-Десять золотих "орлик╕в"! - довол╕ голосно ╕ не двозначно повторив я.
Овсов стис губи, дивлячись на мене. Якась мить ╕ в╕н вже трохи ╕ншим тоном наказав сл╕дувати за ним.
-╢сть ко╓-што для вас, - посм╕хнувся чолов'яга. - Но ето в посл╓дн╕й раз! В посл╓дн╕й раз!
Пот╕м в╕н пров╕в нас до сво╓╖ дальньо╖ стайн╕ й показав якихось рудуватих жеребц╕в. Зда╓ться, не особливо гарних. Хоча, чесно кажучи, я не фах╕вець по конях. Проте, якщо не до╖ду до л╕сопилки, повернусь до цього Овсова, ╕...
-╤ што? - насупився той, почувши мо╖ погрози.
-Нагодую в╕всом! - без жарт╕в в╕дпов╕в коняру. Той фиркнув, забрав "орлик╕в" та п╕шов геть.
-Та це не зовс╕м вже й поган╕ рисаки! - промовив Першосв╕т, оглянувши коней. - У нас за таких "орлик╕в" десь по тринадцять взяли б. Тут, в Новоград╕, значно б╕льше просять... Але ж це столиця!
Ми ос╕длали коней й попрямували навколо столичних мур╕в, рухаючись до Сх╕дно╖ вирубки. В цей час ╕з затягнутого хмарами неба п╕шов др╕бний противний дощик.
-Ос╕нь вже близько, - промовив м╕й товариш. - Кажуть, коли в к╕нц╕ л╕та такий дощ п╕де, сл╕д чекати ранн╕х холод╕в.
-А я б зараз на полювання сходив. На глухаря... Можна й на оленя... А взагал╕, щось скучив сидячи в цьому клятому м╕ст╕. Не по мен╕ це - в кабаках бенкетувати.
-А мен╕ вчора в т╕й ресторац╕╖ сподобалося, - захихикав хлопець.
-Ще б пак! Ти на д╕вок задивлявся так, що т╕ аж забували грати на сво╖х музичних ╕нструментах.
Ми ви╖хали на вузьку стежку, що тягнулась уздовж кромки л╕су.
-А куди пряму╓мо? - запитав Першосв╕т. - Б╕ле озеро, зда╓ться, в ╕ншому напрямку.
-Куди? Зараз на л╕сопилку заглянемо. Там з Бернаром побалака╓мо... а пот╕м вже ╕ на Б╕ле озеро...
-А ти так ╕ не розпов╕в, нав╕що воно нам?
-Треба знайти плем'я водяник╕в... А саме - ╖хнього вождя на ╕м'я Анчута.
Першосв╕т посм╕хнувся та ще раз перепитав, як його звати.
-Насправд╕, то не ╕м'я, - кинув я. - Мен╕ зда╓ться, то новоградц╕ так ус╕х водяник╕в обзивають - анчутками. А взагал╕ чув, що ран╕ше на м╕сц╕ столиц╕ було болото... в давн╕ часи... ╤ жили в ньому водяники. Пот╕м прийшли ми, люди, та з╕гнали ╖х зв╕дси.
-Кажуть цих ╕стот повно в С╕в╓р╕╖.
-Кого т╕льки не вистача╓ на алодах, - зауважив я. - Тих же водяник╕в, л╕совик╕в...
-У нас, в Темновод╕, таких нема╓, - додав Першосв╕т. - Зате ╓ ав╕аки... та ведмевух╕... Так що нам треба в╕д того Анчути?
-В╕н просить про зустр╕ч з кимось ╕з Розшукового приказу... А ╖м-бо н╕коли, ось ╕ послали мене... Тобто, нас.
Я лукавив. Мен╕ було д╕йсно наказано знайти вождя св╕тол╕ських водяник╕в, проте справа була не в зайнятост╕ Розшукового приказу. ╤са╓в не хот╕в зайвий раз демонструвати той факт, що п╕дтриму╓ ╕з цим плем'ям як╕сь особлив╕ стосунки.
М╕ж ╕ншим, водяники - одна з тих народностей, яка не зайняла н╕чийого боку в протистоянн╕ Л╕ги й ╤мпер╕╖. Под╕бн╕ дикунськ╕ племена жили за сво╖ми простими правилами та законами. Вони ╕снували майже на кожному з алод╕в - в Св╕тол╕сс╕, в Темноводд╕, на Т╓небр╕, Нов╕й Земл╕... в Л╕з╕, в ╤мпер╕╖...
Я не знаю, як виглядали саме водяники, проте чув, що вони дуже потворн╕, й схож╕ на величезних рибо та жабопод╕бних ╕стот. З ╕ншого боку вже знаючи новоградц╕в, котрим вс╕ чужинц╕ навколо мулять оч╕, вважаю не варто було брати ц╕ описи за основу.
Б╕ле озеро облюбували й г╕берл╕нги, котр╕ займалися тут рибалкою. Десь на п╕вденно-зах╕дному берез╕ було ╖хн╓ тимчасове поселення... зда╓ться Лужня... Я так зрозум╕в, що г╕берл╕нги мали домовлен╕сть ╕з водяниками стосовно використання цього водоймища. Принаймн╕ не чув про сутички м╕ж цими народностями...
-╤ нав╕що мен╕ з цим вождем зустр╕чатися? - питав я посильного ╕з Розшукового приказу, коли ми з ним шепталися вранц╕ б╕ля трактиру.
-Он оч╓нь хоч╓т о чом-то поговор╕ть, - нахилився вперед хлопець. - Т╕па, важни╓ св╓д╓н╕я...
-Ну так й ╖дь сам до нього, й послухай оц╕ важлив╕ св╓ден╕я.
