Тут я б╕ля л╕сопилки пом╕тив постать Бернара. В╕н та ще дво╓ священик╕в стояли над людським т╕лом, що було накрите старою дерюгою, ╕ запекло про щось сперечалися, при тому частенько вказуючи вб╕к. Я просл╕д╕в напрям та побачив ще одну людину. Судячи по характерному одягу ╕ невеличкому ведмежат╕, який сид╕в поряд з ним, це, скор╕ш за все, був дру╖д. В╕н щось варив у казан╕ на невеликому вогн╕, пом╕шуючи дерев'яною палицею. При тому робив вигляд, наче поряд нема╓ н╕яких церковник╕в.
Бернар побачив нас ╕ тут же залишив сво╖х товариш╕в, рухаючись назустр╕ч. Ми з Першосв╕том пришпорили коней та по╖хали вперед.
-Доброго ранку! - сухо прив╕тався паладин. Було пом╕тно, що в╕н був чимось роздратований.
Я з╕скочив вниз та спитав про справи. Бернар сердито хмикнув та сказав, що стика╓ться з под╕бним вперше.
-Борррд╓ль дйо мерррд... Повний срач! - неоч╕куване вилаявся паладин. - Кл╕щ╕ й ран╕ше кусали, але щоб з таким ось результатом.., - ╕ тут ельф вказав рукою кудись уб╕к.
Я повернувся ╕ жахнувся: за горою повалених дерев п╕д саморобним нав╕сом лежало з п╕втора десятка людей.
-Овва! - вирвалось само собою. - Жив╕?
-Поки ще жив╕, - хитнув головою Бернар.
-╤ що це означа╓? Захвор╕ли?
-Хтозна! Ми т╕льки годину назад сюди при╖хали... Якщо в╕рити дру╖дам, все через кл╕щ╕в. Прямо напасть якась! Весь л╕с навколо л╕сопилки кишить цими ╕стотами.
-А дру╖ди тут давно?
-Другий день. М╕ж ╕ншим вони кажуть, що чули про так╕ випадки... Хоча мен╕ зда╓ться, вони й сам╕ мастаки витворяти щось под╕бне.
-Ти ╖х в чомусь звинувачу╓ш?
-Н╕, - роздратовано в╕дпов╕в Бернар. Не дивлячись на це заперечення, мен╕ чомусь подумалось, що ельфу дуже б хот╕лось бачити винними саме дру╖д╕в.
-А чому л╕сопилку не закриють? - спитав Першосв╕т. - Та тут треба все ретельно перев╕рити...
-Ще повчи нас, що робити! - огризнувся паладин. - ╤ м╕ж ╕ншим, нас вже покликали, коли тут почався суц╕льний мор! М╕ський приказ занадто довго колупався в одному м╕сц╕!
-Дру╖д╕в також приказ покликав? - промовив я.
-Та це Добромил Л╕тов, керуючий л╕сопилкою, напол╕г! - невдоволено кинув ельф. - До реч╕, ось той чолов'яга з ведмежам - Благолюб Пименов. - Сказав так, наче я повинен був його знати. - Зараз варить якесь з╕лля. Буде пробуватиме самост╕йно л╕кувати...
-А ти чим невдоволений?
Чесно кажучи, я вже знав в╕дпов╕дь. Тим паче паладин сказав "самост╕йно", та й ще з таким соб╕ глузуванням. Бернар бачив в цьому дру╖д╕ суперника. Так-так, в╕н, як паладин, як служник Церкви, н╕як не м╕г змиритися ╕з тим, що прийдеться сп╕впрацювати з язичниками. А якщо т╕ ще й вил╕кують хворих л╕соруб╕в (без допомоги церковник╕в), то легко може народитися п╕дстава для подальшо╖ недов╕ри до Церкви Св╕тла.
-До реч╕, тут ╓ ╕ Стояна, - заявив Бернар. - Вона зараз як╕сь травки збира╓.
Я кинув погляд на л╕с та побачив серед дерев чиюсь невеличку ф╕гуру.
-А вона зна╓ться ╕з цим Благолюбом? - спитав у паладина.
-Можливо... Коли я прибув, то мен╕ пов╕домили, що вона допомага╓ йому. ╤ все.
-Ясно... Отже, мен╕ вже зрозум╕ло, що ти з нами не по╖деш?
-Поки н╕... Вибачай... Плани р╕зко зм╕нилися... Треба з ц╕╓ю справою роз╕братися.
-╤ що ти будеш робити?
-Ми, - поправив мене паладин, хитаючи головою вб╕к сво╖х товариш╕в. - Ми будемо робити... Якщо в╕дверто - спробу╓мо л╕кувати Св╕тлом.
Я погладив морду коня, поглядаючи при тому на т╕ла п╕д нав╕сом.
-Серед л╕соруб╕в шириться чутка, буц╕мто в появ╕ тако╖ велико╖ к╕лькост╕ кл╕щ╕в повинна ╤мпер╕я, - пов╕домив я ельфа.
-Завжди ми в чомусь шука╓мо руку якихось ворог╕в, - роздратовано в╕дпов╕в той. - А найчаст╕ше причиною проблем виявля╓мось ми ж сам╕. Все через власну безграмотн╕сть, яка й призводить по помилок...
-╤ в чому ти бачиш нашу, людську, провину? Конкретно в цьому випадку? - я кивнув на нерухом╕ т╕ла л╕соруб╕в.
