Мен╕ прийшлося прийняти той одяг. Але в душ╕ я був обурений, що доводиться так вчинити. Знову (хоча б формально) стану залежним в╕д когось.
Я виглянув назовн╕. Першосв╕т сид╕в кроках в десяти. Його обличчя все ще мало зеленуватий кол╕р. Я п╕дхопив хлопця п╕д руку, допом╕г йому п╕двестися ╕ ми пов╕льно рушили геть ╕з кварталу.
В Торговому Ряду знайшли тихе м╕стечко, де прис╕ли на лаву.
-Ну що? - дозволив я соб╕ сердито прикрикнути на хлопця. - Що з тобою робити?
-Оххх! - важко з╕тхнув Першосв╕т, випускаючи з╕ сво╖х леген╕в такий ядрений вихлоп, що мен╕ аж самому погано стало.
-Гаразд! П╕шли до мене... В╕д╕спишся, а вранц╕ поговоримо... Може в баню сходимо.
-Спасиб╕, брате, - вичавив з себе парубок. - Я так ╕ не второпав, чого в╕д нас т╕ г╕берл╕нги хот╕ли?
-Судячи з усього, ти ╖м добре напакостив! Вони, бачу, взагал╕-то не полюбляють кан╕йц╕в... Мабуть м╕сцев╕ ╖м немало лиха роблять. А тут ти, ведм╕дь драний, ╖м кв╕тники пошкодив! Що ти хот╕в у в╕дпов╕дь? Меду ╕з молоком?
Першосв╕т хот╕в посм╕хнутися, але на обличч╕ в╕добразилась така потворна маска, що хоч плюй в не╖, аби вноч╕ не наснилася. Хлопець спробував встати самост╕йно, трохи похитнувся, проте втримався на ногах.
╤ ми з ним пов╕льно поплентались до Портових вор╕т...
4
...Ледве я замкнув двер╕ та спустився сходами, як до мене п╕д╕йшла Зая Корчакова. Ж╕ночка витерла руки забруднен╕ борошном об св╕й фартух ╕ мило посм╕хнулася. Ямочки на ╖╖ щ╕чках стали б╕льш виразними, роблячи обличчя таким, наче воно св╕титься зсередини. Я нав╕ть на мить завмер, любуючись хазяйкою трактиру.
-А вами, Ратмире, сьогодн╕ ц╕кавилися, - неголосно сказала Зая. - П╕сля ранково╖ колотнеч╕, приходили з М╕ського Приказу.
-Стражники?
-Як╕йсь молодший урядник...
-Один?
-Та н╕... ╕з парочкою пом╕чник╕в... Я ╖х покормила, заспоко╖ла. Вони й п╕шли геть.
-Я вибачаюсь за ту дурну б╕йку, - пробубон╕в у в╕дпов╕дь, в╕дчуваючи, як починаю червон╕ти. - ╤ що ж вони хот╕ли?
-Питали хто та що... зв╕дки... Але я ж ╕ сама не знаю, - чомусь загадково посм╕хнулася ж╕ночка.
-Якщо вам ц╕каво, я можу в╕дпов╕сти.
-Ну це не обов'язково... Я н╕ на чому не наполягаю, - Корчакова потерла к╕нчик свого носа, в результат╕ забруднила його мукою. - А у вас, Ратмире, довол╕ жорсткий... нав╕ть ч╕пкий погляд. Не думаю, що ви матрос торг╕вельного флоту... чи вантажник, яким прикида╓тесь... Я в цьому вже набила руку.
От ╕ кажи п╕сля цього, що ж╕нки не водяться з Н╕хазом. До реч╕, в╕н, кажуть, покровитель кабак╕в, трактир╕в та шинк╕в... Тому ╕ не дивно, що у За╖ такий нюх на людську природу.
-╤ ви н╕чого не сказали тому уряднику? - обережно запитав я.
-Н╕чого... А варто було б?
-Хто зна╓, що та чого варте, - знизав я плечима. - У мене до вас прохання. В к╕мнат╕ залишився в╕дпочивати м╕й товариш. Чи не могли ви приглянути за ним?
-Добре, - хитнула головою Зая. В ╖╖ очах я прочитав ж╕ночий ╕нтерес. - А ви куди ж?
-Треба повернутися до столиц╕... Дещо не зак╕нчив.
-Так вже вечор╕╓. Я б не радила вештатись Торговим Рядом, як зовс╕м стемн╕╓.
-А мен╕, чесно кажучи, не туди... Я до Ратного двору, - сказав, а сам смикнув себе за язика. Ну якого, пита╓ться, б╕сика, ти, Боре, про це сказав? От дурень!
Корчакова н╕як не показала, що ╖й н╕бито це ц╕каво. Вона знову почухала к╕нчик носика ╕ ми з нею мовчки розпрощалися. Я вийшов з трактиру ╕ рушив вб╕к Портових вор╕т.
Ну що, Боре? - питав сам себе. - Спробував перетворитися на непом╕тного "крота"? Всюди встиг в╕дм╕титися, хай йому грець! Бернар тебе ж колись попереджав, що сл╕д спочатку думати, а пот╕м вже д╕яти. А ти лопух ще той!
Але лайся, чи не лайся, в╕дтепер зробленого назад не повернеш. Так що ╖ж насл╕дки ложкою!
Я довол╕ хутко д╕стався брами, минув втомлену стражу, та рушив вже нап╕впустими вуличками Торгового Ряду. В╕дчуття тисняви повернулось, ледь ноги пройшли сотню крок╕в. М╕сце собак та к╕шок зайняли пацюки... Так-так, саме вони боягузливо проб╕гали понад ст╕нами та ховалися в п╕двалах.
