-До реч╕, в стар╕ часи ви, люди, м╕ркували приблизно так само, - продовжував Бернар.
-А ви, ельфи, нам, типу, все об'яснили? Так? - нахмурився парубок. - От к╕нчай ти, Бернару, приндитись... Можливо в давн╕ часи ельф╕йський народ ╕ був б╕льш розвинутий, б╕льш... Як там? Ци... цив╕ло...
-Цив╕л╕зований, - п╕дказав паладин, при тому крадькома посм╕хаючись.
-Ось-ось! Але зараз ви н╕чим не в╕др╕зня╓тесь в╕д нас... в╕д "бобр╕в", бо втратили перш╕сть... як оц╕ тво╖ водяники... ╤ можливо через власну гординю! Дивиться, не опиниться на ╖хньому р╕вн╕!
Поки теревенили, не пом╕тили як з'явилась Стояна разом з╕ сво╓ю супутницею - риссю. Вона, мовчки, п╕д╕йшла до Пименова, простягнула йому невеликий м╕шечок. А пот╕м, пом╕тивши нас, рушила назустр╕ч.
Кон╕, почувши наближення рис╕, невдоволено забрикалися. Я схопив свого рисака за морду та ледь заспоко╖в.
Д╕вчина побачивши нервування тварин, жестом наказала сво╖й к╕шц╕ в╕д╕йти назад. Лада сердито труснула хвостом, але все ж послухалася свою хазяйку. Стояна поглянула на нас, спробувала посм╕хнутися та п╕сля наближення, невимушено прив╕талася.
-Ти тут в справах? - нахилився Першосв╕т. В╕н також спробував посм╕хнутися, але вийшло якось дурнувато.
-Да вось, сустрела Благолюба... То╓ да сйо╓, цяп╓р йаму трох╕ дапамагаю на л╓сап╕льн╕...
Д╕вчина в╕дпов╕дала якось напружено, очевидно не квапилась бути в╕двертою.
-А ви тут па як╕х причинах? - запитала вона, кидаючи кос╕ погляди назад на Пименова, котрий нахилився над казаном.
Першосв╕т, той ще балакун, ледь не почав розпов╕дати про наш╕ плани. В╕н встиг сказати про Б╕ле озеро, а пот╕м наштовхнувся на м╕й погляд та закусив язика.
-Куди? - Стояна тут же зац╕кавилася. - Да воз╓ра?
-Тоб╕ щось треба? - запитав я.
Д╕вчина щось забубон╕ла про листя дуба, як╕ вона вже принесла, пот╕м про зв╕роб╕й... зда╓ться ╕ про гл╕д, руту... Стояна нахмурила св╕й лобик, дивлячись кудись вб╕к, а пот╕м пробурмот╕ла про кропиву та чи╓сь кор╕ння...
-Йани пав╕нни расц╕ ув азйор ╕ ручайов, - вже б╕льш зрозум╕ло додала вона. - Нам то треба для зйолк╕.
-Я чесно скажу, в рослинах не тямлю...
-А магу я з вам╕ з'╓здз╕ць? Нам л╓к╕ н╕як н╓ уда╓ца пригатаваць. - Тут Стояна глянула вб╕к Бернара та, наче вибачаючись, додала: - Ляченн╓ Святлом, безумоувна, можа дапамагчи, ал╓ ми в╓рим больш с╕лам природи.
Паладин зробив таку пику, буц╕мто почув якусь найдурн╕шу дурницю. А я раптом подумав от що: звичайно, такий баласт, як Стояна, яка шука╓ трави, нам н╕ до потреби - буде ╕ заримувати нас, та й це зайв╕ вуха. Але чисто по-людськи зрозум╕ти ситуац╕ю було можна. От уяви, - казав я соб╕, - якби ти, наприклад, теж тяжко захвор╕в, чи знайшовся б хтось такий, котрий кинувся б готувати бальзами чи настоянки? Чи в╕дправився б в╕н на пошуки трав чи корен╕в, не потребуючи за те оплати? А якась мордяка, на кшталт мене, раптом заявила, що такий пом╕чник заважа╓ займатися справжн╕м д╕лом.
Хоча, ╕ треба соб╕ в тому з╕знатися, вс╕ ц╕ пояснення, якими я обклав себе стосовно Стояни - лише оболонка... Якщо бути чесним, то насправд╕ справа в Бернар╕... Тобто, в мо╖й образ╕ на нього. Не оч╕кував отримати в╕дмову в╕д паладина. Вважав що в╕н все ж рушить з╕ мною... розраховував на його поради... та й на п╕дтримку... А тепер прийдеться все ж спиратися т╕льки на себе!
-Добре! - кинув я д╕вчин╕, застрибуючи в с╕дло. - У нас тут ще один к╕нь ╓. Коли сама бажа╓ш, то по╖хали.
Стояна хитнула головою та в╕д╕йшла до дру╖да. Вони удвох деякий час розмовляли, вочевидь оговорюючи подальш╕ кроки. Повернувшись до нас, д╕вчина довол╕ хвацько заскочила на жеребця. Той злякано захроп╕в, побачивши як з-за кущ╕в наближа╓ться Лада. Стояна тут же нахилилася ╕ щось зашепот╕ла на вухо коню. Той митт╓во випростувався та припинив хроп╕ти. Рись прис╕ла та втупилася в д╕вчину немиготливим поглядом.
