Голова приказу в╕дкинувся назад, знову склав руки на грудях, мовби статуя ╕ втупився в мене сво╖ми водянистими очима.
-У тебе довол╕ критичний розум, Боре, - неголосно вичавив в╕н ╕з себе.
-Це погано, чи що?
-Це незвичайно, як для звичайно╖ людини, - ╕ голова приказу тонко-тонко розсм╕явся власному каламбуру. Трохи згодом в╕н заспоко╖вся та заговорив б╕льш серйозним тоном: - Ти шука╓ш у власному жит╕ якусь мораль?
-Я вважаю, що вс╕ ми повинн╕ дотримуватись певних правил. Для когось це мораль, для когось церковн╕ запов╕д╕, а для трет╕х - закон.
-А-а-а, ти з тих, хто турбу╓ться про те, як буде виглядати на суд╕ Тенсеса? Що переважить - добр╕ вчинки, або поган╕, так?
-Та до чого тут те? - розсердився я.
-Тод╕ що тоб╕ не до вподоби? - нахилився вперед Жуга.
-Вважа╓ш, мен╕ кортить за кимось лайно прибирати? Ще скажи, що я про те все життя мр╕яв!
-Справа в оплат╕ тво╖х послуг?
-Знову за рибу грош╕!..
-Так поясни, що не так.
-Якщо мене п╕дштовхують до якогось вчинку, то я повинен для себе вир╕шити, чи це правильно, чи н╕. Чи власно я хочу того, чи йде воно все л╕сом!
-Овва! Тобто я... тобто вс╕ ми тут, в Розшуковому приказ╕, так╕ соб╕ н╕хазов╕ д╕ти, як╕ п╕дбивають чесних громадян на погану справу? - посм╕хнувся Жуга.
-Мова йде про засоби... Оц╕ "особлив╕ доручення" мають дурний запах... ╤ до реч╕, якщо ми вже так в╕дверто почали, от скажи а ти сам не бо╖шся того, що на тебе може оч╕кувати в чистилищ╕? Чи повернуть назад, в Сарнаут, як примушу╓ нас в╕рити Церков, чи н╕?.. Серед народу ходять чутки, наче ╓ такий остр╕в, куди в╕дправляються ╕скри тих, кому не дають наступного переродження. Чи не буде так, що Тенсес на сво╓му суд╕ тебе в╕дправить туди, а мене навпаки - поверне, бо я, бач, свого роду ╕нструмент у тво╖х руках. Наказали - зробив. П╕днев╕льна людина...
-Ох-ох-ох... так вже ╕ п╕днев╕льна... Та тоб╕, Боре, т╕льки пропов╕дувати! Якщо чесно, то будь такий остр╕в насправд╕, я б вважав за краще в╕дправитися на нього, н╕ж перебувати тут. Чи ти також на╖вно вважа╓ш, буц╕мто я тут молоко ╕з медом попиваю, пузо на╖даю? Наша справа дурно пахне - тут я погоджуюсь... Але вона конче необх╕дна. Конче!
-Кому? Тому, хто сидить б╕ля корита та вир╕шу╓ кому та ск╕льки з нього дати?
-Отже ти мен╕ доказу╓ш, що не треба боротися за справедлив╕сть в цьому св╕т╕? - посм╕хнувся Жуга. - Кажи чесно... ми тут сам╕...
-Чесно? Гаразд! Скажу, хвоста не заховаю... Ти кажеш справедлив╕сть? Боротьба за не╖? Згодний, це потр╕бно... проте якими засобами? Я не хвора людина, як╕й подоба╓ться махати мечем праворуч-л╕воруч, коли ╖й щось не сподобалось. Все що зробив до цього... нав╕ть вбивство С╕верських... не вважаю ан╕ поганим, ан╕ благим вчинком. Однак це було викликано через мо╖ власн╕ погляди... правила... через мою мораль... А ти пропону╓ш мен╕ виконувати тво╖ накази. З╕знайся, ти хочеш щоб я п╕шов та когось вбив?
Жуга раптом голосно розреготався:
-Ти мн╓ нрав╕шся! Опр╓д╓лйоно нрав╕шся! ╢сл╕ б сразу соглас╕лся... клянусь Тенсесом... я б т╓бя отправ╕л в яму! А с╓йчас в╕жу, што н╓ ошибся! Ти нужний ч╓лов╓к!
-Не розум╕ю.
-Я н╓ зову т╓бя для как╕х-то л╕х╕х д╓л... Мн╓ ╕м╓но н╓обход╕м ч╓лов╓к со сво╓й моралью... сво╕м╕ установкам╕... прав╕лам╕... Сво╕м код╓ксом! Сво╕м пон╕ман╕╓м справ╓дл╕вост╕! Ум╓ющ╕й мисл╕ть кр╕т╕ч╓ск╕, а н╓ тупо ╕сполнять чь╕-то забаганки. Ти опр╓д╓лйоно подход╕ш.
Я ще б╕льше заплутався. Або ╤са╓в з╕ мною гра╓, або... або...
-Так що скажеш? - протягнув свою долонь голова приказу.
-Поясн╕, що я повинен робити...
-Шукати справедлив╕сть! - широко посм╕хнувся Жуга.
╤ в цей момент я згадав Баришеву з ╖╖ "пророцтвами". Чи вважати, наче пропозиц╕я голови Розшукового приказу ╕ ╓ т╕╓ю "просьбою допомоги з боку кан╕йц╕в", як вона ╕ казала? Якщо я погоджусь, то це н╕бито буде одним з крок╕в до розум╕ння власного минулого. Так об╕цяла ╢лизавета.
Слухай, Боре, ну не може це бути зб╕гом! А взагал╕ якось дивно! - в╕д под╕бних думок мене аж кинуло в жар.
-Так я все ще чекаю на в╕дпов╕дь, - поквапив ╤са╓в.
-Можна подумати, що ти мен╕ дав можлив╕сть вибору, - пробубон╕в я, в╕дводячи оч╕.
-Хм! Теж в╕рно п╕дм╕чено... Проте, буду вважати, що ти погодився.
-╤ що дал╕? - насупився я, протягуючи руку, щоб потиснути долонь ╤са╓ва.
Рукостискання виявилось свого роду боротьбою. Десь с п╕вхвилини ми тримали один одного за долонь, намагаючись виявити слабину. Першим розтиснув пальц╕ ╤са╓в. В╕н втомлено потер оч╕.
-Ну ╕ розмова у нас ╕з тобою вийшла, - промовив голова приказу дивлячись у вузеньке в╕конце, за яким, судячи по тьмяному св╕ту вуличного л╕хтаря, були вже сут╕нки.
-Так... д╕йсно... Слухай, а ти не бо╖шся, що схибив з╕ мною? Не було тако╖ думки? Адже насправд╕ ти не зна╓ш яка я людина.
-Чи боюся? - Жуга потер к╕нчик свого носа. ╤ видихнувши, в╕н знову почав простор╕кувати, пер╕одично сиплячи ельф╕йськими сл╕вцями. - Ще й як! Проте за багато рок╕в свого життя я навчився бачити людей наскр╕зь. ╤ це не проста метафора. Через найдр╕бн╕ш╕ нюанси... детал╕, як╕ звичайна людина вважатиме незначними, я можу скласти досить достов╕рний портрет... Ось ти, Боре, порожн╕х погроз не робиш. А будь-кого, хто хоч якось "заз╕хне" на твою "територ╕ю", ти розтерза╓ш умить. Не сперечайся... Це так ╕ ╓. Не треба зараз робити таке обличчя, н╕би сказане мною неправда.
Я тут же сп╕ймав себе на тому, що д╕йсно скорчив кислу пику.
-Не сприймай це за осудження, - продовжував Жуга. В╕н оперся на руки та втупився кудись вдалеч╕нь. - Так чи ╕накше, але ми вс╕ боремося в цьому св╕т╕, намагаючись зробити так, щоб в ньому панував наш власний св╕тогляд... ╤ саме це робить нас ╕з нас особист╕сть. Розум╕ю, що ц╕ фрази звучать занадто голосно, але така правда. А зна╓ш, нав╕ть серед тварин... птах╕в... або риб трапля╓ться щось под╕бне... Вони також борються... Чи можна нав╕ть сказати "воюють".
-Воюють? - ╕рон╕чно хмикнув я. А сам подумав, що вже втомився в╕д под╕бно╖ балаканини.
Мо╓ хмикання Жуга сприйняв по-сво╓му. В╕н чомусь спохмурн╕в та певний час покусував нижню губу. Я вже було подумав, що чимось його засмутив.
-Та боротьба серед тварин, зазвичай, ма╓ вигляд дурнуватих сутичок, - промовив в╕н згодом. - До наших, людських, чи наприклад ельф╕йських висот ╖м ого-го як далеко! Проте це не в╕дм╕ня╓ факту под╕бних...
-╥хн╕ сутички, - перебив я ╤са╓ва, бо не бажав вислуховувати чергов╕ "повчання", - це звичайне природне явище. ╤ робити з нього щось незвичайне - не варто.
-Згодний... в дечому згодний... "Природне явище", як ти його назвав, звичайно можна пояснити проза╖чними причинами. Але проблема в╕дносин м╕ж нами... будь то люди, ельфи, орки чи г╕берл╕нги - це зовс╕м ╕нша справа. Зовс╕м! ╤нша! - останн╕ два слова Жуга промовив так, наче забивав цвяхи.
-Та що там ╕ншого? Просто у нас р╕зн╕ шкали вим╕рювання. У птах╕в чи тварин - одна м╕ра, а у нас - на дек╕лька порядк╕в вища. А так - теж саме!
-Н╕! От тут я ╕з тобою зовс╕м не згоден! - ╤са╓в раптово захитав головою, наче глибокий старик, у якого трус╕ння це вже в╕кове явище. - Скажу тоб╕ то, що ╕ншим н╕коли не казав...
-Чому це?
-Бо ти мен╕ подоба╓шся, - спробував посм╕хнутися голова приказу. Але зам╕сть того його обличчя перекосило, буц╕мто в╕н побачив щось непри╓мне. - Так от, як т╕льки Сарн над╕лив нас розумом, дав можлив╕сть розм╕рковувати над буттям, то ми вс╕ раптом усв╕домили власну винятков╕сть. Це ╕ стало тим м╕рилом, яке розд╕лило л╕вих чи правих, високих чи низьких, красивих або жахливих... Само-╕ден-тиф╕-ка-ц╕я! - майже по складах проговорив Жуга.
Мен╕ так ╕ корт╕ло спитати: "Що"? Оц╕ його зарозум╕л╕ сл╕вця ╕нод╕ били куди м╕цн╕ше, н╕ж кулаки. Невже не можна говорити б╕льш простими фразами?