-В чому? Як би це зараз дивно не прозвучало, але я погоджусь з Пименовим... з дру╖дом... Ми прийшли в цей св╕т... а конкретн╕ше - в цей л╕с... ╕ нещадно його вируба╓мо, плюючи на вс╕х ╕нших ╕стот! Невже дума╓мо, наче нам за те н╕чого не буде?
-Овва! Так ти вважа╓ш, що це, так би мовити, кара? - ощирився я. - За вирублен╕ дерева? Ти хоч сам в це в╕риш?
Паладин н╕чого не в╕дпов╕в, тим самим п╕дтвердивши мо╓ припущення.
Першосв╕т, який робив вигляд буц╕мто йому не ц╕кава наша розмова, сид╕в на кон╕ та дивився кудись вб╕к. Я просл╕д╕в його погляд та лише побачив метелика, який пурхав над кв╕тами. Невеличкого жовтого метелика.
-Слухай, Боре, - довол╕ голосно промовив хлопець, не в╕дводивши очей з галявини. В╕н начебто в╕дчув мою увагу. - Я от що раптом подумав. Оця л╕таюча ╕стота... метелик... Чи зна╓ в╕н про наше ╕снування?
-Тобто?
-Ну от уяви соб╕, наче ти - це в╕н... Або якийсь жук... мураха...
-╤ що?
-Чи зна╓ш тод╕ про ╕снування людей? Зна╓ш чим вони живуть, що роблять?.. Або чув ти про астральне море, яке пожира╓ землю... цей остр╕в?
Я здивовано поглянув на хлопця. На якусь мить здалося, наче в╕н мене п╕ддражню╓. Але хлопець був ц╕лком серйозний.
-Н╕, - раптом захитав в╕н головою, - для тебе... для метелика цей остр╕в взагал╕ увесь св╕т! Як для нас Сарнаут... колишн╕й Сарнаут... А поза ним - н╕чого нема╓. Просто нема╓!
-Я про це не думав, - в╕дмахнувся в╕д Першосв╕та. Щось в мене зараз не той настр╕й, обговорювати под╕бне.
-А я навпаки... пост╕йно думаю... Ми от б'╓мося ╕з хадаганцями... з ╤мпер╕╓ю... А мурахам на те начхати! ╥м на все начхати!.. Ми ж н╕коли ╖х не пом╕ча╓мо. Ловимо, топчемо, гонимо... А ось якась маленька комашка вкусить за палець ╕ ти вже лежиш бездиханним... ╤ вся ця геро╖чна боротьба за облаштування цього св╕ту за власними правилами летить шкереберть! Зна╓те, а ц╕ комахи нав╕ть не розум╕ють, що ╕снують завдяки Великому магу, котрий трима╓ остр╕в... ряту╓ його в╕д страшного астрала...
-Що ти хочеш сказати? - спитав я.
-Не знаю... просто м╕ркую... Ран╕ше мен╕ здавалось, наче ми для них на кшталт бог╕в... незрозум╕лих бог╕в, - випростався Першосв╕т. В╕н чомусь подивився кудись вгору. - А ось зараз... зараз...
╤ в╕н знизав плечима.
-Скор╕ш, тво╖ метелики д╕йсно нас не пом╕чають, - заявив я, намагаючись припинити цю безглузду розмову. - Живуть власним життям... ╤ на тому все!
-От щасливц╕! Хот╕в би я так...
-Йди тод╕ до водяник╕в, - п╕дключився до розмови паладин. - Вони також не розум╕ють завдяки кому все ще ╕снують. Ц╕ ╕стоти нав╕ть не в╕рять в силу Великого мага... а на астральне море кажуть, що воно залиша╓ться на м╕сц╕, тому що так було завжди. ╤ н╕чого воно, мовляв, не пожира╓! Ось так м╕ркують ц╕ "щасливц╕".
-А зв╕дки ти зна╓ш? - спитав Першосв╕т.
-Зв╕дки? Та що взагал╕ можуть думати дикуни? ╥хн╕ уявлення прим╕тивн╕, як у комах...
Паладин нахмурився, крила за його спиною почали битися якось нервово.
-От ти зна╓ш, як водяники уявляють вас, людей? - спитав Бернар. - Наймолодшими братами, яких творець всього живого чомусь назначив керувати над старшими... тобто над самими водяниками...
-Молодший над старшим? - перепитав Першосв╕т.
-Так, тоб╕ не почулося. Ви - молодш╕ сини, як╕ походять в╕д бобр╕в, ╕ котрим творець дозволив лише торгувати та видобувати зал╕зо, м╕ж ╕ншим - для потреб водяник╕в, - паладин розтягнувся в ╓хидн╕й посм╕шц╕. - А справжню справу - риболовлю - в╕дав найстаршим, як найг╕дн╕шим... Це плем'я по-сво╓му намага╓ться пояснити, чому вони, як найкращ╕ та улюблен╕ д╕ти свого бога, опинилися у в╕дносн╕й залежност╕ в╕д кан╕йц╕в. З ╖х опов╕дань виходить, наче це свого роду перев╕рка на м╕цн╕сть. Опускатися до р╕вня людини ╖м... па ком ╕ль фо! Тобто, не в╕дпов╕да╓ ╖хн╕м правилам хорошого тону...
-Дурня якась! - заключив Першосв╕т, чомусь кидаючи на мене здивований погляд. А може шукав п╕дтримки.