Тут Богдан раптом затнувся ╕ чомусь закрив рот рукою. Мен╕ здалося, наче медовар зараз заплаче. Але в╕н швидко опанував себе, р╕зко видихнув ╕ сухо сказав:
-В╕н... в╕н... в╕н був весь голий. А вже морози почались... Взагал╕, зна╓ш, яки зими в С╕в╓р╕╖? П╕деш посцяти, ╕ тв╕й струмочок на ходу замерза╓. А т╕ курви рибоок╕, роздягли хлопця ╕ водою обливали, поки... поки... Ну ти сам зрозум╕в... Мен╕ один бувалий чолов'яга говорив, що смерть ця страшна ╕ бол╕сна. Людина в╕д холоду кричить не сво╖м голосом. Б╕ль просто нестерпний.
-╤ нав╕що вони так? - запитав я.
Богдан злобно схопив шматок гурки та впився в нього зубами. Прожувавши його та з╕бравшись думками, в╕н роздратовано в╕дпов╕в:
-Хто цих дикун╕в зрозум╕╓! За весь час мо╓╖ служби в нашому загон╕ двадцять один чолов╕к загинув. Хто як... хто як... хто як.., - медовар ляснув себе по кол╕ну. - Одне скажу тоб╕, Боре, що в╕рити н╕кому не можна!
Я вир╕шив зм╕нити тему ще раз спитав Богдана, де в╕н бачив чорний дим.
-Це на сход╕, - в╕дпов╕в той. - Д╕станешся передг╕р'я... ╕ ось там на одному з пагорб╕в...
-Там ╓ як╕сь поселення?
-Не зовс╕м... Через той край пролягають к╕лька стежок, що ведуть до Темноводдя... Правда не вс╕ можуть ними скористатись. М╕сцев╕ гори дуже небезпечн╕. Дуже! Без досв╕дченого пров╕дника там не пройти...
Розмовляти було вже н╕ про що. Я розгублено крутив в руц╕ чарку, намагаючись второпати сво╖ подальш╕ кроки. Пора, мабуть, збиратися в дорогу.
-А ви тут один... Н╕ роб╕тник╕в, н╕ дружини, - промовив я, п╕дн╕маючись з-за столу.
-А що? - набундючився Богдан.
-Не бо╖тесь нападу злод╕╖в?
-Не боюсь, - з викликом в голос╕ в╕дпов╕в медовар.
-Слухайте... а ви Заю Корчакову зна╓те?
-А то! Я ╖й мед поставляю.
-╤ все?
-Що "все"? - Богдан насупився. - Ти про що?
-Ходять чутки, наче ви з нею одружитися хочете?
-А це тут причому?
-Просто питаю... ╕з ц╕кавост╕...
-Н╕, не збираюсь одружуватися! ╤ не збирався! - Богдан насупився, а я зрозум╕в так, що Зая, швидше за все, йому в╕дмовила. Аж-но на серц╕ легше стало.
Хочеш, не хочеш, але я в╕дчував до цього медовара свого роду ревнощ╕. Не знаю, як буде в мене складатися в подальшому ╕з За╓ю, але знаходитись ╕з потенц╕йним женихом, м'яко кажучи, не до вподоби.
Я подякував господарю за частування та рушив до виходу. В╕н мовчки хитнув головою, та почав прибирати з╕ столу.
Сонце вже здорово прип╕кало. Я вийшов з будинку, д╕стався до коня, напо╖в його, а вже пот╕м вил╕з в с╕дло та й рушив назад.
В голов╕ пов╕льно, але досить упевнено складалася досить ц╕кава ╕стор╕я. Не вистачало якихось пари деталей до ╖╖ завершення.
Отже, ми ма╓мо наступн╕ п╕дозр╕л╕ реч╕. По-перше, кл╕щ╕в на вирубц╕, котр╕ нападають на роб╕тник╕в л╕сопилки. По-друге, в Берестянц╕ завелися вовки... Все так ╕ вказу╓ на л╕совик╕в... немов навмисно. Невже т╕ наст╕льки нетямущ╕, наст╕льки недалекоглядн╕, що не розум╕ють насл╕дк╕в под╕бних д╕й?
╤ м╕ж тим, як бути з дивними незнайомцями, котр╕ крадуться до Брума та його племен╕? Як пояснити гостро заточену зал╕зну клюку, тим б╕льше коли з'ясову╓ться, що вона ╕з хадагансько╖ стал╕? В╕дчуття, н╕би хтось п╕дштовху╓ до думки про ворож╕сть з боку л╕совик╕в. Н╕би навмисно хоче нас пересварити.
