Добр╕в до р╕чки, зр╕зав соб╕ вудилище, спорудив волос╕нь. ╤ржавий цвях став гачком, а грузилом вибрав кам╕нь з бережка. Зал╕з той Свен в човен, закинув вудку ╕... захроп╕в. Заснув мертвецьким сном.
-Коли прокинувся, - тут Сот╕ зробив невеличку паузу та хитрувато хихикнув, - то тут же поклявся соб╕ не пити б╕льше ан╕ крапл╕ елю. Чому? Бо його човен вис╕в в дек╕лькох кроках в╕д краю водоспаду, що виливався прямо в астральне море. Б╕дного Свена такий страх взяв, що в╕н вже було думав, наче збожевол╕в. Але головне, що цей г╕берл╕нг все ще залишався живим у цьому самому астрал╕! Живим! А в╕д грузила, яке бовталося на волос╕н╕ та переливалося дивним св╕тлом, виходили дивн╕ промен╕, як╕ огорнули човен ледь пом╕тною оболонкою, захищаючи в╕д згубного астрала.
Г╕берл╕нг припинив гребти та втупився в мене хитруватим поглядом.
-Ледь д╕ставшись берега, - продовжив Сот╕, - цей Свен перел╕з через борт ╕ помчав додому, розмахуючи тим та╓мничим каменем... метеоритом... Ось так почалася ера астральних подорожей. З тако╖ дурнувато╖ на перший погляд под╕╖.
-Це, як я зрозум╕в, всього лише... казка... легенда.., - сухо кинув сво╓му сп╕вбес╕днику.
-Ха! - той схопився за жив╕т та розсм╕явся. - Легенда! Ось Зубар - це легенда... це казка, байка... А ось Астральний Рибак - чиста правда. В житт╕ часто бува╓ так, що неймов╕рн╕ ╕стор╕╖ виявляються куди б╕льшою д╕йсн╕стю, н╕ж ц╕лком реальн╕ опов╕д╕. Х╕ба ти не згодний з цим?
-А х╕ба суть в тому, чи погоджусь я, чи н╕? - знизав у в╕дпов╕дь плечима. - До реч╕, а що за Зубар?
-Та водяники кажуть, н╕би в цьому озер╕ з'явилася величезна рибина. Вони ╖╖ Зубарем звуть. Вона частенько ╖хн╕ с╕тки рве. Та й балакають, бува на них одинак╕в напада╓.
-Чого ж не зловлять цього монстра?
-Хитра, кажуть, потвора. Не да╓ться. А взагал╕.., - Сот╕ скорчив кислу пику.
-Тобто ти в те не в╕риш?
-Н╕, - хитрувато п╕дморгнув г╕берл╕нг. В╕н знову взявся за весла. - Водяники брешуть, звичайно... Хоча, мен╕ якось медовар казав, що у нього качки пропадати стали. Йдуть до озера попастись, а повертаються не вс╕. Богдан думав, що краде хто, нав╕ть чергував б╕ля озера. Але ось ув╕йде у воду з десяток птах╕в, а у вечор╕ одн╕╓╖ не дораху╓шся. А н╕хто ж не приходив, на човн╕ не плавав.
-╤ що в╕н? Через це пов╕рив в ╕снування Зубаря?
-Пов╕рити, може, ╕ не пов╕рив, але на вус намотав! Пот╕м, до реч╕, якось сам╕ собою припинили й качки зникати...
-Значить Астральний Рибак ╕снував, а Зубар - вигадка? - нахилився я до води та знову змочив лоба.
-Чесно тоб╕ скажу, що я тут вже к╕лька рок╕в мешкаю, але н╕чого дивного не пом╕чав. Так що Зубар - це точно легенда... Або байка.
-Так ти в╕риш в його ╕снування, чи н╕?
-Я вже казав, що сумн╕ваюсь.
-Отаке... Тод╕ дивись - ми зараз майже на середин╕ озера.
-╤ що? - Сот╕ нав╕ть озирнувся навколо себе.
-Глибина тут, мабуть, ой-ой-ой, так? Раптом той примарний Зубар переверне човен ╕ утягне нас на дно? А ти все так ╕ не будеш в нього в╕рити...
-Ти до чого, Боре?
-Що будь-яку байку можна ж ╕ перев╕рити. Було б бажання... От скажи, ╓ м╕сця, де той Зубар найчаст╕ше бува╓?
-Ну-у-у... знайдуться. ╤ що?
-Взяти, наприклад, качку. Звичайно мертву... Розпороти ╖й черево ╕ всередину вкласти роз╕гр╕тий шматок зал╕за. Роз╕гр╕тий так, щоб аж до червоного. Кинути в тому м╕сц╕, де та рибина сновига╓. У воду напустити рибних та качиних потрух╕в, щоб запашок був... щоб приманити чудовисько...
-╤ що пот╕м? - зда╓ться Сот╕ зац╕кавився.
-Як проковтне Зубар приманку... а я впевнений, що в╕н ╖╖ проковтне, ╕ пережовувати не буде... Так ось, як станеться под╕бне, то чекай, що за п╕вгодини спливе догори пузом.
-Та ну! Дурниц╕ як╕сь.
-Як зна╓ш, - я знизав плечима. - Але розмови про чисту правду та видумку н╕як не вплинуть на стан д╕йсност╕. Вона залишиться собою, незалежно в╕д того, чи в╕риш ти в щось, або не в╕риш.
-Так розм╕рковувати, значить все перев╕ряти.
-Все, чи не все, але категоричним в таких випадках бути не можна... Хоча з ╕ншого боку, ще нев╕домо, яка нас буде оч╕кувати "нагорода" за знання "чисто╖ правди".
Подальший наш путь вже пролягав в суц╕льн╕й тиш╕. Зда╓ться, Сот╕ надовго про щось замислився. Нав╕ть не пом╕тив наближення берега ╕ ми з розгону влет╕ли в п╕щаний берег.
Я з╕скочив на землю та кинув гребцю, щоб чекав мене до вечора.
-А ти повернешся? - озирнувся г╕берл╕нг.
-Не сумн╕вайся, адже я не вигадка... не байка...
╤ я став п╕дн╕матися по ледь пом╕тною стежкою вгору по крутому схилу...
9
...Л╕с все ж був якимось недобрим. Може, звичайно, це лише моя упереджен╕сть, адже, врешт╕-решт, я м╕г п╕дсв╕домо налаштувати себе на ту думку, що зараз перебуваю на чуж╕й земл╕, причому роблю те крадькома, а зв╕дси й страхи, зв╕дти й оця насторожен╕сть. Хоча не можна сказати, що все навкруги прямо дихало сувор╕стю та похмур╕стю. Н╕, й птахи сп╕вали, та ще й солодко сп╕вали. ╤ кв╕ти на галявинах пахнули, аж-но в голов╕ паморочилося. Сновигали бабки, пурхали метелики, в трав╕ проб╕гали др╕бн╕ тваринки - ╖жачки, мишки, серед г╕лочок стрибали б╕лочки...
Отже л╕с, як л╕с. Н╕ тоб╕ непроходимих зарост╕в, н╕ похмурих вкритих в╕ков╕чним мохом дерев. Сонця достатньо... Нав╕ть в╕тер м╕сцями в╕льно прогулю╓ться...
Чому ж мен╕ тут не подоба╓ться? Чому я в╕дчуваю якесь напруження, бажання поскор╕ше залишити урочище?
Ледь спустився з чергового пагорба, як тут же опинився перед величезними заростями папоротей. Вони здималися доверху, наче дивн╕ долоньки, котр╕ чогось випрошували у неба. Йдеш серед цих лапищ, ╕ в╕дчува╓ш себе маленькою комахою.
Повертатися назад до озера виявилося важче, н╕ж до цього шастати по бору. Не знаю нав╕ть чому. Зда╓ться ╕ не так далеко зал╕з, а тепер не можу пройти до човна. Невже цей л╕с мене не в╕дпуска╓?
Пов╕тря пом╕тно охололо. Стало нав╕ть сиро, вогко. Я минув папоротеву улоговинку ╕ вил╕з на черговий пагорб. Внизу розкинулися тих╕ темно-син╕ води св╕тол╕ського озера. У веч╕рньому сонц╕ воно ласкаво хлюпалося об велик╕ валуни, котр╕ розкидало вздовж берега.
Я довол╕ швидко спустився вниз до загасаючого багаття, б╕ля якого сид╕в нап╕всонний г╕берл╕нг.
-О-о-о! - з робленою рад╕стю п╕дхопився в╕н, ледь мене побачивши.
-А ти вже й не чекав? - я наблизився до вогню та почав його гасити. - Давай поквапся! Треба зв╕дси вибиратися.
-Н╕ч на нос╕! - вигукнув Сот╕. - Будемо плисти, можемо в темряв╕ заблукати...
╤ все ж не дивлячись на ц╕ слова, г╕берл╕нг почав засипати п╕ском вогнище.
-Вважаю, що скоро сюди заявляться л╕совики! - кинув я.
-Ти що ж, розтормошив ╖хн╕й сонний р╕й? - г╕берл╕нг тицьнув пальцем в б╕к мого рукава, трохи заляпаного чужою кров'ю.
-Ага... дуже сонний, - ╕рон╕чно промовив я, ╕ тут же заскочив в човен. Кинув на дно лук та завернуту в тканину зал╕зну клюку.
-Що то ти притягнув?
-Ц╕кавинку! - огризнувся я. - Гайда вже!
Сот╕ п╕дхопив сво╖ нехитр╕ пожитки, штовхнув човен, одночасно застрибаючи всередину нього. В╕н п╕дхопив весла, прим╕рявся ╕ ми попливли геть.
-Як я зрозум╕в, - важко дихаючи промовив в╕зниця, - що там трапилося... в урочищ╕... ти мен╕ не розкажеш?
-Було б про що баз╕кати, - сердито в╕дмахнувся я, роблячи вигляд, наче хочу подр╕мати.
Ледь прикрив оч╕, як перед внутр╕шн╕м поглядом швидесенько постали недавн╕ под╕╖.
За п╕втори години шастання л╕сом, я нарешт╕ вже натрапив на самих л╕совик╕в, а не на сл╕ди ╖хнього перебування, як╕ де-н╕де траплялися мен╕ на дороз╕. Це був один ╕з дикун╕в. Ледь я його пом╕тив, тут же п╕рнув у найближч╕ зарост╕, перетворившись на нерухому зм╕ю, котра спостер╕га╓ за сво╓ю жертвою.