Н╕, я взагал╕ в╕рю в удачу... Як без не╖? Проте вона не така часта гостя в мо╓му житт╕... ╕ вважати ╖╖ неусв╕домленим почуттям передбачуваност╕ майбутнього... таким соб╕ п╕дкажчиком напряму мого руху... Та ну! Ти хоч сам, Боре, не верзи казна-що!
-Та чи де бачене таке? - знову почувся голос обуреного постачальника харчу. В╕н почав занадто р╕зко розмахувати рукою. - Дерти ц╕лу "новоградку"! Там т╕╓╖ риби - з мишачу б╕дницю! А прикажчики аж п╕дстрибують... страх, як ╖м грошик╕в хочеться...
-Так скоро мито за торг п╕двищать! - п╕дтакнув його товариш. - ╥й-богу! Сам вчора чув, мовляв, в казн╕ недобори за недоборами. От п╕двищать мито, клянусь Тенсесом!
-Та Н╕хаз з тими недоборами й митами. Все терпимо, коли б не ╖хн╓ хабарництво трекляте!
Тут мен╕ принесли здоровезний кухоль пива та смажену ковбасу. Пахло все непогано, та ╕ з виду було н╕чого. Проте варто було спробувати того пива, щоб зрозум╕ти - р╕дк╕сна кислятина.
Не встиг я зробити й ковток, як зрозум╕в, що мене пом╕тив рудий хлопчина. В╕н ляснув свого товариша по плечу ╕ голосно прокричав:
-О-о-о! Глянь-ка, ╓щйо одного н╓лйогкая зан╓сла!
А Н╕хаз би тебе забрав! От падлюча пика, пом╕тив таки!
Схилившись один до одного, компан╕я рудого нахаби довго щось обговорювала, при тому ╕нод╕ голосно регочучи. Я зробив вигляд, наче ╖х не пом╕тив та взявся за ковбасу. Пару раз╕в укусив - не сподобалось. Занадто багато жил... Та ╕ з прянощами перебрали.
См╕х став голосн╕шим. Я кра╓м ока пом╕тив, що з-за столу встало четверо чолов╕к╕в разом ╕з рудим заб╕якою. Побрязкуючи збро╓ю, вони попрямували до мене.
Всяк╕й людин╕, в тому числ╕ нав╕ть бандиту, для того щоб зробити що-небудь мерзенне, потр╕бний прив╕д. Хоч ╕ формальний. Така вже природа людей: ╖м завжди необх╕дно виправдання власних д╕й. Ударив когось, наприклад, то вс╕м кажеш наче захищався. Ну ╕ в такому ж дус╕.
Ось ╕ зараз ця четв╕рка в╕дразу в б╕йку не пол╕зе. Я в тому впевнений. Спочатку почнуть задиратися, а вже пот╕м скористуються нагодою.
Отже, б╕йки, мабуть, не уникнути... Слухай, Боре, а от ц╕кава р╕ч: щоб зараз сказала Баришева? Невже все також натякала, наче це я запланував б╕йку? - в╕д под╕бно╖ думки ледь не розреготався.
Чолов╕ки наблизились, стали навколо мене. Дво╓ розташувалися з бок╕в, трет╕й - за спиною. А попереду, звичайно ж, рудий десятник.
-Ну, здарова! - бадьоро вигукнув в╕н. Зда╓ться хлопчак прийняв неабияку дозу гор╕лки. В╕дразу хоробр╕сть в дуп╕ заграла. - Помн╕ш м╓ня?
Якщо я якимось чином викручусь, не дам приводу, то ця зграя випивох не зможе в╕дкрито напасти в трактир╕. А швидше за все п╕дстереже мене в темному провулочку, де не буде св╕дк╕в ╖хн╕м падлючим справам. Мабуть, все ж л╕пше мен╕ бити ╖м пики на людях... бо хтозна, як воно пот╕м повернеться.
Я в╕дпив пива (в╕рн╕ше т╕╓╖ кислятини, що звалося пивом), при тому вдаючи наче слухаю пот╕шну п╕сеньку м╕сцевого грошового музики.
-Ей! Я к т╓б╓ обращаюсь! - стукнув рудий по столу. В╕н хот╕в надати сво╓му голосу мужност╕, а зам╕сть того нав╕ть пискнув в к╕нц╕ фрази.
Зараз я знову зроблю вигляд, буц╕мто його не чую... ╕гнорую... В╕н схопить мене за грудки, тим самим вже на крок виявиться ближче до сво╓╖ мети, тобто - набити мен╕ пику. Неповага це реальний прив╕д для сутички. А якщо додати сперечання, то шанс╕в отримати стусан╕в буде б╕льше.
-До мене? То ж я чую, хтось пищить... думав миша проб╕гла, - кинув хлопцю.
-Помн╕ш м╓ня?
-А повинен?
-Дурачка валя╓ш?.. Ну-ну! Уж╓ забил, как мясо олен╓й крал? - рудий поставив руки в боки.
Отже, в╕н ма╓ нам╕р мене звинуватити. Судячи з усього, я повинен "закип╕ти".
-У кого? - спок╕йно питаю у хлопця.
-Что "у кого"? Ти у нас мясо воровал!
-Де це "у нас"? - в╕дпов╕даю питанням ╕ майже йому в тон, але спок╕йно, наче н╕чого ╕ не трапилось.
-Бляяя! На остров╓!