Мен╕ здалося, що м╕ж ними двома проходила незрима бес╕да. Л╕сова к╕шка сердито замахала хвостом, а пот╕м демонстративно прилягла, буц╕мто не збиралась б╕льше н╕куди не йти. Стояна потупила погляд, наче т╕льки-но оправилася в╕д непри╓мно╖ розмови.
Ми розпрощалися ╕з Бернаром ╕ рушили в дорогу. Дощик посилився. Лише коли стежка завела п╕д густ╕ крони дерев, стало тих╕ше.
До Б╕лого озера, судячи з мальовано╖ мапи, яку демонстрував посильний Розшукового приказу, було десь п╕вдня, якщо ╖хати верхи. Селище водяник╕в розташувалося на п╕вденному берез╕ водойми, поруч з болотом, яке, зда╓ться, називали Мороком.
Чому озеро було "б╕лим", сказати було важко. Як я зрозум╕в, з в╕дт╕нком води це не було пов'язано. Хтось розпов╕дав, наче так цю водойму називали сам╕ водяники, а вже в╕д них ця назва перекочувала, як калька, до кан╕йц╕в. Саме озеро було утворено Вертишем - р╕чкою, яка тягнулась кр╕зь розломи та пороги в мереж╕ п╕вденних г╕р ╕з само╖ С╕в╓р╕╖.
На зах╕дному берез╕ водойми розкинувся величезний др╕мучий л╕с, який тягнувся аж до меж╕ м╕ж сушею та астральним морем. В т╕й частин╕ алоду по давн╕й домовленост╕ ╕з людьми мешкали невеличк╕ дик╕ племена л╕совик╕в. Кан╕йц╕ ж панували на сх╕дному берез╕, в Заозер'╖, та П╕вн╕чн╕й Берестянц╕, яка п╕дпирала озеро на п╕вдн╕.
Ми минули к╕лька хутор╕в, про╖хали пару поселень ╕ лише к вечору д╕сталися заболочено╖ луки, яка ╕ була початком Мороку. Стояна тут же в╕дпросилася, пославшись на вдале м╕сце для збору, ╕ рушила до кущ╕в у пошуках сво╖х трав. А ми з Першосв╕том об'╖хали якесь маленьке озерце та попрямували дал╕.
Йти безпосередньо кр╕зь болото було нерозумно, та й небезпечно. Ми прямували по тонкий стежц╕ вздовж березняку, огинаючи драговину, з яко╖ голосно квакали жаби. Над головами тучами носилися комари та якась зелена мошка. Вона противно дзижчала над вухом та настирно л╕зла в рот, ледь ти його в╕дкривав.
Десь за п╕вгодини ми натрапили на першого водяника, який копирсався в одн╕й ╕з заплав. В╕н старанно вошкався в болотц╕, щось витягуючи сво╖м довгим багром.
-Доброго вечора, шановний! - голосно промовив я, чим, зда╓ться, перелякав цю ╕стоту.
Водяник р╕зко обернувся ╕ втупився на нас сво╖ми лупатими очима.
Що не кажи, але в╕н д╕йсно був потворного вигляду. Уяв╕ть якусь дивну пом╕сь величезно╖ риби (правда чомусь з трьома очима, один з яких прямо посередин╕ лоба) ╕ з не менш величезною жабою, котра сто╖ть на двох кривих тонких лапах. Шк╕ра у ц╕╓╖ ╕стоти була схожою до мерця - якась синювато-зеленувато-с╕ро-б╕ла в крапинку. А на пиц╕ на вс╕ боки стирчали чи то як╕сь греб╕нц╕, чи то голки... чи бозна що!
Тьху ти! Мене аж зат╕пало!
-Хай мене громом вдарить! - зда╓ться, Першосв╕та ця ╕стота також вразила. Хлопець тихо вилаявся та пот╕м додав: - Та в╕н бл╕дий, що срака. Й такий же страшний...
-Веч╕р добрий! - повторив я.
Водяник видав дивний звук та стиснув св╕й багор.
-Срань ти, н╕хазова! - тихо бурмот╕в Першосв╕т, ос╕няючи себе святим знаменням. - Чого т╕льки в Сарнаут╕ не знайдеш!
-Та тихо ти! - цикнув я на напарника. - Поводься чемно.
Водяник тупався на м╕сц╕, продовжуючи нас роздивлятися. Його нарости, схож╕ на плавники, нервово зас╕палися збоку-вб╕к.
-Який смор╕д! - не витримав Першосв╕т, закриваючи пальцями н╕с.
Д╕йсно, смерд╕ло так, буц╕мто з╕псувалося сто риб разом.
Водяник н╕чого не в╕дпов╕в. Лише довго шамкав величезним ротом, немов не м╕г н╕як надихатися.
-Як знайти Анчуту? - голосно спитав я.
Смердюча ╕стота знову затупала на м╕сц╕, здимаючи з╕ дна купу гною. В пов╕тр╕ розлився характерний запах протухлих курячих я╓ць. Водяник нахилив голову наб╕к ╕ безмовно зашамкав сво╖ми широчезними пухкими риб'ячими губами.
-От, псяче хутро! До селища далеко? - роздратовано кинув я.
Цього разу водяник зреагував б╕льш адекватно та вказав сво╓ю сухою к╕стлявою рукою кудись праворуч.
Ледь ми в╕д'╖хали, як Першосв╕т ╕з часткою зневаги промовив: