Першосв╕т голосно зареготав ╕ взяв грош╕.
Бернара я знайшов на корм╕ в велик╕й простор╕й кают╕. В╕н сид╕в у дальньому кутку на двох зелених подушках б╕ля величезного в╕кна... ╕ курив глиняну люльку. За под╕бним заняттям я заставав його вперше. От не думав, що паладинам дозволя╓ться робити щось под╕бне.
В╕д сво╓╖ частки грошей Бернар тут же в╕дмовився. ╤ зробив це явно демонстративно... Хоча, якщо чесно, я ╕ не розраховував на ╕ншу в╕дпов╕дь.
-Можеш в╕ддати ╖╖ Першосв╕ту або Стоян╕, - в╕дмахнувся ельф. - ╥м, мабуть, буде потр╕бн╕ше.
-Ти вже напевно зна╓ш, що я служу Дому д╕ Даз╕р╓? - я не питав, скор╕ш констатував. Сам тут же прис╕в поруч з паладином. - Проте добився того, що буду в╕дносно в╕льною людиною...
-Тебе, вважаю, в╕дразу викличуть. Знайдуть завдання, так що нудьгувати не будеш! - посм╕хнувся Бернар. В╕н пустив клуби диму та подивився кудись п╕д стелю. - Можливо день, ну два, а пот╕м обов'язково покличуть... Ти ж н╕коли не був у Новоград╕?
-Н╕, - захитав я головою. А сам подумав: "Зда╓ться, н╕коли". Правда, хтозна, чи це д╕йсно правда.
-Давай домовимось, що п╕слязавтра... десь оп╕вдн╕... б╕ля вор╕т в Ельф╕йський квартал.., - Бернар ледь не вичавлював ╕з себе фрази, - я тебе ╕ буду чекати. Думаю, ти його легко знайдеш.
-Нав╕що?
-Скаж╕мо так - я покажу м╕сто. А то боюся, друже, ти заблука╓ш, - ╕ паладин чомусь розсм╕явся.
-Дякую, звичайно, проте я не дитина... Вважаю, можу дати соб╕ раду.
А самому в цю мить подумалось, чи не збира╓ться Бернар сл╕дкувати за мною. Оця його оп╕ка занадто п╕дозр╕ла.
-Даремно ти в╕дмовля╓шся, - ельф знову пустив дим та подивився на мене. - Отже, вир╕шено, що ми зустр╕немось... До реч╕, що будеш робити в св╕й, так би мовити, "в╕льний час"?
-Походжу... подивлюсь, - я зараз сам соб╕ нагадував Першосв╕та. Йому задавав аналог╕чн╕ ж питання. - Е-е-е... Взагал╕, спробую зайве не муляти оч╕...
-Кому? - насупився ельф.
-Та вс╕м, - невизначено в╕дпов╕в я, проте думки були про можливу помсту збоку кан╕йсько╖ шляхти.
-Хочеш стати таким соб╕ кротом? Зануритись п╕д землю, щоб тебе ╕ не бачили?.. Непогане р╕шення... але ти все одне залиша╓шся сам на сам...
-Вовк╕в боятися... ну дал╕ ти сам зна╓ш!
-Головне, щоб ти не наробив дурниць, - додав наостанок паладин.
За той час поки галеон добирався до причалу та отримував "добро" на швартування, я встиг змовитися з одним ╕з матрос╕в, та купив у нього ╓мну торбу для вс╕ляких речей, куди в╕дразу склав всю амун╕ц╕ю ╕ одяг. За додатков╕ пару м╕дяк╕в той же матрос в╕ддав свою стару лляну невиб╕лену сорочку, затаскану шк╕ряну куртку й парусинов╕ штани. Переодягнувшись у все це, я став схожий на якогось портового роб╕тника.
Галеон довго швартувався ╕ от нарешт╕ п╕дтягнули здоровезний трап, м╕цно його закр╕пили та дозволили спуск на берег. Почалася довга "текучка". Я не став посп╕шати й вир╕шив йти десь в хвост╕.
Б╕ля трапу з'явилась якась горласта ж╕нка, яка нудним голосом людини, що в тисячний раз повторю╓ одне ╕ те ж саме, голосно закричала:
-Пр╕в╓тству╓м вас, граждан╓ Л╕г╕, у врат наш╓й новой стол╕ци -- славного города Новограда!
-Це хто така? - почув я як хтось з натовпу запитав у одного з матрос╕в.
-Так ето В╓рка Шилова! Зазивала ╕з Городскова Пр╕каза... Тут так╕х многа! - ╕ чолов'яга розсм╕явся. - С╓йчас вс╓х ж╓лающ╕х потянут до пр╕ютов... ╕л╕ в найм до ц╓хов╕ков... Вам ж╓ врод╓ об╓щал╕ помощь? Ото ж ╓шт╓ ╓йо ложкам╕, помощь ету! - ╕ матрос знову зареготав.
Зда╓ться, допомога столично╖ влади не зовс╕м те, на що вс╕ спод╕валися.
-Д╓л у нас в Кватох╓ многа! - продовжувала кричати ж╕нка. - В етом ви сам╕ оч╓нь скоро смож╓т╓ уб╓д╕ца.
Деяк╕ люди явно зац╕кавились та скупчились б╕ля Шилово╖. Вона трохи збавила напору та вже не так голосно волала про "кис╕льн╕ берега та молочн╕ р╕ки", як╕ оч╕кували всякого, хто поб╕жить до М╕ського Приказу.
-...которий так нужда╓ца в любой помощ╕ вс╓х ж╓лающ╕х.