-Чи╓му остров╕? Тво╓му, чи якому?
-Н╓ строй тут дурачка!
-Та я серйозно не можу зрозум╕ти, у кого ╕ де я м╕г вкрасти м'ясо... Це по-перше. А по-друге, зв╕дки в тебе власний остр╕в? Ти що, типу Айденус? Великий Маг?
Я в╕дпив пива, перифер╕йним зором в╕дзначаючи д╕╖ п╕дручних рудого десятника. Вони все ще чекали наказу, чи якогось знаку, щоб кинутися на мене. А навкруги, дивлюсь, вже м╕сцев╕ босяки та голодранц╕ почали збиратися. Оч╕кують на виставу.
Рудий, зам╕сть того, щоб лаятися, чомусь почав пояснювати, при тому довол╕ довго й плутано, що я неправий. В╕н так намагався довести власну точку зору, що аж розчервон╕вся. А я все попивав смердючу кислятину та продовжував робити вигляд, наче слухаю музику.
-Ей! - хлопчина смикнув мене за плече. - Я с к╓м тут говорю? Ти шо ж, м╓ня н╓ уважа╓ш?
О! Почалось! Нарешт╕ хоч щось народив. Тепер треба оч╕кувати на...
Не встиг я додумати, як дво╓ чолов╕к╕в, що стояли ╕з фланг╕в, схопили мо╖ руки ╕ щосили притиснули ╖х до столу. Трет╕й, який ховався за спиною, нал╕г на плеч╕, не даючи мен╕ можливост╕ п╕днятися.
Оце я про╜авив початок б╕йки... Зараз рудий мен╕ н╕с розквасить. Юшкою заллюся, це як пити дати!
Я не чинив опору ╕, по-мо╓му, це змусило нападник╕в трохи занервувати. Зробивши вигляд, що тиск на плеч╕ змушу╓ мене опускатися до столу, я нахилив голову ╕ потягнув чолов╕ка позаду себе вниз. В╕н п╕ддався та нал╕г сильн╕ше. Рудий тепер не м╕г вдарити по обличчю, бо заважав ╕ ст╕л, ╕ його напарник, який тримав мене за руку.
-А ну-ка, подн╕м╕т╓ етого засранца! - бадьоро прокричав хлопець, при тому закачуючи рукав на правиц╕.
Я вперся ногами ╕ вскочив, одночасно в╕дкинувши голову назад. Потилиця глухо луснула у щось м'яке. Пролунав хруск╕т та майже ж╕ноче: "Ай-й-й!" Зда╓ться вмазав по носу... Я знову р╕зко нахилився ╕ також р╕зко вскочив, в╕дкидаючи голову назад. Цього разу удар вийшов потужн╕шим ╕ чолов'яга, голосно лаючись, з╕скочив з мо╖х плечей. Боковим зором я пом╕тив його ногу ╕ з ус╕╓╖ сили в'╖хав в кол╕но. Жал╕ти не став: зламаю так зламаю!
Ох в╕н ╕ заверещав! Наче свиня перед смертю.
Це в╕двол╕кло ╕нших нападник╕в. Я скористався ╖хньою розгублен╕стю та вр╕зав по кол╕ну тому, що був праворуч. В╕н зойкнув, звалився на дерев'яну п╕длогу... Отже, м╕й правий кулак зв╕льнився.... В╕н ╕з смачним плямкаючим звуком влет╕в в н╕с чолов'яз╕, що стояв л╕воруч.
П╕д ним щось при╓мно хруснуло. Це, зда╓ться, передн╕ зуби...
Я схопив св╕й кухоль та жбурнув в обличчя рудому. В╕н влет╕в йому в л╕ву брову ╕ в╕дразу розколовся на дв╕ частини. Хлопець рухнув, наче м╕шок. Стрибок, я опинився б╕ля т╕ла та жорстким ударом п'яти зламав йому ключицю.
У трактир╕ повисла така тиша, що було нав╕ть чутно, як б╕ля в╕конець дзижчать мухи. Народ розступився ╕ тут мен╕ назустр╕ч вийшли ще тро╓ чолов╕к╕в, товариш╕ оцих стогнучих нападник╕в.
-Непогано, - сказав один з них. Чорна борода, коротке волосся, кривий н╕с. Мабуть, переламаний у давн╕х б╕йках. - Непогано... Я ж казав, що в╕н не отой темновод╕нський лопух... Було в╕дразу пом╕тно.
Судячи з останн╕х сл╕в, "темновод╕нський лопух" м╕г оказатися Першосв╕том. Отже, це йому тут пику начистили.
-Ну? - чолов'яга закотив рукава та вийшов наперед. - Правил нема╓?
Ох-ох-ох... А з цим бороданем запросто так не впора╓шся. Видно, що бита голова. Одне мене радувало, що в╕н не хапався за зброю.
Перший удар я пропустив. Кулак влет╕в в жив╕т, вибиваючи пов╕тря з леген╕в. Я рефлекторно закрив руками обличчя ╕, треба сказати, вчасно, бо кол╕но бороданя стр╕мко попрямувало в мо╓ п╕дбор╕ддя. Я покотився по п╕длоз╕, ч╕пляючи лави ╕ н╕жки столу. Щось звалилося на голову, ляснуло по спин╕ та плечах.
Фух! Головне, Боре, п╕днятися на ноги... Нумо, зараза ти така! Вставай!