М╕шечок знову заворушився, ╕ я тут же зан╕с меч для можливого захисту. Секунда-друга ╕ з нутра почали виповзати зеленуват╕ жуки... Здоровезн╕, розм╕рами десь з н╕готь...
Я обережно нахилився та за мить зрозум╕в, що ц╕ комахи дуже схож╕ на зб╕льшених в рази кл╕щ╕в.
-Псяче хутро! - голосно вигукнулось само собою.
╤ сховавши меч, я витягнув ╕з сагайдака зачаровану стр╕лу, скомандував "Вогонь" та п╕дпалив злод╕йський м╕шок. В╕н яскраво спалахнув та тут же густо задим╕в. Другою стр╕лою я п╕дпалив т╕ло колдуна.
Ну прямо тоб╕ один до одного! - стрибали в голов╕ стривожен╕ думки. - Кл╕тки для розведення вовк╕в, м╕шки ╕з величезними кл╕щами... Хочеш, не хочеш - але все вказу╓, що до негаразд╕в в Берестянц╕ та на вирубц╕ причетн╕ л╕совики!..
-Чого ти там бурмочеш? - голос Сот╕ вирвав мене ╕з др╕мотного стану. - При╖хали! Вилазь!
Човен стукнувся об пом╕ст. Г╕берл╕нг хутко схопився за бруси та п╕дтягнув суденце поближче.
Я п╕дв╕вся та вискочив з човна.
-Слухай, друже, дозволиш у тебе переночувати? - спитав у г╕берл╕нга.
-Ну... добр╕й людин╕ важко в╕дмовити... Давай так, коли вип'╓ш з╕ мною та розкажеш чого ц╕кавого, то залишайся! - Сот╕ розсм╕явся.
В╕н вискочив сл╕дом за мною, прив'язав човник та ми з ним пройшли до берега. Тут я розрахувався за його роботу ╕ п╕шов перев╕рити коня. Коли повернувся до хатки, Сот╕ вже сид╕в на двор╕ й розводив багаття. Поряд, на товстому пеньку, стояла пляшка та щось ╖ст╕вне.
Мен╕ баз╕кати особливо не хот╕лося, я за ц╕лий день трохи втомився та й не полюбляю пустобайство. Але ╕ в╕дмовлятися було не чемно.
Ми зручно розс╕лися б╕ля вогню ╕ я вир╕шив схитрувати, почавши питати першим:
-А зв╕дки ти зна╓ш ельф╕йську мову?
-Тобто? - отороп╕в г╕берл╕нг.
-Ти прочитав напис на мо╓му акетон╕. Пам'ята╓ш?
-А-а-а! - Сот╕ хлопнув себе по лобу та посм╕хнувся в сво╖ пухнаст╕ б╕л╕ вуса. В╕н впевненим рухом в╕дкрив пляшку, розлив по глиняних кухлях медухи, ╕ вже пот╕м в╕дпов╕в: - Я ж не завжди був рибалкою... Кожен з нас сам вибира╓, на який розвилц╕ йому повернути. Хтось йде широким трактом, хтось тихою л╕совою стежкою. Хтось вибира╓ сам, хтось п╕д вагою обставин, як╕ не в силах подолати. ╤ на всьому сво╓му шляху ми збира╓мо деяк╕ знання. От я, наприклад, вивчив ельф╕йську мову.
Г╕берл╕нг та╓мниче посм╕хнувся, схопив св╕й кухоль та голосно додав:
-Давай, друже, вип'╓мо за те, щоб в к╕нц╕ шляху нас вс╕х чекала оч╕кувана нагорода.
-Овва! Оце ти закрутив!
Сот╕ одним махом осушив свою кружку, а я на мить задумався ╕ неквапливо всмоктав медуху.
От, псяче хутро! Ну й м╕цна, зараза! - знову горло стис колючий кашель.
В╕ддихавшись, я обережно спитав:
-Ти задоволений сво╖м... шляхом?
-Ц╕лком! Тиша, л╕с, озеро, яке кишить рибою... Спок╕й та свобода. Н╕хто не сто╖ть над тобою, не вимага╓ зд╕йснювати того, про що пот╕м можна пошкодувати. А ось ти, Боре?
-Ех, знати б напевно якою дорогою я йду - чи сво╓ю, чи чужою... Кругом ц╕лковитий туман.
-Дивись, не заблукай, - Сот╕ знову розлив медухи. Що-що, а пити в╕н був гаразд. - Зна╓ш, шлях людей завжди туманний... Свого часу я побачив багато, ╕ з╕знаюся тоб╕ чесно, так ╕ не зм╕г в╕дкритися вам вс╕╓ю душею.
-Чого?
Сот╕ в╕дпов╕в не в╕дразу. В╕н схопив св╕й кухоль, знову випив, голосно крякнув та втупився в мене, наче оч╕куючи поки я не осушу св╕й посуд. Прийшлось випити.
-А Н╕хаз тебе бодай! - в╕дкашлюючись, промовив я. - Де таку гидоту роблять?
Г╕берл╕нг сприйняв це за компл╕мент та його пика розтягнулася в дов╕льн╕й посм╕шц╕.
-Ти пита╓ш чого я не в╕дкрився? - промовив в╕н. - Не знаю... От чесно, не знаю. Люди чомусь здаються мен╕ г╕рше орк╕в... ╢ у вас якась така частинка, котра прагне зруйнувати все в цьому св╕т╕. Все, що колись створив Сарн.
-Ну, х╕ба т╕льки люди так поводяться?
-Ти так в╕дпов╕да╓ш, бо сам людина, - в╕дмахнувся Сот╕. - Спробував би уявити себе на м╕сц╕ ╕ншого...
-Я н╕кого не виправдовую. От в╕зьми ти х же л╕совик╕в. Я прекрасно розум╕ю, що ми, кан╕йц╕, ставимось до них ╕з зневагою. А тим же водяникам намага╓мось нав'язати наше уявлення цього св╕ту. Натом╕сть отриму╓мо спротив... ╤ н╕, щоб подолати його перемовинами, беремо та тиснемо силою.
-О! Невже це каже людина? - г╕берл╕нг в╕дкинувся назад. В╕н подивися на мене якось дивно. - Слухай, Боре, мен╕ зда╓ться ти лукавиш.
-Я ц╕лком в╕двертий!
-Якщо це так, то ти мене дв╕ч╕ здивував! - Сот╕ потягнувся до пляшки, але я його зупинив, та попросив зробити невеличку паузу. - Добре, - кивнув той. - Отже, ти кажеш, що бачиш несправедлив╕сть, так? А хочеш я в╕дкрию тоб╕ одну ц╕каву р╕ч? Н╕ л╕совики, н╕ водяники не вважають вас, кан╕йц╕в, такими, що були б р╕вними до них.
-Це як?
-Ну все те, що ви вважа╓те з ╖хнього боку проявом ненавист╕, скор╕ш можна назвати в╕дразою... Або - гадлив╕стю. Водяники та л╕совики бачать в вас щось на кшталт пацюк╕в...
-Куниць?
-Або куниць, котр╕ спотворюють все, що бачать навколо. Неоправдана жорсток╕сть ╕ неймов╕рна ненажерлив╕сть! Ти ж, спод╕ваюсь, зна╓ш, як куниц╕ хазяйнують на подв╕р'ях?
Я неохоче кивнув в знак згоди. Г╕берл╕нг роз╕йшовся та гаряче затараторив:
-Т╕, яких ви звете дикунами, насправд╕ бачать варвар╕в серед вас! Так що нема╓ чому дивуватись, коли м╕ж ними та вами трапляються... е-е-е... назвемо це пом'якше - непорозум╕нням. Бо л╕совикам доводиться думати про власне самозбереження.
Ми обидва замовкли. Мен╕, чесно кажучи, не подобалась тема розмови. Зда╓ться ми занадто глибоко зал╕зли в хащ╕ ф╕лософських розм╕рковувань.
Я взяв згорток та витягнув з нього зал╕зну клюку.
-Кажеш, багато де бував, - спробував зм╕нити тему, демонструючи г╕берл╕нгу зброю л╕совик╕в. - А таке колись бачив?
Сот╕ взяв зал╕зяку, довго ╖╖ крутив, розглядав, нав╕ть нюхав. А пот╕м заявив:
-Хадаганська сталь!
-Що? Як це? Зв╕дки...
-...знаю? - перебив Сот╕. - А от так! Це справжня хадаганська сталь. М╕ж ╕ншим, ╕ сама сокира зроблена десь в ╤мпер╕╖... На в╕дм╕ну в╕д нас, там добре знаються на тому, як виливати зброю. Саме виливати! Ти тут нав╕ть не побачиш сл╕д╕в кування...
-╤ зв╕дки тут хадаганська сталь?
-Так це ти ж, зда╓ться, з Розшукового приказу!
-Ну... ну...
Що тут скажеш? - я розгублено розв╕в руками. Проте в наступну мить мене осяло:
-А ти кого перевозив, кажеш?
-Куди?
Г╕берл╕нг скорчив здивовану пику.
-Яких людей ти возив до л╕совик╕в? Що у них ╕з собою було? - накинувся я.
-О! Згадав! - Сот╕ схопився за пляшку та, як мен╕ здалося, трохи роздратовано, розлив медуху по кухлям. - Вже ж тоб╕ в╕дпов╕дав, що ан╕чого не пам'ятаю... Бо був нап╕дпитку.
-╤ як тод╕ гр╕б?
-Веслами, - буркнув г╕берл╕нг.
Ми з ним знову випили. ╤ вже п╕сля третьо╖ в голов╕ почало трохи кружитися.
Я нал╕г на ╖жу, намагаючись чимось набити шлунок.
-Ти пам'ята╓ш розпов╕дь про Астрального Рибака? - спитав Сот╕. Тепер тему зм╕нив в╕н. - Так ось кажуть, що це м╕й предок...
-Зда╓ться, тяга до пияцтва тоб╕ д╕сталась в╕д нього, - спробував я пожартувати.
Г╕берл╕нг не образився, а нав╕ть розреготався. В╕н глянув кудись в темне небо, в якому блимали цяточки холодних з╕рочок, та п╕ддатим голосом сказав:
-Першими, з ким п╕сля Катакл╕зму, так би мовити, з╕стикувалися г╕берл╕нги, були ельфи. Пот╕м орки з алоду ╤зун... Проте через кривав╕ сутички, ми б╕гли зв╕дти, ╕ потрапили на Кватох, - Сот╕ п╕дкинув у вогнище дров. Полум'я яскраво спалахнуло та жадно накинулася на нову порц╕ю "╖ж╕". - Але ви, люди... кан╕йц╕, - продовжив г╕берл╕нг, - теж поставились до нас не дуже дружньо. ╤ т╕льки коли ельфи пов╕домили, що, мовляв, наш народ волод╕╓ та╓мницею перем╕щення в астрал╕, ви сприйняли нас серйозно... майже, як р╕вних... Тод╕шн╕й нам╕сник Кватоху, м╕ж ╕ншим, вир╕шив було силою оволод╕ти знанням про астральн╕ корабл╕, й тому нам довелося зв╕дси б╕гти.