А ще на вулиц╕ виповзли пов╕╖. Не треба мати багато розуму, щоб вияснити що то за д╕вки, як╕ солодкаво поглядали на перехожих чолов╕к╕в. Поки сьогодн╕ вештався цим кварталом, встиг почути розц╕нки на ╖хн╕ послуги. Найдешевш╕, кажуть, починалися десь з п'ятнадцяти с╕в╓р╕йських коп╕йок.
-Але за ц╕ грош╕ так╕ пики пропонують, що хай Сарн боронить! - гоготав опов╕дач, ляскаючи себе по боках.
Сонце ще не заховалось, було достатньо св╕тла, проте завелик╕ будинки наводили морок. В╕рн╕ше, т╕нь, яку вони в╕дбивали, робила вуличку схожою на печерний тунель... Я згадував сво╖ мандри на остров╕ Без╕менного, вештання в темних проходах могильних грот╕в, де нас оч╕кувала нежить, ╕ в╕д того нервово смикав себе за одяг, бо руки так ╕ тягнулися до меч╕в, котр╕ начебто повинн╕ були вис╕ти збоку... Лише на площ╕ до мене повернулось в╕дчуття легкост╕ та свободи.
Я знову д╕стався пам'ятника, в╕ддихався та потопав до наступно╖ брами, яка вела в головний квартал, де знаходилась Башта Айденуса. Ворота, в╕рн╕ше про╖зд, на в╕дм╕ну в╕д Портового проходу був зроблений б╕льш акуратно. Та ╕ виглядав пристойн╕ше. Тут не воняло тухлятиною, лайном та ╕ншими "кв╕тковими ароматами". Моза╖ки сцен ╕з життя Святого Тенсеса чергувались ╕з видами давн╕х м╕ст.
Я не затримувався та в╕дносно швидко проскочив прох╕д, вибираючись на величезну площу. ╤ перше, що в╕дразу кинулось в оч╕, це вежа, яка здавалося зд╕ймалася до самих хмар.
Невже, - думаю, - ось там десь наверху знаходиться той Айденус? Ц╕каво, а в╕н взагал╕ виходить до людей, чи сидить, наче арештант?
О, Сарне! Як╕ ж дурн╕ думки в мо╖й голов╕ рояться.
Я приклав до очей долоню та витр╕щився на шпил╕. Навколо головного пов╕льно хороводили величезн╕ пов╕трян╕ л╕хтар╕, як╕ ярко осв╕тлювали прилегл╕ вулички та площ╕.
Буд╕вля мала восьмикутну форму ╕ була складена з гладеньких г╕гантських камен╕в. Вони були так ч╕тко п╕д╕гнан╕ один до одного, що аж-но не в╕рилось. Нав╕ть не уявляю, яким чином можна було присунути до столиц╕ под╕бних велетн╕в. Скор╕ш за все лише маг╕чним засобом... Та ну! От не пов╕рю, що шматок скел╕ можна просто так п╕дняти та перенести... Та нав╕ть перевезти! Це не можливо!.. Т╕льки чаклунство! Т╕льки так! ╤ до шептухи не ходи! - я хлопнув себе по ляшц╕ та рушив дал╕.
Ця частина м╕ста разюче в╕др╕знялася в╕д попередньо╖. По-перше, тут було чист╕ше, а вулиц╕ набагато ширш╕, ╕ вже так не тисло на м╕зки. А по-друге, м╕сцева публ╕ка здавалась б╕льш поважною. Ан╕ галасливих торговц╕в, ан╕ ╕ншо╖ брат╕╖. Все довол╕ чемно, розм╕ряно... По вулицях гуляло чимало франтуватих ельф╕в та не менш хизувато разодягнених людей... Були й г╕берл╕нги. Вони ходили невеличкими групками, демонструючи повну в╕дсторонен╕сть ╕ байдуж╕сть, наче навкруги н╕кого окр╕м них ╕ не було.
Взагал╕, мене Новоград починав... Як би це пом'якше сказати? Дивувати? Н╕... н╕... Скор╕ш розчаровувати. Зам╕сть того, щоб по╓днувати, це м╕сто народжувало ще б╕льш╕ протир╕ччя та поглиблювало розколи.
М╕сцев╕, та ╕ т╕, що прибули сюди за кращою долею, стрибали один перед ╕ншим, наче блохи. Топили сус╕д╕в в "багнюц╕", аби самим вибратись вище них... Тьху! Н╕хазове плем'я!
В╕дразу пригадалось п╕дслухане в Торговому Ряд╕, коли якийсь чванливий товстун ганив вб╕к тих же г╕берл╕нг╕в.
-Будинки? - нахабно посм╕ювався в╕н. - Ой не см╕ши! От╕ дивакуват╕ бочки? Ти ╖х назвав будинками? Так собаки в кращих будках живуть, н╕ж т╕ г╕берл╕нги!
Або розмова двох ж╕ночок б╕ля яко╖сь крамнички, де одна з них повчала подругу, як п╕дчепити "багатого мужичка".
Чуж╕сть... хизування... груб╕сть... черств╕сть... честолюбство... чванство... Так можна стояти та перел╕чувати ус╕ вади, що ╕снують в св╕т╕, аж до ноч╕. ╤ отже вс╕ вони будуть тут, в столиц╕, ледь не у кожного третього.