Олександр простягнув Андрію свій планшет, в якому було перелічено з десяток місць.
– Так, спочатку відвідаємо притулок для тварин, так як він знаходиться найдалі. У студію звукозапису та бібліотеку ми потрапимо до обіду, перекусимо в нашій їдальні і після цього вже поїдемо в лікарню, школу, ДЮЦ та інтернат. Щодо Сігми, то в ній Ви зустрінетеся завтра з Богданом і вже він розповість все, що треба. Згода?
– Згода, – посміхнувся Олександр і попрямував в авто Андрія.
5. Притулок для тварин
10:07. Зробивши невеликий гак, перед журналістом з’явилася ферма Свободи, яка називалась “Перше травня”. Неподалік від неї був розташований комплекс з новобудов, огороджених сіткою. Це був притулок для тварин – “Надія”. Навпростець від центральної зупинки сюди йти приблизно десять хвилин.
Притулок був поділений на сектори. Біля кожного з них висіли таблички “Котики”, “Песики”, “Дикі звірі”, “Птахи” а також “Ветеринарна клініка” (доволі доцільно було розмістити її саме тут).
Весь притулок обслуговувало близько десяти найманих працівників та зграї місцевих дітей.
– Я задам ряд питань, які можуть бути цікаві читачам, – почав розмову журналіст. – Навіщо було створювати притулок в такому маленькому селі? Чому, наприклад, не в Кіровограді?
– Не таке вже і маленьке наше село, за останні п’ять років населення виросло в півтора рази. Щодо Кіровограду, то він відпав відразу. Ми спочатку планували побудувати притулок для тварин там, але колишня місцева влада не змогла виділити нам територію під забудову. Ви ж повинні знати, що колишня влада загалом ставила нам палиці в колеса. Тому ми побудували притулок в Свободі. Було виділено значний кусень землі, де ми навіть створили вольєр для коней. Взагалі, історично наше містечко розводило конячок і чому б не продовжити цю традицію?
– А не замало тварин в притулку?
– Достатньо. Звісно ж, для котиків і песиків не є проблемою знайти господарів в нашому селищі, адже переважна більшість населення живе в приватних будинках. Нам привозять безпритульних тваринок з усієї Кіровоградської області, і навіть з деяких сусідніх областей.
– Добре, – погодився Олександр. – Притулок фінансує Компанія?
– Ні. Компанія взагалі вже декілька років нічого не фінансує. В неї наразі є важливіші завдання. Кошти беруться з місцевих податків населення та підприємств. Про це, якщо цікаво, Вам детально розповість Богдан. Він цю систему розробив.
– Цікаво звісно, про Ваші податкові зміни ведуться дискусії як в Україні, так і за кордоном. Наступне питання: нещодавно була стаття у 21-ому каналі про те, що Ви розводите шкідливих диких тварин, таких як лисиці, а потім відпускаєте їх на волю. Що можете про це сказати?
Андрій махнув головою, показавши жест йти за ним і повів журналіста у відділ “Дикі тварини”. Там було відділено два вольєра, в одному бігали кролики, а в іншому четверо молодих лисенят.
– Десь рік тому їхня мати почала ловити у наших жителів курей. Ми вирішили її спіймати і вивезти кудись, щоб її не вбили мешканці...
– Хай ловить курей в іншому селі? – посміхаючись перебив Олександр.
– Ну то вже як вийде. Хіба лисичка винна, що люди знищують її середовище проживання, зрошуючи поля і вирубуючи ліси? Вона така ж жива істота, як і ми з вами. Теж бореться за виживання. Вистеживши її, ми виявили гніздо, де було четверо маленьких лисенят. Було вирішено всіх привезти в притулок і дати їм можливість вирости.
– Де їх матуся? І що буде далі з малими?
– Матусю вивезли подалі відразу після того, як малі навчились самі їсти. Так, як ми їх спіймали ще зовсім маленькими, нам вдалось приручити їх. Наші дітлахи люблять бавитись з ними. Скоріш за все будуть жити у нас. Зараз якраз думаємо створити їм кращі умови.
– Чим годуєте їх?
– М’ясом, їдять також смажену картоплю...
– У Вас тут багато дітлахів працює, як я помітив. Ви їм за це платите?
– Ні. – посміхнувся Андрій і поглянув на двох хлопчиків років чотирнадцяти, які годували кроленят. – Якісна пропаганда творить дива. Телебачення показує, що круто палити цигарки, займатись сексом з ким попало, лаятись матом... Наприклад, в більшості україномовних сіл діти спілкуються українською мовою, або суржиком, а в соціальних мережах та за допомогою SMS спілкуються російською, бо вважають, що це круто. Не хочуть показатися “селюками” в очах інших (хоча хто ці інші?). Пропаганда російської мови постійно була в незалежній Україні, лише нова влада заборонила її. Ми ж в свою чергу заохочуємо людей розмовляти українською мовою, допомагати тваринам з притулку, брати активну участь в житті Свободи, читати більше та багато чого іншого. І всього за п’ять років ми досягли значних результатів.