-Спок╕йн╕ше! - вкотре повторив я.
-Тиии! - л╕совик ╕з дивною збро╓ю тицьнув в м╕й б╕к довгим пальцем. - Ти шта д╓лать наша з╓мля...
От, Н╕хаз вас бодай! Що ж казати? Вибачайте - заблукав?
-Н╓т з╓мля... н╓т д╓р╓ва...
Л╕совик сердито тупнув ногою. Вийшло, чесно кажучи, см╕шно. Так дитина робить, коли у не╖ щось в╕дбирають.
-Я не за цим тут, - спробував заспоко╖ти дикун╕в. - Мен╕ ваш л╕с не потр╕бен.
-Ти красть... ти прятать... Кун╕ца!
Мен╕ було трохи важко зрозум╕ти суть речення. Скор╕ш за все, цей л╕совик звинувачував мене в крад╕жки л╕су.
-В мене нав╕ть сокири нема╓! Який я, к Н╕хазу, л╕соруб? - роздратовано кинув у в╕дпов╕дь.
-Тии... ти сматр╓ть... ╕скать... Ан╕ пр╕хад╕ть... ан╕ красть... ан╕ как кун╕ца... Ти кун╕ца! - л╕совик наприк╕нц╕ щось вигукнув. Мабуть якусь лайку.
Я не звик по сто раз╕в повторювати одне й теж саме. Та й зараз не збирався.
Звичайно, л╕совик╕в зрозум╕ти можна. Кан╕йц╕ та г╕берл╕нги пер╕одично шастали ╖хн╕ми л╕сами, мабуть ще потроху цупили деревину... полювали... А кому те сподоба╓ться? Домовлялись же не залазити один до одного, н╕чого не шкодити, проте виходить хтось не дотриму╓ться слова.
Хоча, якщо так м╕ркувати, то й л╕совики не особливо чесн╕ в цих питаннях. Вони все ж шкодять людям. Взяти тих же вовк╕в, кл╕щ╕в... Можливо, це свого роду в╕дпов╕дь на наш╕ д╕╖.
Але мен╕ в цьому зараз розбиратися не хот╕лося. Та й в╕дпов╕дати за ╕нших також.
-Чого ви хочете? - прямо спитав у л╕совик╕в.
Дивляться, гарчать, оч╕ викачують, ледь не на лоба. Язик з рота випада╓. Слина бризка╓.
Це ж як старанно мене хочуть налякати! Нумо подивимось, хто з нас бздун.
-Ти ум╕рать! - крикнув другий дикун.
-╤ що дал╕? - насупився я. - Знайдуть т╕ло, прийдуть до вас у поселення... спалять все на х╓р!
-Кун╕ца вс╓гда нападать назад... на сп╕на... на слабий...
Зда╓ться нас, кан╕йц╕в, звинувачували в яко╖сь п╕длост╕.
-Я готовий битися лицем до лиця. Проте дивись, щоб за напад на людину вас вс╕х не пов╕сили.
-Ми брать... ми к╕дать ти... к╕дать в кон╓ц м╕ра...
Л╕совик махнув вб╕к астрального моря.
До реч╕, непогана ╕дея, щоб приховати сл╕ди вбивства.
-Ну йди до мене. Спробуй кинути, - я неквапливо витягнув меч╕.
Ось тоб╕ друга стад╕я нашо╖ бес╕ди. Якщо ╕ це не под╕╓ на дикун╕в, прийдеться битися. Та й по справжньому.
Л╕совики наче оч╕кували на м╕й вчинок. Кинулися вс╕ разом.
Щоб якось збити ╖хню пиху, я закрутив в╕яло. Фальш╕он та сакс злобно розс╕кали пов╕тря. Будь-хто б остер╕гся бездумно кидатися в б╕йку, а ц╕, наче мухи на г╕вно, закружили навколо мене.
Рухи нападник╕в були р╕зкими й якимись стрибкопод╕бними, а тому - прогнозованими. Добре було зрозум╕ло, що вони не зовс╕м звичн╕ до ратно╖ справи. А ось напасти гуртом, з гущавини й, скаж╕мо, розпороти чужинцю жив╕т сво╖м ножом, або розтрощити голову палицею - це легко.
Я рубився д╕ловито, з╕ знанням под╕бно╖ справи. Кров л╕совик╕в виявилась такого ж кольору, що ╕ наша, людська. Як╕сь п╕втори хвилини й все було ск╕нчено. Вовченята, зрозум╕вши, що залишилися наодинц╕ з╕ мною, побачивши свою безпорадн╕сть, тут же дременули св╕т за оч╕.
Слухай, Боре, - кляв я сам себе, - але ж можна було спробувати домовитись... не вбивати н╕кого... Продемонструвати свою миролюбн╕сть... в╕дступити... А ти ж, як той злод╕й... як найманець... головор╕з...
Ст╕й! А х╕ба я д╕йсно не головор╕з? Х╕ба той же Жуга не звав мене до приказу з под╕бними нам╕рами?
Дурн╕ думки! Дурн╕ та невчасн╕! Хто жал╕╓ться, коли вже справа зроблена? - я витер об рукав клинки та сердито труснув головою, раптом розум╕ючи, що виявля╓ться спав у човн╕ Сот╕.
Г╕берл╕нг на мить припинив гребти та роздратовано цикнув:
-Год╕ стрибати! Потопиш нас!
