В цей час всередину заглянули два водяника. Вони щось пробулькали сво╓му вождю ╕ той р╕шуче встав.
Судячи з усього, наша бес╕да доб╕гла к╕нця. Ми вибрались назовн╕ й розпрощалися. Я рушив до Першосв╕та, який куняв б╕ля коней. Штовхнув його в плече та наказав збиратися.
-Куди ми? - схопився парубок.
-Стояну треба знайти. А то вже н╕ч близько, - в╕дпов╕дав я.
-А що той вождь хот╕в?
-Розпов╕да╓ ус╕ляке... про якихось загадкових незнайомц╕в... л╕совик╕в... Проте, його слова ще перев╕рити треба.
Ми заскочили на коней ╕ по╖хали назад уздовж кромки болота. Я десь бачив галявину б╕льш-менш придатну для табору. Сказав Першосв╕ту, що там зупинимося, по╓мо та заночу╓мо.
-Тю, а ти казав, що ми не повечеря╓мо! - посм╕хнувся хлопець. - Слухай, а як же Стояна? - запитав в╕н.
-Розведемо багаття ╕ вона сама нас знайде.
Так, м╕ж ╕ншим, ╕ вийшло. Т╕льки-но розпалили вогонь ╕ з╕бралися повечеряти, з-за заростей очерету ви╖хала дру╖дка.
-Як пошуки? - запитав я у не╖ ╕ Стояна знаком показала, що все вдалося.
-А ув вас што? - д╕вчина з╕скочила з коня.
-Почув таку думку, буц╕мто кл╕щ╕в могли наслати л╕совики.
Першосв╕т нав╕ть завмер.
-Овва! - вигукнув в╕н. - ╤ що ми будемо робити?
-Поки повечеря╓мо, - спробував я пожартувати. А якщо чесно, то й сам того не знав...
8
...Ранок видався холодним. Правда на трав╕ лежала рясна роса, а значить, м╕ркував я, день об╕ця╓ бути спекотним.
Стояна прокинулась сама. Вона п╕двелась та прис╕ла б╕ля вогню. Протерла заспан╕ оч╕, озирнулася... побачила мене та зн╕яков╕ло посм╕хнулася... Не дивлячись на те, мен╕ здалося буц╕мто ╖й не сподобався той факт, що споглядав за нею. Д╕вчина трохи нервово за теребила косу, очевидно розм╕рковуючи над ти, чи варто ╖╖ перепл╕тати.
Не знаю чому... можливо це вийшло якось п╕дсв╕домо... але я почав пор╕внювати м╕ж собою Стояну та Корчакову.
Юн╕сть, невинн╕сть... таке соб╕ збентеження нерозум╕нням того, що в╕дбува╓ться у сам╕й соб╕... Все це мало певну приваблив╕сть. Однак Стояна ще не вм╕ла собою волод╕ти. Ще не рас крила сво╖ сили... Зая ж, на противагу дру╖дц╕, волод╕ла дивною чар╕вн╕стю, як справжня зр╕ла ж╕нка. Саме це кружило голову, манило, кликало до не╖.
Що ж те таке? - питав я себе. - Внутр╕шня зр╕л╕сть? Впевнен╕сть, яка розкрива╓ ж╕ночу силу?.. Так, Корчакова випром╕нювала загадкову енерг╕ю, силу яко╖ я не м╕г пояснити. Вона знала соб╕ ц╕ну, мало того - поважала себе. ╤ я не пом╕тив, коли п╕ддався тому. Це трапилось саме собою... Щоб я тепер не казав ╕ншим, чим би не виправдовувався, але Корчакова змогла мене полонити. Але ж пройшло якихось два дня!
От, псяче хутро! ╤ як тепер реагувати? Залишитись ╕з нею? - я нервово труснув головою, намагаючись привести себе до тями. Вир╕шив, що зараз не на час╕ вир╕шувати це питання. От повернусь в Новоград, тод╕ буду сушити м╕зки.
Першосв╕та я ледь розштовхав. В╕н пробубон╕в, що голодний ╕ зараз би було непогано з'╖сти смажено╖ ковбаски, якою так смачно годували в " Красном п╓тух╓". А пот╕м знову почав др╕мати, й мабуть ув╕ сн╕ щ╕льно налягав на ╖жу, бо почав трошки просмоктувати.
-П╕дводься-бо! - ткнув я хлопця ногою по дуп╕.
Той сердито буркнув, але швидко в╕д╕йшов.
-Боре, а ти б чого хот╕в по╖сти? - причепився в╕н до мене. - Зая, бачу, для тебе виготовля╓... то вергуни, то...
-Ось що, друже! - перебив я Першосв╕та. Намагався говорити неголосно, щоб не почула Стояна. - Часу на роздуми у мене було достатньо, тому вчинимо так: ви удвох повернетеся до вирубки... Ти, Першосв╕ту, супроводиш д╕вчину до Пименова, а то мало кого тут носить. А пот╕м в╕дправишся в Розшуковий приказ до Жуги ╤са╓ва.
-Сам?
-Н╕, ╕з загоном ре╓стровик╕в! Звичайно, що сам!
-Але.., - почав голосити хлопець, - але... але...
-Дай договорити! Розкажеш йому про л╕совик╕в та про кл╕щ╕в. Д╕зна╓шся про наш╕ подальш╕ д╕╖. Чекаю тебе завтра... ввечер╕... ось тут... на цьому м╕сц╕.
-А ти що ж?
-Ну... повештаюся Озерним урочищем... подивлюсь, що тут до чого...
