— У тебе вигляд хлопчика, що йде на перше причастя, — заявив Альфонс. — Але не солдата. Що сталося? Чи не надумав ти одружуватись?
— Авжеж, — відповів Гребер приголомшено. — Як ти про це здогадався?
Альфонс засміявся.
— У тебе такий вигляд. Інший, ніж раніше. Ти більше не скидаєшся на собаку, що розшукує кістку, яку сам сховав і забув де. Ти справді хочеш одружитися?
— Так.
— Але ж, Ернсте! Ти зважив усе як слід?
— Ні.
Біндинг здивовано втупився в нього.
— Уже багато років я не маю часу зважувати що-небудь як слід, — відповів Гребер.
Альфонс вишкірився» Потім підвів голову й принюхався.
— Що? — Він принюхався знову. — Невже це ти, Ернсте? Прокляття, це, мабуть, сіль для купання! Ти нею користувався? Пахнеш, як ціла клумба фіалок!
Гребер понюхав свою руку.
— Я нічого не чую.
— Ти ні, а я чую. Хай трохи вивітриться. Це дуже підступна річ. Хтось привіз її мені з Парижа. Спершу майже не пахнеш, а згодом перетворюєшся на букет квітів. Треба заглушити запах добрячим коньяком.
Біндинг дістав пляшку й дві чарки.
— За твоє здоров’я, Ернсте! Отже, ти одружуєшся! Щиро вітаю! Я ж, звичайно, був і лишаюся холостяком. А я не знаю випадково твою майбутню дружину?
— Ні. — Гребер випив коньяк. Він був лихий на себе, що сказав Альфонсові про одруження. Але той не дав йому опам’ятатись.
— Ще по одній, Ернсте? Одружуються не щодня!
— Гаразд.
Біндинг поставив чарку. Він був трохи розчулений.
— Якщо потребуватимеш допомоги, ти ж знаєш, що завжди можеш розраховувати на Альфонса.
— Якої допомоги? Адже все це дуже просто.
— Для тебе просто. Ти солдат, багато паперів тобі не потрібно.
— Вони нам обом не потрібні. Адже це шлюб із фронтовиком.
— Твоїй дружині, гадаю, потрібні будуть звичайні документи. Та сам побачиш. Якщо справа рухатиметься повільно, ми завжди зможемо допомогти. Адже в нас є добрі друзі в гестапо.
— У гестапо? А яке відношення має гестапо до шлюбу з фронтовиком? Адже це його зовсім не стосується.
Альфонс зверхньо усміхнувся.
— Ернсте, немає таких справ, які б не стосувалися гестапо. Ти солдат і нічого не знаєш. Але хай це тебе не тривожить. Ти ж береш не єврейку й не комуністку. Але відомості про вас, очевидно, все одно будуть збирати. Рутина, звичайно.
Гребер нічого не відповів. Він раптом дуже злякався. Коли почнуть перевіряти, то, певна річ, виявиться, що батько Елізабету концентраційному таборі. Він про це навіть не подумав. І ніхто йому не підказав.
— А ти впевнений, що це так, Альфонсе?
Біндинг знову наповнив чарки.
— Гадаю, що так. Але не турбуйся. Ти ж не збираєшся змішувати свою арійську кров із кров’ю недолюдків чи державних злочинців. — Він усміхнувся. — Ще встигнеш попасти під каблук дружині, Ернсте!
— Та вже ж.
— Отже, за твоє здоров’я! Недавно ти ж познайомився тут з двома хлопцями з гестапо. Якщо справа рухатиметься повільно, вони зможуть нам допомогти. Натиснуть, де треба. Вони чималі тузи. Особливо Ризе, отой худорлявий у пенсне.
Гребер задумався. Уранці Елізабет пішла в ратушу, щоб одержати потрібні папери. Він сам наполіг на цьому. «Прокляття, що я накоїв! — подумав він. — А раптом на неї звернуть увагу? Досі її не чіпали. Недарма існує давнє правило: не вилазь, поки пахне смаленим! Якщо в гестапо що-небудь пронюхають, то Елізабет кинуть до концтабору — хоча б тому, що там її батько. — Греберові стало душно. — А коли про неї почнуть збирати відомості? Наприклад, у відданого члена партії фрау Лізер?» Він підвівся.
— Що сталося? — здивувався Біндинг. — Ти недопив свою чарку. Від щастя втратив голову, чи не так?
Він засміявся з власного дотепу. Гребер поглянув на нього. Лише кілька хвилин тому Альфонс був для нього просто доброзичливим, трохи зарозумілим знайомим. Тепер Гребер раптом відчув у ньому представника грізної сили, яка приховує в собі ще невідому небезпеку.
— За твоє здоров’я, Ернсте! — сказав Біндинг. — Пий до дна. Це добрий коньяк. «Наполеон»!
— За твоє здоров’я, Альфонсе. — Гребер поставив чарку на стіл. — Альфонсе, — мовив він. — Ти можеш зробити мені послугу? Дай мені зі своєї комори два фунти цукру. У двох кульках. У кожному по фунту.
— Рафінаду?
— Однаково якого. Аби цукор.
— Гаразд. Але навіщо тобі цукор? Тепер ти сам повинен бути достатньо солодким!
— Хочу дати хабара!
— Хабара? Але ж, чоловіче, у цьому немає потреби! Куди простіше пригрозити. І надійніше. Я можу зробити це для тебе.