-Та ну тебе! - в╕дмахнувся я.
Ми несп╕шно рушили по брук╕вц╕.
П╕сля галасу, духоти та смороду Торгового Ряду, в ц╕й частин╕ столиц╕ було неймов╕рно затишно та прохолодно. Ми крокували широкими вулицями, вздовж яких височ╕ли величн╕ буд╕вл╕, крит╕ н╕жно-голубими дахами. Фасади були прикрашен╕ арочними в╕кнами, з котрих в прямому сенс╕ струмен╕в теплий бурштиновий св╕т. Це було так дивно, що ми ╕з Першосв╕том нав╕ть протерли оч╕.
Н╕, д╕йсно, це не л╕хтар╕. Це в╕кна. Але яким чином вони випром╕нювали св╕тло, було загадкою... Справжн╕ л╕хтар╕, до реч╕, тут також були. Вони вис╕ли на ст╕нах буд╕вель у вигляд╕ величезних куль в бронзових вит╕юватих оправах.
Тишина... спок╕й... умиротворення... Йдеш ╕ огляда╓шся... Того ╕ оч╕куй, що сп╕ткнешся ╕ носом зари╓шся. Але насправд╕ цього не в╕дбудеться, бо наст╕льки р╕вно╖ та чисто╖ брук╕вки не було нав╕ть в центральн╕й частин╕ Новограду, б╕ля Башти Айденуса. В╕дчуття, наче ╖╖ тут навмисно вимивають.
Будинки були густо вкрит╕ позолоченими узорами. Тепер зрозум╕ло чого сюди, в Ельф╕йський квартал, не вс╕х пропускали. Мабуть бажаючих щось виколупати з╕ ст╕ни знаходилось чимало.
На вуличках росло багато дерев, але й не таких, наче лахматий бродячий пес, на якому в ковтунах вже бджоли оселилися. Акуратн╕, струнки, з п╕др╕заними г╕лочками та кронами. Дивишся, аж око рад╕╓. Липи, клени, ясен╕... Правда, серед знайомих дерев побачив ╕ як╕сь дивн╕ з конусопод╕бною кроною та з листям бордового кольору...
Росли ╕ кв╕ти. Правда на в╕дм╕ну в╕д Г╕берл╕нгського кварталу, пал╕садники якого можна було пор╕вняти ╕з занедбаною л╕совою галявиною, м╕сцев╕ кв╕тники виглядали просто казково.
А як╕ серед них царювали кольори! Б╕лосн╕жн╕, жовтогаряч╕, червон╕, блакитн╕... Обрамлен╕ смарагдовою травою, кв╕ти перетворювали клаптики земл╕ на чар╕вн╕ килими з дивовижними узорами. Р╕зноман╕ття фарб пестило око, нав╕ювало спок╕й та благодать.
Тут ╕ там бачились численн╕ фонтанчики, рукотворн╕ ставки з кольоровими рибками. Поряд стояли р╕зьблен╕ металев╕ лави.
Бернар в╕в нас мало не за руку. Ми крутили головами на вс╕ боки, розум╕ючи, наск╕льки см╕шно вигляда╓мо в ус╕й ц╕й пишнот╕.
Ельф╕в навколо було небагато. Бернар пояснив, що б╕льш╕сть з них зараз в╕дпочива╓.
-А ось увечер╕ тут гаряче, - паладин чомусь п╕дморгнув нам, явно на щось натякаючи.
Ми ще з п╕вгодини вештались цим кварталом, поки Бернар не вказав на одну ╕з буд╕вель:
-Нам сюди.
Ми з Першосв╕том зупинилися та втупилися один в одного. В наших очах легко читалось питання: "А куди, бодай тебе Н╕хаз, Бернар нас затягнув"?
Паладин м╕ж тим п╕днявся сходами та зупинився б╕ля величезних оббитих бронзою дверей. Ми ще раз озирнувся ╕ рушили сл╕дом.
Стулки на диво в╕дчинились дуже легко, буц╕мто були невагом╕. Ми побачили довжелезну розк╕шну залу, де неметушливо ходило десятка зо два р╕зношерстих ельф╕в. Вони нав╕ть не звернули на нас уваги, продовжуючи займатися власними справами.
-Чекай! - схопив я Бернар п╕д л╕коть. - Де ми?
-Це ельф╕йська м╕с╕я... Не б╕йся, тебе сюди запросили.
Я отороп╕в. А як же прогулянка м╕стом? Як знайомство ╕з кварталом? Це ж треба так попастися! Водили, як бичка, а пот╕м затягнули в ст╕йло... Тобто - в м╕с╕ю! Вже й не в╕двертишся.
Бернар см╕ливо рушив вглиб зали до високого статного ельфа в довгому крислатому капелюс╕. Б╕ля нього крутилися дво╓ озбро╓них вартових, як╕ кидали в наш ╕з Першосв╕том б╕к насуплен╕ погляди. Паладин перекинувся парою фраз ╕з незнайомцем ╕ пот╕м вся ця делегац╕я рушила до нас.
-Пане д╕ Ардер, - голосно начав Бернар, звертаючись до ельфа, ледь вони наблизились, - дозвольте представити вам Бора Головор╕за.
Титул р╕зонув по слуху. Я ледь не крякнув в╕д неспод╕ванки. А Першосв╕т збентежено затупцювався на м╕сц╕, наче йому присп╕чило подзюрити.