-Сам? Тоб╕ не зда╓ться, що це небезпечно?
Я в╕дмахнувся та р╕шуче п╕дв╕вся. П╕д╕йшов до свого коня та причепив до с╕дла торбу.
-Отже сн╕дайте! - кинув через плече. - А пот╕м вирушайте в дорогу... Я чекати не буду, по╖ду вже зараз.
-Боре, ти.., - п╕дскочив Першосв╕ту.
-Цить! - п╕дняв я руку в знак мовчання. - Ось тоб╕ грош╕ на таке-╕нше. Переночу╓ш у Корсаково╖, зрозум╕в?
Хлопець щось мляво в╕дпов╕в та пол╕з в свою торбу за ╖жею. Я заскочив у с╕дло ╕ по╖хав в напрямку селища водяник╕в. Спробую ще раз переговорити з Анчутою.
До реч╕, що до сво╖х план╕в, тут я не лукавив ╕ д╕йсно хот╕в подивитися на м╕сцеве життя, як то каж╕ть, власними очима. Можливо, треба ще заскочити в поселення г╕берл╕нг╕в та переговорити ╕з рибалками. Впевнений, що ╖м також ╓ що сказати.
Ледь вглибився у власн╕ роздуми, ледь почав вибудовувати плани, як кра╓чком ока побачив якийсь рух вглибин╕ болота. За глинистими пагорбами вщент вкритих дохлими березами, обережно йшов... н╕, нав╕ть крався якийсь чолов╕к. Я потягнув за поводи, зупинив коня та пильно придивився до незнайомця.
Його повед╕нка здалась мен╕ п╕дозр╕лою. ╤ д╕йсно, - розм╕ркував м╕й розум, - хто при сво╓му глузд╕ запреться в топ╕, а не рушить б╕льш-менш придатними стежками? Мало того, буде йти, озираючись навс╕б╕ч, наче той злодюжка, котрий л╕зе вноч╕ в курник.
Тут же пригадались розпов╕д╕ Анчути про та╓мничих незнайомц╕в, котр╕ вешталися навколо озера та б╕ля с╕вер╕йського тракту. Н╕, тут точно щось не добре ко╖ться!
Чолов'яга мене не пом╕тив. В╕н рухався кр╕зь невисок╕ кущ╕ вб╕к поселення водяник╕в.
Я розм╕рковував швидко. Чого звол╕кати? З╕скочив на землю, прив'язав до дерева коня, схопив ясеневий лук, витягнув з торби тятиву та накинув ╖╖ на древко. Одягнув на правицю наруч, щоб при стр╕льб╕ не поранити кисть, пот╕м пару раз╕в прим╕рявся, чи н╕чого не заважа╓ ц╕литися. Д╕став звичайну стр╕лу, накрутив на не╖ наконечник та хутко рушив за незнайомцем. Нас розд╕ляло близько п╕втораста крок╕в. Якихось пара хвилин, ╕ я наздогнав чолов╕ка б╕ля кромки озера, де в╕н прис╕в та вдивлявся вб╕к дикун╕в.
Крастися було вже важкувато. Заважали зарост╕ очерету. Я вибрався на ледь пом╕тну стежку та крок за кроком п╕дходив до та╓мничо╖ ф╕гури. Судячи з усього, це все ж не був мисливець, або звичайний перехожий. Стьобана шк╕ряна куртка; вовнян╕ штани, заправлен╕ у висок╕ чоботи; на ремен╕ видн╕╓ться невеличкий меч та добротний н╕ж; поряд в трав╕ лежить полотняна торба з припасами. Якщо б я так одягався, то т╕льки в╕дправляючись на...
П╕д ногою зрадницьки тр╕снула г╕лка. Чолов'яга схопився за зброю та п╕дскочив. Ми завмерли на м╕сц╕, вивчаючи один одного. Я стояв десь трохи менше десятка сажн╕в в╕д незнайомця та тримав лук напоготов╕, але й не ц╕лився прямо, та ╕ взагал╕ не робив н╕яких ╕нших загрозливих рух╕в, пропонуючи сво╓му опонентов╕ зробити виб╕р. До реч╕, мен╕ ан╕чого не заважало стр╕ляти, ╕ чолов'яга це добре розум╕в.
На його чол╕ добре проглядалися три довгих б╕лих шрами, явно старого походження. Вони тягнулися до л╕во╖ вилиц╕. Чорна коротка бор╕дка, стрижений чубчик, який ще б╕льше п╕дкреслював високий лоб, погляд пильний, оч╕ ч╕пк╕... м╕цно збитий тулуб... руки м'язист╕, узлуват╕... Кожен рух цього чолов╕ка був м'яким, обережним, наче у к╕шки, котра вийшла на полювання. Це довол╕ небезпечний супротивник.
-Ти хто такий? - спитав я.
Незнайомець нервово покусував нижню губу, явно розм╕рковуючи над тим, чи встигне в╕дбитися, якщо в нього почнуть стр╕ляти з лука. Я пом╕тив, куди в╕н кинув обережний погляд: б╕ля торби лежав зовс╕м невеликий кулачний щит. Довол╕ простенький, без ус╕ляких в╕зерунк╕в чи узор╕в, але в╕д мене не сховалися затерт╕ в╕дм╕тини в╕д колишн╕х удар╕в мечем. Отже, ця р╕ч частенько використовувалася, ╕ ╖╖ власник зараз подумував про те, що було б непогано тримати цей щит в руц╕, н╕ж бачити на трав╕.