Я попрямував прямо до ма╓тку. Якась хвилина ╕ опинився на широкому двор╕. Тут же скрипнули вх╕дн╕ двер╕ й на крильце вийшло ще дво╓ чолов╕к╕в. Той, що стояв попереду, мав акуратну стрижену бор╕дку, закручен╕ вуса та був одягнений в довгополу ельф╕йського покрою куртку. В╕н поводився довол╕ гордовито, наче якийсь шляхтич. Другий чолов'яга виглядав по-проще, ╕ кр╕м того був озбро╓ний коротеньким мечем.
-В╕таю, доброд╕╖! - як можна м'якше промовив я.
-Д-д-добро╓ утро! - в╕дпов╕в гордовитий шляхтич.
В╕н подав якийсь знак застиглим прац╕вникам ╕ т╕ знову зайнялися сво╖ми справами. Я з╕скочив з коня ╕ неквапливо наблизився до крильця.
-Гостей чека╓те? - весело запитав я. - Чи просто прибира╓те?
-М-м-мож╓т ╕ ждйом... мож╓т ╕-╕-╕ н╓ ждйом.
В╕дпов╕дач пом╕тно хвилювався, тому ╕ почав за╖катися. Його мовчазний напарник, зовн╕шньо схожий на вояку, хмуро оглядав мою персону, при тому нервово покусуючи нижню губу.
-А-а-а ти кто такой? - спитав шляхтич.
-Я з Розшукового приказу, - п╕сля цих сл╕в обидва чолов╕ки застигли. - При╖хав дещо з'ясувати.
-К н-н-нам? Ну я слушаю.
-Як тебе звуть? - нахабно спитав у шляхтича.
-Хмм! - обличчя мого сп╕вбес╕дника натягнуло маску невдоволення. - Я Прохор Толстол╓с!
-Керуючий банею?
-Штааа? - шляхтич скип╕в. - Я управ╕тель Новоградскава столовова ╕м╓н╕я! Ти на Л╓п╓стковой економ╕╖! ╤л╕ н-н-н╓ зна╓ш, куда попал?
Ух! Щось не наладилась бес╕да. Зда╓ться, я поводжусь занадто нахабно.
Л╓п╓стковая економ╕я... Н╕, щось не пригадую, наче чув про не╖. Назва така, буц╕мто ╖╖ ельфи дали.
-Овва! Вибачайте, не знав! - ╕ на додаток, я ще трохи склонився. - Так все це належить М╕ському приказу? ╤ що ж тут робиться?
-Щас я т-т-т╓б╓ вйо так ╕ ра-а-аскажу! - сердився чолов'яга.
Вперед вийшов його товариш. Цей, судячи з усього, розмовляти не стане. Схопить за ком╕р та викине зв╕дси.
-Я ж не те щоб прямо палаю з ц╕кавост╕, - як можна б╕льш примирливим тоном заявив я Прохору. - Тут, кажуть, люди п╕дозр╕л╕ по л╕сах шастають. Ось ╕ послали перев╕рити...
Не знаю, можливо я все ж переконав управителя економ╕╖, чи можливо в╕н зрозум╕в, що силою з╕ мною не справитись, але Прохор в╕д╕звав свого охоронця назад та жестом покликав мене до себе.
-Ну на сщйот н╓знакомц╓в, - неголосно промовив управитель, - н╕ч╓во н╓ скажу. Н╓ в╕д╓л╕ н╕каво подозр╕т╓льнова... Однако м╓сни╓ хуторян╓ д╓йств╕т╓льно расказивают про н╓понятни╓ сл╓ди, про огн╕ в ноч╕... да всяко╓ дру╜о╓.
-Так ви на когось чека╓те? - знову запитав я.
-Хмм... Ну должон с╓водня-завтра Лазарь Полянков пр╕бить, - мен╕ здалось, що Прохор це сказав якось злякано.
-Глава М╕ського приказу?
-Угу, он самий... Да ╕ ╓щйо ко╓-кто, - неохоче додав управитель. - Сп╓х Оханов, Ратай Сажинов...
Я з╕щулився. Чи мен╕ зда╓ться, чи це все чиновники ╕з М╕ського приказу. ╤ що тут за зб╕говисько орган╕зову╓ться?
-Перев╕рка нам╕ча╓ться? - обережно спитав у Прохора.
-Екз╓куция, - мабуть це був жарт. Толстол╓с нахилився вперед та додав: - В конц╓ л╓та он╕ вс╓ с'╓зжаюца зд╓сь, в Л╓пе╓стковой економ╕╕.
Не було пом╕тно, що в╕н це каже охоче. Його обличчя трохи скривилося, наче у роздратованого кота. ╤ все ж не дивлячись на те, управитель продовжував розпов╕дати:
-Ето ч╕сто пр╕ватни╓ сбори для чл╓нов Городскова пр╕каза...
-Та╓мн╕ гульбища? - п╕дморгнув я.
-Ето такая трад╕ция! - сухо промовив Прохор. В╕д мене не сховалося, як в╕н судорожно ковтнув, очевидно розриваючись м╕ж страхом отримати "по шапц╕" в╕д начальства за довгий язик, та опаскою приховати щось в╕д Розшукового приказу.
-Ясно. А як тут взагал╕? Чуж╕ не заходять?
-Чужи╓? - управитель нав╕ть стороп╕в в╕д под╕бного питання. - Н╓т! - р╕шучо замотав в╕н головою.
-А Богдана... От Н╕хаз, забув пр╕звище! Ну медовар... Його зна╓те?
-Канешна! Ми у н╓во медуху для гост╓й б╓рйом.
-А в╕н щось розпов╕да╓? Ну про незнайомц╕в, про вогники в л╕с╕?
-Н╓ слишал╕...
-А далеко зв╕дси до його ма╓тку?
-На кон╓, поч╕тай, к полудню ╕ при╓д╓ш.
-Ну, гаразд! Бувайте, - я хитнув головою та попрямував до свого жеребця. - Може, заскочу ще.
Управитель знизав плечима, мовляв, мен╕ байдуже, чи заглянеш, чи н╕. Його охоронець взагал╕ н╕як не реагував. Лише напружено морщив лоба, роблячи вигляд людини, яка займа╓ться поважною справою. В╕н суворо поглядав в м╕й б╕к, все ще нервово покусуючи нижню губу.
Я заскочив на коня та рушив геть з економ╕╖.
Отже, М╕ський приказ не гребу╓ гульками, та й ще робить це подал╕ в╕д столиц╕, щоб не було чуток на цей рахунок. А то городяни почнуть к╕стки перемивати, мовляв, м╕ське начальство дурня кле╖ть, наш╕ грош╕ тринька╓. А те, що Полянков ╖х тринька╓ - було зрозум╕ло. Я коли вештався Торговим Рядом вс╕лякого наслухався.
Традиц╕я, каже управитель. А я додав би - гарненька традиц╕я, пропивати казенн╕ кошти. До реч╕, зда╓ться ╕ тому Прохору чимало перепада╓ з того.
Сонце вже добре п╕днялося. Я звернув на розвилц╕ л╕воруч, та рушив на п╕вн╕ч.
У пов╕тр╕ вис╕в характерний хвойний запах, але ╕ в╕н з часом почав зникати, поступившись запаху кв╕т╕в. Галявини м╕ж деревами ставали б╕льшими, кудись зникла похмура кропива та ╕нш╕ непри╓мн╕ оку рослини. К╕лька раз╕в мен╕ траплялися дерев'ян╕ вулики, зроблен╕ з великих колод дерев. ╤ ось коли вже було близько полудня, я нарешт╕ ви╖хав до величезного красивому будиночка. Тут пахло пас╕кою ╕ було чутно характерне гуд╕ння бдж╕л.
З-п╕д невеликого нав╕су вийшов м╕цний чолов'яга, котрий котив перед собою невеликий бочонок ╕ щось тихенько насп╕вував.
-Доброго дня! - прокричав я, в╕дмахуючись в╕д настирливих бдж╕л.
-╤ тоб╕... Та ти не махай так! А то ужалять, ╕ св╕т б╕лий милим не буде.
Я зл╕з з коня ╕ прив'язав того до дерева, а сам не посп╕шаючи попрямував до медовара.
-Богдан? Мене звуть Бором, - представився я.
-Радий безм╕рно! - сердито огризнувся чолов╕к. - Ти в╕д ╤са╓ва?
Говорив в╕н р╕зко ╕ уривчасто, н╕би наказував. Та ╕ взагал╕, збоку здавалося, наче я йому був чимось зобов'язаний. Суворе смагляве обличчя медовара носило печатку яко╖сь неприв╕тност╕.
-Так, в╕д нього, - в╕дпов╕в я. - Рука допомоги.
-╤ року не минуло... Ну, проходь в будинок, зараз будемо сн╕дати, - наказав Богдан.
В╕н в╕дкотив бочку в сторону ╕, витерши руки об сорочку, рушив до дверей.
-Скаж╕ть, чого ви кликали.., - почав було я.
-Давай краще в будинок зайдемо, а там ╕ побалака╓мо, - Богдан в╕дмахнувся в╕д мо╖х питань ╕ ув╕йшов всередину хати.
Судячи з усього, медовар в╕дносився до того типу людей, як╕ зазвичай кажуть: "Ми сам╕ соб╕ господар╕". При цьому вони завжди знають "правильне" р╕шення, яке, до реч╕, було ╓диним ╕ не п╕ддавалося критиц╕. Вс╕ ╕нш╕ вар╕анти були або пох╕дними в╕д нього, або навпаки - помилковими. Все залежало в╕д настрою.
Ми пройшли в св╕тлицю ╕ Богдан р╕зким жестом запросив, в╕рн╕ше вказав де саме прис╕сти за ст╕л.
Я побачив в красному кутку на ст╕н╕ образ Святого Тенсеса, який вис╕в над запаленими св╕чками. Всередин╕ дому було достатньо св╕тла, яке проникало сюди кр╕зь величезн╕ в╕дкрит╕ навст╕ж в╕кна. Тут також пахло медом ╕ воском.
Господар почав накривати на ст╕л. Робив в╕н те з явною насолодою та знанням справи. В╕дчувалось, що до всього в житт╕ Богдан ставився ╜рунтовно, покладаючись т╕льки на себе. Я не пом╕тив в хат╕ ан╕ натяку на ж╕ночу руку. Проте назвати його помешкання занедбаним - так це швидше образити господаря. Не у всяко╖ хазяйки в хат╕ так прибрано та чисто.
Медовар витягнув ╕з печ╕ горщик ╕з гарячою тетер╕ю, заправленою затовченим салом. Прин╕с ╕з льоху товстелезну гурку, яку швидко нар╕зав на др╕бн╕ шматочки. Наламав хл╕ба, склав його навколо с╕льнички. А пот╕м зв╕дк╕лясь з'явилась ╕ зелена пляшка медухи.