-А це, - продовжував Бернар, звертаючись уже до мене, - глава нашо╖ ельф╕йсько╖ м╕с╕╖ в Новоград╕ - ясновельможний П'╓р д╕ Ардер.
-Доброго дня! - голос П'╓ра був якимось нуднувато-солодким, наче св╕жий мед. В╕н поважно кивнув головою ╕ спробував натягнути на обличчя посм╕шку.
-Доброго дня! - вторив я, намагаючись пригадати, що треба робити в присутност╕ поважно╖ особи. Кланятися, чи також кивати головою. Вибрав останн╓. Сам розхвилювався, в╕д чого ледь не почав за╖катися: - Я-я-як я розум╕ю... е-е-е... це ви шукали зустр╕ч╕ з╕ мною, посилаючи сво╖х людей в трактир "Красний п╓тух"?
-Так, ми хот╕ли пов╕домити вам, Боре, що пан╕ Аманда в╕дбула на Т╓небру. Вона просила передати, що ви поки залиша╓тесь в столиц╕... та повинн╕ вс╕ляко сприяти наш╕й м╕с╕╖.
-Повинен? - про всяк випадок перепитав я. Згодний, тон вибрав грубуватий.
П'╓р д╕ Ардер пропустив цю шпильку повз вуха та все тим же слащавим голосом спитав:
-Мен╕ частково в╕дом╕ ваш╕ пригоди на тому дивному остров╕... Не зрозум╕ла т╕льки особист╕сть Без╕менного. В╕н же ельф? Так?
-Х╕ба Бернар не розпов╕дав? - нарешт╕ я опанував себе та, поклавши руку на ефес фальш╕ону, задер п╕дбор╕ддя.
Вартов╕ посунулися вперед, але глава м╕с╕╖ подав ╖м сигнал йти геть, а сам доброзичливо посм╕хнувся.
-А не бажа╓те, друз╕, трохи перепочити? - запитав в╕н. - Заодно ми б з вами поговорили... про те та про се... Як?
-Давайте спробу╓мо, - мене явно до чогось змушували. Поки я ще не зрозум╕в гри ельф╕в, але прийдеться деякий час сл╕дувати ╖хн╕м правилам.
╤ ми вс╕ разом рушили в к╕нець зали. П╕днялись сходами на другий поверх, там потопали широченьким коридором, поки не потрапили в нап╕втемне невеличке прим╕щення. П'╓р д╕ Ардер ув╕йшов першим, плеснув у долон╕ й високо п╕д стелею спалахнули кул╕ пов╕тряних л╕хтар╕в. К╕мнату залило жовтуватим св╕тлом, в╕д чого в╕дразу здалося, наче зовн╕ глибокий веч╕р.
Голова м╕с╕╖ запропонував нам вс╕м прис╕сти на пухкеньк╕ подушки, ╕ ледь ми те зробили, як незабаром в к╕мнату "впливли" ельф╕йськ╕ д╕вчата, як╕ занесли кожному з нас невеличк╕ столики, та розставили на них частування.
-Я вже говорив ╕ з Амандою д╕ Даз╕р╓, ╕ з Дан╕елем д╕ Плю╕, - заговорив П'╓р, як т╕льки д╕вчата вишли геть та зачинили стулки дверей. - Та ╕ Бернар розпов╕в свою ╕стор╕ю... Але в результат╕ лише стало б╕льше питань, н╕ж в╕дпов╕дей.
-На жаль, я мало чого можу додати, а тим паче прояснити. Скажу лише одне: т╕ пригоди, якщо ╖х так можна назвати, були схож╕ на стр╕мкий пот╕к... ╤ ми вс╕ в ньому опинилися маленькими г╕лочками, яких несло бозна куди.
-Як ви поетично це описали! - стримано посм╕хнувся голова м╕с╕╖. Зда╓ться, в╕н оч╕кував в╕д мене ╕нших фраз.
Бернар, який сид╕в навпроти, витягнув люльку ╕ почав набивати ╖╖ ароматним тютюном. Його приклад тут же насл╕дував ╕ П'╓р д╕ Ардер.
Ми ж з Першосв╕том лише переглядались один з одним та оч╕кували на продовження. Н╕ я, н╕ в╕н нав╕ть не торкнулися запропонованих частувань, аби не продемонструвати свою нечемн╕сть.
Стулки дверей знову розчинились ╕ вельми гарна ельф╕йка ув╕йшла всередину та принесла тонку запалену паличку. Вона наблизилась до П'╓ра ╕ п╕дпалила йому тютюн, набитий в люльку. Пот╕м теж саме зробила ╕ Бернару. Зак╕нчив з тим, д╕вчина взяла скляну посудину та розлила в келихи вина.
Треба було бачити обличчя Першосв╕та. В╕н якось перелякано подивився на св╕й келих, пот╕м кинув косий погляд у м╕й б╕к, буц╕мто питав дозволу випити.
-"Сут╕нковий ельф", - промовив П'╓р д╕ Ардер, хитаючи головою на посудину ╕з вином. - Добра витримка.
Я перший потягнувся до свого келиху та зробив обережний ковток.
-Ну як? - запитав голова м╕с╕╖.
Прийшлось збрехати, що н╕чого. А так - ну н╕ в сраку не годне вино! Кислятина ще та!
Д╕вчина вийшла ╕з к╕мнати, знову зачинилися двер╕ й тод╕ П'╓р продовжив перервану розмову: