-Вс╕ цив╕л╕зац╕╖, чи то джунська, наша, або ельф╕йська, нав╕ть людей племен╕ Зем... вс╕ вони боролися за власне ╕снування, мало того - за власне розум╕ння цього св╕ту! Як т╕льки само╕дентиф╕кувались, як т╕льки зрозум╕ли, що мають особливост╕, винятковост╕ та несхожост╕ з ╕ншими, так ╕ почалися "в╕йни"... боротьба за те, що б цей св╕т був саме таким, яким ми хочемо його бачити... От ми казали про тварин, птах╕в... комах... А уяви, наче метелик раптом надбав розум! Мало того, побачив, що узор, кол╕р та розм╕р його крил в╕др╕зня╓ться в╕д всього цього у ╕ншого метелика. ╤ в╕н скаже: "Овва! Та я не такий! Я кращий"! ╤ д╕ти цього метелика будуть вважати так само... Прийде час ╕ вони, наприклад, раптом заявлять, що належать до обраного Дома жовтокрилих! А Д╕м червонопузих викине сво╖ курбети! Ось так!
Зовн╕ почулися як╕сь звуки. Зда╓ться, то м╕ська стража обходила вулиц╕.
-Гаразд, вистачить на сьогодн╕ одкровень! - в╕дмахнувся Жуга. - Йди, Боре, ти в╕льний. Коли настане час до тебе прийдуть та скажуть: "Рука допомоги". Будь люб'язний - не в╕дмовляйся, - ╤са╓в хот╕в посм╕хнутися, але вдруге його обличчя перекосило. - Тримай оцей пап╕рець. Покажеш його вартовим б╕ля вор╕т, щоб випустили тебе з Новограду. Та ╕ взагал╕, з цим пап╕рцем можна спок╕йно йти мимо м╕ських стражник╕в... ╥х зараз на вулицях багато ходить, бо часи настали неспок╕йн╕. Можуть ╕ затримати... Тод╕ просидиш до ранку в холодн╕й.
Я забрав сув╕йку з печаткою, п╕дв╕вся та вийшов геть. За дверима стояли тро╓ ос╕б. Один з них взявся мене провести, але я невдоволено в╕дмовився та рушив назовн╕. Вийшов на крильце, зупинився та втягнув прохолодне н╕чне пов╕тря.
Ц╕каво, що стало чинником мо╓╖ згоди... Адже я все ж погодився працювати у ╤са╓ва, хоча прямо того не заявив... Так ось, що ж було чинником? Невже я п╕ддався його вмовлянням? Чи справа в Баришев╕й? Вона щось наговорила... я вухами похляпав... ╤ ось вам ма╓те!
Як все заплуталось... як все закрутилось... Але на що тепер скаржитися. Зал╕з в цю справу, тож не гоже тепер ховатися.
У м╕ст╕ було тихо. Самотн╕ л╕хтар╕, навколо яких кружляли н╕чн╕ метелики, ледь висв╕тлювали закутки Торгового Ряду. Десь за годину я нарешт╕ д╕стався трактиру Корчаково╖. Не дивлячись на п╕зн╕й час, тут дос╕ гуляли як╕сь хлопц╕. Я озирнувся та стомлено поплентався нагору.
-А я вже подумала, - раптом почулося за спиною, - що ви зовс╕м ╕ не прийдете.
Це була хазяйка трактиру. Вона витерла руки й рушила за мною сл╕дом.
-Знову приходили та ц╕кавилися вашою персоною, - додала ж╕ночка.
-╤ хто? Розшуковий приказ?
-Та вже ╕ як╕сь бандити заходили... ╕ ельфи...
-Отже, я сьогодн╕ користуюся великим попитом. ╤ що ж ви ╖м казали?
-Н╕чого ц╕кавого...
-Зрозум╕ло...
-А що у вас ╕з обличчям? - здивувалась Зая, дивлячись на подряпини та с╕нц╕.
-Познайомився з м╕сцевими кра╓видами... Все в порядку. Скаж╕ть, а що м╕й товариш?
-Та спить.
-Не буянив?
-У мене не забалу╓ш, - посм╕хнулася Зая, пор╕внявшись з╕ мною. - Ход╕мо, покажу де розташуватися на н╕чл╕г.
-Так я ж це... на п╕длоз╕ в к╕мнатц╕ приляжу...
-Та киньте ви це, Ратмире! - плеснула руками Корчакова.
-Насправд╕ я Бор.
Зая завмерла та якось дивно подивилась на мене. Ми з╕йшлись поглядами. Мен╕ здалось, наче Корчакова щось шукала в мо╖х очах. ╥╖ обличчя злегка округлилося в╕д стримувано╖ посм╕шки, в╕д чого на щоках з'явилися мил╕ ямочки.
-Отже, ви Бор, - тихо промовила вона.
Ми стояли близько один в╕д одного. Я в╕дчув при╓мний запах, що виходив в╕д не╖.
-Ну що, йдемо? - спитала вона ╕ не оч╕куючи в╕дпов╕д╕ рушила першою.
Що не кажи, а ф╕гура у не╖ ще та, - промайнуло в голов╕. ╤ т╕льки-но я це зрозум╕в, як в╕дчув, легке збудження. Тонк╕ зап'ястя рук... округл╕ плеч╕... вузька тал╕я, що круто переходила в стегна... Сорочка та довга сп╕дниця багато чого ще приховували, а ось моя уява подомальовувала За╖ ст╕льки ус╕лякого, що я нав╕ть на мить зупинився.
Ми пройшли по невеликому коридорчику ╕ зупинилися б╕ля дубово╖ р╕зьблено╖ двер╕.
-Прошу, - Зая р╕зко штовхнула стулки й пропустила мене вперед.
-Це чия така гарна св╕тлиця? - пробурмот╕в я, оглядаючи затишну широку к╕мнату, осв╕тлювану рядом масляних лампадок, що вис╕ли вздовж ст╕н. Тут густо пахло якимись травами та прянощами.
-Моя, - з часткою зн╕яков╕лост╕ промовила Корчакова.
-О, Тенсесу! Н╕, я не можу... Та ви що! - ╕ було розвернувся, щоб вийти, але зам╕сть того вр╕зався в хазяйку трактиру.
Вона тихо зойкнула, схопилася за мене, щоб не впасти... Ми виявилися дуже близько один в╕д одного... дуже...
-У вас, Боре, красив╕ оч╕, - тихо-тихо сказала Зая.
А я, наче хлопчисько, втупився в ╖╖ пухкеньк╕ червон╕ губки... Погляд ковзнув трохи нижче, в╕д чого обличчя ж╕нки вкрилося червоними плямами... Запах, що парив в╕д не╖, дурманив мою св╕дом╕сть до одур╕ння...
Я в╕дпустив себе... зняв контроль... Л╕вою рукою схопив ж╕нку за тал╕ю, а правою - за шию... Вийшло якось грубо, проте спротиву не було... Я притягнув до себе Корчакову, упиваючись губами в ╖╖ волог╕ уста. Зая знову не противилася. Вона лише тихо-тихо охнула ╕ в╕дпов╕ла на поц╕лунок...
В╕н був гарячим, в╕д чого по мо╓му т╕лу проб╕гло при╓мне тремт╕ння... розум застелила якась пелена, ╕ мен╕ схот╕лося ще сильн╕ше притиснути Корчакову до себе.
Стало в╕дразу якось важко дихати. Вже не гаючи часу на церемон╕╖, я потягнув Заю за собою. Л╕ва рука майже сама проповзла ╖й п╕д сорочку, намацуючи н╕жн╕ груди. Напружений сосок стирчав, н╕би капелюшок недобитого цвяха...
Зая з╕гнулася ╕ подалася до мене вс╕м сво╖м гарячим т╕лом. Ми не припиняли ц╕луватися... А в якусь мить стало зрозум╕ло, що ми з нею на л╕жку.
Шк╕ра ╖╖ ши╖ на дотик була оксамитовою... теплою... Пальц╕ намацали тонку жилку, що пристрасно билася в такт збентеженому серцю... На якусь мить Зая затримала подих, пот╕м в╕дпустила мене, лягла на спину ╕ прикрила оч╕...
О, Тенсесу! Як же солодко в╕д не╖ пахнуло!
Це, мабуть, була остання твереза думка...
6
...Вранц╕ прокинувся в самому прекрасному настро╖. Весь вчорашн╕й негатив розв╕явся, як туман. А саме ц╕каво, нав╕ть не бол╕ла голова... А ╖й вчора ох як д╕сталося! Та ╕ не т╕льки ╖й. В тому м╕ському трактир╕ лупили, куди попадуть... ╤ все ж, в╕дчував себе добре. М'язи т╕льки трохи нили, як то бува╓ п╕сля важко╖ прац╕.
За╖ поруч не було. Я чув, як вона встала. Це сталося дуже рано, за в╕концем т╕льки-но пос╕р╕ло. Намагаючись не шум╕ти, Корчакова швиденько одягнулась та рушила вниз, напевно, в св╕й подклет. А незабаром, як доказ мо╖х припущень, по трактиру поширився при╓мний запах св╕жо╖ здоби.
Я одягнувся, визирнув з-за двер╕, й побачивши що н╕кого нема╓, швидко попрямував до себе в к╕мнатку. Тут дос╕ голосно хроп╕в Першосв╕т. Пов╕тря було спертим, важким, з характерним запахом вчорашнього перегару.
-Гей! Соню! - штовхнув я хлопця.
Той голосно хрюкнув ╕ перелякано розплющив оч╕.
-Де я? - глухо пробурмот╕в Першосв╕т, озираючись навкруги. Здавалося, що мене в╕н й не пом╕тив.
-Тут, - посм╕хнувся я у в╕дпов╕дь. - Ну ╕ гаразд ти спати, брате.
-Боре? Що у тебе ╕з пикою? - хлопець втупився на подряпини на щоц╕.
-Ти на свою б подивився, красеню!
-А Н╕хаз його бодай, де ми?
-Ну ╕ пам'ять! Ти б поменше пив би, Першосв╕ту. М╕ський трактир пригаду╓ш?
-Та щось смутно...
-Ну так тебе там обдерли до цурки... ╤ синець п╕д оком поставили. А пот╕м ти заперся до г╕берл╕нг╕в та витоптав ╖м кв╕ти. Такий скандал трапився, що хай Сарн милу╓. Ми ледь в╕дбрехалися.
Першосв╕т рефлекторно помацав сво╓ обличчя ╕ с╕в, бормочучи п╕д н╕с, що г╕берл╕нг╕в пам'ята╓. А все ╕нше, наче в туман╕.
-Слухай, ми з тобою вчора про баньку розмовляли, - згадав я. - Пропоную сходити, тут недалеко... Ну а пот╕м по╖мо. Ти як дивишся?