-Ти хто такий? - ще раз повторив я.
-Хмм... Нууу... Матв╕й... Матв╕й Шрам...
Голос хрипкий. В╕дчува╓ться легкий акцент... Де я такий вже чув?
-╤ зв╕дки ти, Матв╕ю?
-Хмм! - чолов'яга нервово оскалився та трохи здвинувся л╕воруч. - А тоб╕ що до цього?
-Ст╕й-но, де сто╖ш! - попередив я. - Не треба випробовувати долю... Так зв╕дки ти?
-З Умойру, а що?
-Чого тут хова╓шся?
-А це заборонено? - питанням на питання в╕дпов╕в Матв╕й. Сам уже весь стиснувся, наче готу╓ться б╕гти на мене.
Я трохи при п╕дняв лук ╕з стр╕лою та питливо втупився йому в оч╕.
-Це якось п╕дозр╕ло, тоб╕ так не зда╓ться? - п╕дморгнув я сп╕вбес╕днику.
-А ти сам хто такий, що шука╓ш п╕дозр╕лих особистостей?
-Скаж╕мо так - ╕з Розшукового приказу.
Обличчя Матв╕я раптом зм╕нилося. В╕н здивовано п╕дняв брови, на мить розслабився та якось глухо промовив:
-Рука допомоги?
-Е-е-е... так...
-Можливо це прозвучить нещиро, але я ╕ сам ╕з Розшукового приказу, - заявив чолов╕к.
В╕н прибрав меч та випрямився. Я все ще залишався стояти на м╕сц╕, тримаючи лук напоготов╕. Матв╕й неквапливо пол╕з в кишеню куртки ╕ за мить витягнув якусь р╕ч. Придивившись, я зрозум╕в що це була металева бляха у вигляд╕ овального щита з вибитим на ньому гербом - кан╕йським орлом. Зверху цей щит тримала кремезна людська долонь.
-Рука допомоги, - заявив Шрам.
Оце поворот! Виходить, я тут не один такий...
-╤ що ж ти тут робиш? - обережно спитав у Матв╕я.
-Мабуть, те ж саме, що ╕ ти: придивляюсь за водяниками... та л╕совиками...
-Ага... з кущ╕в? - у╖дливо посм╕хнувся я.
-Кожний працю╓, як навчений... Може, в╕дкладеш зброю? Поговоримо на р╕вних?
-Ти зна╓ш, а мен╕ н╕хто не казав, що тут ╓ хтось ╕з Розшукового приказу... Не чув н╕ про якого Матв╕я Шрама.
-Дивно! - схоже це були не пуст╕ слова. М╕й сп╕вбес╕дник явно розгубився в╕д под╕бно╖ заяви. Його величезн╕ жовна заходили ходором, немов ковальськ╕ м╕хи. - Дивно! Я ст╕льки вже тут знаходжусь!
-╤ ск╕льки?
-Ну... з к╕нця весни... Пост╕йно допов╕даю в столицю... а ти ось кажеш, що н╕хто не сказав...
-Ц╕кава ╕стор╕я! А мен╕ думалося, що в ц╕й частин╕ алоду н╕кого з Розшукового приказу взагал╕ нема╓, - повторив я, - тому мене сюди й в╕дправили... Може ти, друже, щось не то допов╕да╓ш?
Матв╕й нахмурився. Схоже, що в╕н трохи образився.
-А як ти зв'язок п╕дтриму╓ш? - спитав я у нього.
-Через жерц╕в Св╕тла... Тут трохи зах╕дн╕ше в╕д бол╕т ╓ невеликий скит. Живе там С╕вер Ф╕ларетов... Ось я через нього ╕ передаю послання... та через нього отримую ╕ накази...
Продемонстрований знак Розшукового приказу наче повинен був заспоко╖ти мене, але все одно всередин╕ щось невдоволено гризло св╕дом╕сть. З ╕ншого боку, п╕дстав для того, щоб продовжувати ц╕литися в Матв╕я не було. Якщо в╕н д╕йсно посланець ╤са╓ва, то непоганим буде в╕дверто з ним переговорити. Дек╕лька м╕сяц╕в спостер╕гання повинно дати якийсь результат.
Я прибрав стр╕лу та зробив к╕лька крок╕в вперед. Дистанц╕ю залишив таку, щоб встигнути вихопити меч та зайняти бойову ст╕йку. Береженого Сарн береже.
-╤ як спостереження? - запитав я. - Що ц╕кавого побачив?
-Хмм! - зда╓ться тепер Шрама охопив сумн╕в що до мене. - А ти не назвався...
-Бор... Головор╕з... Чув про такого?
Матв╕й нахмурився. Було пом╕тно, що в╕н щосили намага╓ться пригадати чи д╕йсно чув про якогось Бора Головор╕за. Якщо заявить, буц╕мто чув, то буде см╕х!
-А ти сам зв╕дки? Чи не з Форокса? - насупився Шрам.
-Ага... Як здогадався? - прибрехав йому у в╕дпов╕дь.
-Зовн╕ схожий... Та й вимова типова...
Що до вимови, тут в╕н явно лукавив. Або не роз╕брався.
-Так що ц╕каво знайшов? - знову спитав я.
-Та р╕зне, - Матв╕й знизав плечима. Очевидно не квапиться бути в╕двертим. Дали б ╕ мен╕ таку бляху, козиряв би нею праворуч-л╕воруч. Тод╕ й в╕ри було б до мене б╕льше.
-Я так зрозум╕в, що у л╕совик╕в з'явився новий вождь, - це була моя спроба розтопити недов╕ру м╕ж нами. Говорив спок╕йно, д╕ловито та в╕дносно в╕дверто. - Вчора розмовляв ╕з вождем Анчутою. В╕н каже, що той вождь... Брум, зда╓ться... пропонував водяникам травити рибу, яку вони продають в столицю.
-Л╕совики - то суц╕льний головний б╕ль, - захитав головою Матв╕й. - Я намагався спробувати посл╕дкувати за ними, але це занадто важко зробити. В Озерному урочищ╕ й кроку не ступити, щоб не натрапити на л╕совик╕в... А зна╓ш, як ревно вони спостер╕гають за власною землею? Як в╕дносяться до чужак╕в?
-Там, кажуть, ╕ муха без дозволу на лоб╕ цятку не поставить! - закивав я, хоча треба з╕знатися, що насправд╕ ан╕чого не знав про вибрики л╕совик╕в. Просто вир╕шив трохи злукавити, тому з д╕ловим видом пов╕домив про суперечку м╕ж г╕берл╕нгами й л╕совиками стосовно л╕су для буд╕вництва корабл╕в.
-Так, так, - погодився Матв╕й, озираючись навс╕б╕ч. - П╕сля того як вождем став той Брум, все зм╕нилося. ╤ не в найкращий б╕к!
-В чому ж проблема? Чого т╕ л╕совики так╕ колюч╕, буц╕мто ╖жаки?
-Та Н╕хаз п╕йме тих дикун╕в! - сердито в╕дмахнувся Шрам. - От коли починали тут будувати столицю, треба було вчинити так само, як з водяниками! ╤ все б налагодилося!
-Тобто?
-Виселити на хр╕н! А хто не погодився б.., - тут Матв╕й зробив характерний жест, який явно недвозначно натякав на вбивство. - Загнали б сюди к╕нноту та полк ре╓стровик╕в, спалили б пару поселень... особливо буйних пов╕сили б вздовж с╕вер╕йського тракту - ╕ була б тиша й благодать! Вважа╓ш, анчутки попервах не бунтували? Та ще пак! Але ╖м швидко роги обламали та зябра повисмикували! Мен╕ один старий ветеран розпов╕дав, як вони потрошили цих жаб прямоходячих. Як заганяли ╖х в болото... Ще б трохи й Св╕тол╕сся було б очищено в╕д цих потвор.
-А що ж з л╕совиками? Чого тод╕ не билися ╕з ними?
-Були сутички, проте не так╕... А взагал╕ кажуть Айденус був проти под╕бного... Наказував з ус╕ма домовлятися... А л╕са в Озерному урочищ╕, з╕ сл╕в г╕берл╕нг╕в, просто казка! Так╕ б корабл╕ побудували - хадаганц╕ в╕д заздрост╕ б повсиралися! Але домовитись з Брумом не вда╓ться, тепер приходиться ледь не з г╕вна судна робити!.. А прояви б ми в т╕ роки силу, мали б шовкових л╕совик╕в, на кшталт анчуток. Мало того, що л╕с для суден в╕льно б добували, так той же Брум сам би його нам ╕ рубав!
Шрам чомусь з╕тхнув та задумливо глянув кудись вб╕к.
-А справа т╕льки в Брум╕? - спитав я. - Мен╕ водяники казали, наче до л╕совик╕в як╕сь п╕дозр╕л╕ особистост╕ ходять.
-Ти зна╓ш, Боре, к╕лька раз╕в, - промовив Шрам, - мен╕ вдалось спостер╕гати, як до л╕совик╕в приходили як╕сь люди. От т╕льки простежити за ними до к╕нця не вдалося... В урочище просто так не зайдеш!
-П╕сля сл╕в Анчути про незнайомц╕в, з╕знаюсь тоб╕, я тебе за такого й прийняв. Так що вибачай, коли образив!
Насправд╕, це була не щира заява. Хоча я ╕ доброзичливо посм╕хався, проте все ж брехав Матв╕ю. Черв'ячок, який гриз св╕дом╕сть, дос╕ не м╕г вгамуватися.
-Та н╕чого! - в╕дмахнувся Шрам. - Бува╓... Ми, кан╕йц╕, завжди один з одним порозум╕╓мось...
-Слухай, друже, а що там кажуть про вовк╕в? Мовляв, тих розвелося на п╕дступах до Берестянки - тьма тьмуща! Чи так?
-О, ╓ таке! Сам бачив чималу зграю, та й таких здоровезних вовк╕в, що хай Сарн милу╓!
-Може це справа рук л╕совик╕в? Як ╕ з тими кл╕щами, що зараз обл╕пили Сх╕дну вирубку, га?
-Зна╓ш, сам про те думав! А ось у мене пару м╕сяц╕в тому була сутичка з л╕совиками... Хоча, як сутичка? Скор╕ш посварилися трохи, бо я, бач, без ╖хнього н╕хазового дозволу ходив по урочищу! Тод╕ одна з тих лярв прямо заявила, буц╕мто ми, люди, ще пошкоду╓мо, що в ╖хн╕й л╕с сунулися. Отже, може це вони ╕ творять ус╕ляк╕ злод╕йства! Чаклують, хай ╖м грець!