-Ви каж╓ца н╓ понял╕... Жуга настоят╓льно прос╕т ╕м╓но вас отправ╕ца к Анчут╓. ╤м╓но вас!
-Чому?
-Он сщ╕та╓т вас толковим ч╓лов╓ком... ╕ кром╓ тово - н╓ пр╕часним к м╓стним д╓л╕шкам.
-При╓мно чути, - оскалився я. Насправд╕ оц╕ пахуч╕ ялини г╕рше солодкого меду.
-Зд╓сь, в Св╓тол╓сь╓, - запекло затараторив хлопець, - водян╕к╕ ед╕нств╓ни╓, кто пр╕язн╓но относ╕ца до Л╕г╕...
От в╕н каже це, а я чомусь чую голос ╤са╓ва. Не схоже, що цей посильний наст╕льки розумний, яким хоче здатися.
-Ти хот╕в сказати - до Розшукового приказу, - перебив я його.
-Ну... ето тож╓... Вот ╓сл╕ взять л╓сов╕ков, так т╓ открито подстр╓кают к н╓пов╕нов╓н╕ю... Постояно пр╕ход╕ца отправлять в Озйорно╓ уроч╕щ╓ во╓ни╓ отряди, штоби ╕х усм╕рять, - посильний озирнувся, наче боявся що нас п╕дслуховують. А пот╕м неголосно додав: - Нам н╕как н╓льзя разбрасиваца союзн╕кам╕. Н╕как!..
А г╕вна ви мерзлого не хочете? - роздратовано м╕ркував я тод╕. - От нав╕що мен╕ ваш╕ "союзники"? Крутите словесами, як т╕ гобл╕ни сонцем!..
-Це все? Т╕льки побаз╕кати з Анчутою? - спитав мене Першосв╕т.
Я труснув головою, в╕дганяючи дурн╕ думки.
-Не зовс╕м, - в╕дпов╕в товаришев╕. - Недалеко в╕д водяник╕в живе один медовар. Його звуть Богданом... е-е-е... Лютиковим... В╕н доносить, наче хтось в полях потраву розкида╓. От Розшуковий приказ й просить нас подивитися... Вияснити, що до чого.
Першосв╕т задумливо подивився кудись вдалеч╕нь. Ми з ним минули березовий гайок. Зв╕дси дорога розд╕лилася: одна ╖╖ частина п╕шла вздовж кам'яних мур╕в, а друга - повертала р╕зко на сх╕д, до далеких-далеких г╕рських гряд, вершини яких зараз були огорнути с╕рими тучами. Дал╕ за ними лежало Темноводдя.
До реч╕, вештаючись Новоградом почув в╕д когось одну ц╕каву ╕стор╕ю, дуже схожу на правду. Наче колись в астрал╕ з╕ткнулися три острови. Так ╕ з'явився один великий алод Кватох, котрий д╕лився на Св╕тол╕сся, Темноводдя й С╕в╓р╕ю. Через це з╕ткнення з'явилися в центр╕ алоду мереж╕ г╕р.
Ми з Першосв╕том оминули звален╕ в купу величезн╕ тесан╕ дерев'ян╕ стовбури й ви╖хали на велику д╕лянку. Крок╕в за дв╕ст╕ зв╕дси видн╕лася буд╕вля л╕сопилки. Людей тут було небагато, ╕ вони чомусь не працювали, а сид╕ли маленькими групками.
-Гей! Де тут знайти керуючого? - запитав я у одних.
-Да тама он! - вказали нам на дерев'яну буд╕влю.
-А чому тут тиша така? - запитав Першосв╕т. - Сталося чого?
-Так, м╕л ч╓лов╓к, в╕д╕ш от кл╓щ╓й спаса н╓т.
-Тобто?
-Тю! Ну каво укусят, сразу бол╓╓т, - запекло затараторили люди. - Жар, бр╓д... л╕хорадка... л╓ж╕ш, ак╕ бр╓вно... Тошн╕т, только голову пов╓рнйош... Да ╕ т╓ло всйо лом╕т, словна на н╓погоду.
-Уж╓ два д╓сятка работн╕ков слягло! - заявив ╕нший чолов'яга. - Визвал╕ ╕з стол╕ци свящ╓н╕ков да дру╕дов. Думают, што ето д╓ло рук ╤мп╓р╕╖.
-Чого так? - здивувався я.
-Да могл╕ зав╓зт╕ гадость какую-то со сво╕х пустинь...
-А що, кл╕щ╕ в пустелях водяться? - здивувався Першосв╕т. - Та ╕ зв╕дки тут ╕мперськ╕ пос╕паки? Ми ж не на Свят╕й Земл╕, врешт╕ решт!
-О! - чолов'яга поважно захитав головою. - Аткуда, да аткуда! Ет╕ сволоч╕ умудряюца бить впутаним╕ во вс╓х подозр╕т╓льних д╓лах! Помн╕ш, как било на Умойр╓? ╤л╕ Форокс╓? Ч╓йни╓ уш╕ там торчал╕?
Ми з Першосв╕том перезирнулися. Зда╓ться, в╕н також не особливо знав, чи╖ вуха там побачили м╕сцев╕ л╕соруби.
Я ж м╕ж тим пригадав слова Сави - вантажника Мухова: "...ето всйо ч╓р╓з кл╓щ╓й! Мол, кусают ╕ оттово люд╕ ╕ бол╓ют... страх как бол╓ют... Лежат, ак╕ мйортви╓".
-Работи стал╕! - заговорив ╕нший чолов╕к. - А нам с╓м'╖ корм╕ть нада! То ж пр╕ход╕м... да осторожно пробу╓м л╓с вал╕ть да разп╕л╕вать на доск╕... Щас с╕д╕м, ждйом разр╓шен╕я на оно╓.