Уже зовс╕м стемн╕ло. З'явився бл╕дий погризений м╕сяць. Не дивлячись на в╕дносно чисте небо, в╕н сьогодн╕ св╕тив довол╕ кволо.
-Пливемо? - неголосно я спитав у г╕берл╕нга.
-А то! - сердився в╕н. - ╤ треба було рухатися вноч╕!.. Ти що ж там натворив, га?
-Н╕чого, чого не робив ран╕ше, - невизначено промовив у в╕дпов╕дь ╕ знову прикрив оч╕.
Щоб приховати сл╕ди бою, я скористався "пропозиц╕╓ю" л╕совика та скинув т╕ла нападник╕в у астральне море. Зал╕зну клюку (таку назву дав т╕й дивн╕й пом╕с╕ палиц╕ й сокири) залишив, бо мене насторожувала як╕сть под╕бно╖ р╕чч╕. Нав╕ть сл╕пцю було б ясно, що цю зброю л╕совики самост╕йно виготовити не могли. Треба буде ╖╖ показати Жуз╕. Хай також м╕зки посмажить.
Я завернув клюку в шматок тканини, яку знайшов серед пожитк╕в л╕совик╕в, та попрямував на п╕вн╕ч до неприступно╖ на вид г╕рсько╖ гряди, яка розд╕ляли Св╕тол╕сся та С╕в╓р╕ю.
Нав╕ть здалеку було пом╕тно, що скел╕, як╕ монол╕тною прямовисною ст╕ною п╕дн╕малися ледь не до самого до неба, ╕ тягнулися ╕з заходу на сх╕д, представляли собою суц╕льну неприступний кам'яний мур. В ньому не було пом╕тно нав╕ть натяку на як╕йсь прох╕д.
╤ тут я втрете натрапив на л╕совика. Скор╕ш за все то був ще один волхв. Одягнений в довгополу плетену сп╕дницю, та накинуту на плеч╕ вовчу шкуру, в╕н тягнув перед собою величезний полотняний м╕шок. Л╕совик вийшов на галявину, озирнувся та прис╕в на траву.
Волхв мене не пом╕тив, ╕ слава Сарну. Не хот╕лося б втрете битися з представником цього племен╕. ╤ так наворот╕в, ще приказу розплутувати прийдеться!
Л╕совик в╕дставив м╕шок, взяв в руки паличку та став щось креслити на земл╕. Я обережно наблизився, заховався за стволом одного з дуб╕в та взявся за лук. Волхв бурмот╕в щось соб╕ п╕д н╕с, ╕нод╕ постукував паличкою по худющим брудним стегнам, а за к╕лька хвилин зда╓ться взагал╕ заснув.
Пройшло трохи часу, коли раптом м╕шок заворушився ╕ з нього вибралася... величезна сива б╕лка. Вона була наст╕льки велика, що я в╕д здивування трохи позадкував. Взагал╕, спочатку здалося, що це вил╕зло якесь ведмежа-однол╕тка. Але побачивши обскубаний хв╕ст, характерн╕ китиц╕ на вухах... стрибкуват╕ рухи... мен╕ стало зрозум╕лим, що ця потвора -б╕лка.
Тваринка завмерла, принюхуючись до навколишньо╖ обстановки. ╤ вочевидь не знайшовши ан╕чого п╕дозр╕лого, вона л╕ниво поскакала в гущавину.
Я стояв на одному кол╕н╕, тримав лук напоготов╕. Л╕совик спав, опустивши голову на груди. Зда╓ться, треба зв╕дси вшиватися, поки в╕н не прокинувся та не почав розшукувати сво╓ "св╕йське зв╕рятко".
Крок за кроком, я обережно в╕дступив за пагорб та квапливо рушив геть. ╤ тут зарост╕ папорот╕ стр╕мко розверзлися, й перед╕ мною вискочила все та ж величезна б╕лка. Вона втупилася в мене дивним поглядом, зовс╕м не зв╕риним. Я б нав╕ть додав, що так не дивиться жодна жива ╕стота, яку знаю. Саме жива! Це не обмовка!
Якась мить ╕ ця потвора оголила довжезн╕ гостр╕ зуби-голки. В наступну секунду вона люто ощирилася та глухо загарчала.
Це тоб╕, Боре, не С╕рко з хазяйського подв╕р'я, - промайнуло в голов╕. - Така падлюка гавкати на всю вулицю не буде, кинеться при найменш╕й можливост╕, та вчепиться наче п'явка. В╕дгризе шмат ноги або в╕дкусить пальц╕. А там хоч плач!
Я обережно д╕став фальш╕он, ╕ скажу що зробив те вчасно. Дико блискаючи викоченими очима, б╕лка ринулася вперед. Мо╓ т╕ло знову здивувало незвичайною реакц╕╓ю. Я нав╕ть не встиг зрозум╕ти, коли рубанув потвору. Т╕льки отямився, то в╕дразу побачив лежачу окремо голову та т╕ло, яке с╕палося на трав╕.
Волхв, що сид╕в на галявин╕, раптом глухо зашип╕в та звалився на землю. В╕н трохи с╕пнувся ╕ застиг в дурнуват╕й поз╕, притискаючи руки до сво╓╖ ши╖. Я кинувся до нього, але ледь наблизився, то тут же второпав, що л╕совик помер.
Дива! - промайнула думка. - Це що ж виходить? Оця потворна б╕лка... ╕ н╕хаз╕в волхв... якось пов'язан╕ м╕ж собою? Невже л╕совик перетворився на волохате чудовисько?