Голос зазивали втонув у питаннях. Зда╓ться, слова ж╕нки впали на благодатний ╜рунт, ╕ багато хто д╕йсно замислився над сво╖ми майбутн╕м на новому м╕сц╕.
-...стать одн╕м ╕з т╓х, - прорвалося кр╕зь людський гом╕н, - кто помож╓т в стро╕т╓льств╓ стол╕ци... нужни кам╓нщ╕к╕, нужни...
-А-а-а... о-о-о... у-у-у.., - п╕днялось море голос╕в.
Я так ╕ не зм╕г почути, про кого ще розпов╕дала Шилова.
Ладно, якось сам впораюсь, - промайнуло в голов╕. - Зараз важлив╕ше сховатися в столичному натовп╕... в╕д вс╕х подал╕...
Неподал╕к в╕д трапу стояла портова варта. Десятник ч╕пким оком оглядав тих, хто спускався вниз, наче когось в╕дшукував. Натовп жваво завертали праворуч до високих та на перший погляд неск╕нченних дерев'яних сход╕в, як╕ вели з причалу на площу.
-Жив╓╓! - л╕ниво покрикував вартовий. Пот╕м виловлював якогось роззяву та направляв його на правильний шлях. - Куда прьош? Н╓ в╕д╓ш, чо л╕? Сюда давай!
Нарешт╕ д╕йшла ╕ моя черга. Я пройшов повз десятника, який майже ╕ не глянув у м╕й б╕к, видно не вважав досить ц╕кавим. А, може, просто вир╕шив, що "з цього ╕ поживитися н╕чим".
В цей час до сус╕днього причалу несп╕шно п╕д╕йшов красень галеон з вимпелом кап╕тан-командора. Пришвартувався в╕н досить швидко, ╕ я почув, як хтось ╕з портових службовц╕в заговорив про в╕дправлення ре╓стровик╕в на Святу Землю. Наче п╕дтверджуючи його слова, з-за рогу яко╖сь буд╕вл╕ на пристань вийшов чималий заг╕н латник╕в.
-Ей! Н╓ з╓ва╓м тут! Ш╓в╓л╕мся! - гримнув десятник, судячи з усього мен╕.
П╕днявшись по сходах вгору, я опинився на величезн╕й площ╕. Оце, скажу вам, м╕сце! В╕дчуття, наче опинився у велетенському мурашнику.
Б╕ля ст╕н парапету скрип╕ли леб╕дки, як╕ п╕дн╕мали з причал╕в чимал╕ вантаж╕... туди-сюди по кам'ян╕й брук╕вц╕ снували вози, м╕ж ними б╕гали люди, г╕берл╕нги, нав╕ть гобл╕ни з характерними козлиними бор╕дками... голосно лаялись вантажники та перев╕зники... купц╕ вс╕х мастей та рас укладали контракти... валандались як╕сь волоцюги та др╕бн╕ злод╕╖... ╤ над вс╕м цим "парили" стражники, як╕ з нудьгуючими обличчями, л╕ниво спостер╕гали за порядком...
Отже, суц╕льна штовханина та гом╕н. Людин╕ незвичн╕й до тако╖ жвавост╕, легко було розгубитися. Тому я к╕лька хвилин стояв у ступор╕ й озирався на вс╕ боки. А пот╕м все ж знайшов сили з╕братися та неквапливо рушив до столичних мур╕в, як╕ видн╕лися за хатинками портово╖ слоб╕дки.
-Ей, пар╓нь! Стой! - гаркнув хтось праворуч. Я обернувся. - Работйонка н╓ нужна? - питав високий брюнет з акуратною бор╕дкою. Його обличчя було досить "в╕дкритим" ╕ негативом не тягнуло.
-Дивлячись яка? - я постарався придати сво╓му голосу б╕льшо╖ впевненост╕ та трохи зм╕нити гов╕р. Не хот╕лось якби в╕дразу зрозум╕ли, що походжу з ╤нгосу.
-М╓шк╕ с з╓рном надо на м╓льн╕цу отв╓зт╕. Смогйош?
-╤ ск╕льки?
-Ч╓во "ск╕льки"?
-Грошей ск╕льки? - посм╕хнувся я, опускаючи торбу на брук╕вку.
-О! Чуству╓ца... чуству╓ца.., - чолов'яга так ╕ не сказав, що йому в╕дчува╓ться, та чомусь рад╕сно посм╕хнувся. - Даю четвертак ╕ по рукам.
Я прикинув багато це чи мало... Та хр╕н його зна╓! З м╕сцевими розц╕нками не знайомий (я ╕ з грошима ще не зовс╕м роз╕брався). Проте в╕дчуваю, що це якась середня оплата... А по-друге, якщо д╕йсно хочу зануритися та заховатися в натовп╕, то потр╕бно погоджуватися. Врешт╕-решт, граю роль простого трудяги. А на ц╕й портов╕й площ╕ просто так не валандаються...
-Добре! - ми побилися по руках. - Але з тебе об╕д!
-Ек╕й, молод╓ц! Посмотр╕м на т╓бя в д╓л╓, а там в╕дно буд╓т, - брюнет по-доброму посм╕хнувся. - Я - Копил Мухов. У м╓ня тут арт╓ль...
Я також назвався, проте Ратмиром.
-Засран╓ц Малюта опять зап╕л, - поскаржився Копил. - А мн╓ кровь ╕з носа, как грузч╕к╕ нужни. Пон╕маешь, Ратм╕р, раз подряд взял - надо виполн╕ть! Такая моя натура!