього найближче — Просто ми розмовляли.
Мюкке глянув на Штайнбреннера.
— Що таке?
— Десять хвилин тому передавали останні вісті.
Штайнбреннер підвівсь і озирнувся довкола. Ніхто не
виявляв жодного інтересу. Слухав лише Гребер. Картярі нишком грали далі. Зауер не підводив голови від листа. Ті, що спали, безперервно хропіли.
— Увага! — загорланив Мюкке,— Вам що, позакладало? Останні вісті! Слухати всім! Це стосується служби!
— Так точно! — відповів Іммерман.
Мюкке кинув на нього погляд. Іммерманове обличчя нічого, крім уваги, не виражало. Картярі поклали карти догори сорочками. Вони не збирали їх у колоду —ощадили кожну мить, щоб одразу ж знову грати далі. Зауер відірвався від свого листа, .
Штайнбреннер випростався.
— Важливі новини! Передавали в Годину Нації. В Америці величезні страйки. Сталеливарна промисловість паралізована. Більшість військових заводів не працює. В авіаційній промисловості — акти саботажу. Повсюди демонстрації з вимогою негайного миру. Уряд хитається. Передбачається його повалення.
Він зробив паузу. Ніхто не обізвався. Тих, що спали,
розбудили. Вони лежали і чухались. Через дірку в стелі тала вода капала у підставлене відро.
Мюкке голосно зітхнув.
— Наші підводні човни блокують все американське узбережжя. Вчора потоплено два великі військові транспорте і три вантажні пароплави з військовими матеріалами; це становить тридцять чотири тисячі тонн лише за один тиждень. Англія голодує серед руїн. Наш підводний флот перерізав будь-який рух на морях. Створено нову таємну зброю. В тім числі бомбардувальники дальньої дії, які без екіпажу можуть долетіти до Америки і, не роблячи посадки, повернутися назад. Атлантичне узбережжя перетворено в могутню фортецю. Якщо ворог спробує полізти на нас, ми його скинемо в океан, як це вже сталося в сороковому році.
Картярі знову взялися за карти. Грудка снігу впала у відро й розбризкала воду.
— Я волів би сидіти зараз у пристойному сховищі,-— пробурмотів Щнайдер, присадкуватий чолов’яга з короткою рудою борідкою.
— Штайнбреннере,— звернувся Іммерман,— а які в тебе вісті щодо Росії?
— Чому раптом?
— Бо ми тут. Декого з нас Це цікавить. Нашого товариша Гребера, наприклад. Відпускника.
Штайнбреннер завагався. Він не довіряв Іммерману. Але почуття партійного обов’язку взяло гору.