Все це дуже ц╕каво... та незрозум╕ло... Але поста╓ ще одне питання: хто я, щоб розгадувати загадки? Що мен╕ з цього всього? Чим туп╕ше буду виглядати перед Жугою, тим менше в╕н буде на мене тиснути... Та ╕ з ельфами так само треба поводитися.
Л╕воруч щось тр╕снуло... Нав╕ть не знаю, що мене до того спонукало... зда╓ться, хтось прошепот╕в на саме вухо: "Стережись"... ╕ ось в наступну мить я притиснувся до конячо╖ ши╖. Над головою щось п╕дозр╕ло просвист╕ло, ╕ все той же вкрадливий тихий голос прошепот╕в: "Стр╕ла"!
Я хутко сплигнув вниз, прикриваючись конем. Стр╕ляли з боку кущ╕в густого ял╕вцю. Хитання г╕лок стало п╕дтвердженням цього припущення.
Лук... тятива... Натягнув ╖╖ в одну мить... Вихопив зачаровану стр╕лу, ╕ довго не ц╕лячись, скомандував "Вибух" та пустив ╖╖ в зарост╕. За пару секунд гримнуло так, що аж дерева повикорчовувало. К╕нь встав на дибки, ледь не затоптавши мене. Я ухопив його за вузду та потягнув вниз, наш╕птуючи заспок╕йлив╕ слова.
Кущ╕ полихали, гор╕ла й сосонка, яка нахилилася аж до земл╕.
Я прислухався. Зда╓ться, н╕чого п╕дозр╕лого. Але про всяк випадок витягнув ще одну стр╕лу та обережно пробрався до м╕сця зас╕дки. В╕рн╕ше до того, що в╕д не╖ залишилось. Нападника роз╕рвало навп╕л. Т╕ло - худорляве, цибате, з к╕шками, що випали назовн╕ - лежало в неприродн╕й поз╕ б╕ля обпаленого стовбура старо╖ сосни. У правиц╕ мертвяк стискав зламаний лук, а його л╕ва рука... в╕рн╕ше та ╖╖ частина, що нижче л╕ктя, валялася осторонь. Ноги залишилися б╕ля здоровезно╖ ями.
Оце рвонуло! Зда╓ться, ран╕ше бахало тих╕ше та не так масштабно.
-Псяче хутро! - розсердився я. - ╤ як тепер вияснити, хто це був та чого в╕н хот╕в?
В╕рн╕ше, "чого в╕н хот╕в" - уже було зрозум╕ло. Але нав╕що?
Я озирнувся, намагаючись зрозум╕ти чи були у цього нападника напарники. Зда╓ться, все було спок╕йно. Наче н╕кого б╕льше не видно. Я наблизився до вбитого та оглянув його т╕ло б╕льш уважно.
Обличчя зовс╕м незнайоме. Принаймн╕ не пригадую цього чолов'ягу. Та ╕ якихось прим╕ток, на кшталт шрам╕в чи родимих плям, не знайшов. Шк╕ра обв╕трена, присмалена сонцем. Отже, це не якийсь тоб╕ зн╕жений ельф.
Темн╕ щ╕льн╕ штани, шк╕рян╕ чоботи з гострими носками, стьобана куртка чорного кольору, п╕д якою видн╕лася стара сорочка. З╕ збро╖ лише лук та довгий н╕ж, що вис╕в на простенькому ремен╕. Ан╕ яко╖сь характерно╖ бляхи, клейма чи кольорового капюшону, котрий би вказував на чиюсь приналежн╕сть.
П╕дв╕вшись на ноги, я ще раз об╕йшов м╕сце зас╕дки та знайшов сл╕ди, котр╕ вели кудись вб╕к озера. Скор╕ш за все, цей вбитий незнайомець, рухався зв╕дти.
Повернувшись до коня, я заскочив на нього та рушив по сл╕дах. Прийшлося добряче полазити кущами та ярами, перш н╕ж знайшов чергове м╕сце стоянки нападника. Було пом╕тно, що в╕н тут ночував: присипане землею багаття, прим'ята трава.
Шкода, що нема╓ Стояни. Вона б б╕льше розпов╕ла.
Я ретельно обнишпорив навколо цього м╕сця та виявив ще одну стежечку, спрямовану на п╕вдень. Ще десь п╕вгодини ╕ вона привела на узл╕сся, зв╕дки легко проглядалася столична економ╕я. Я побачив на подв╕р'╖ близько десятка коней та купу народу, який прямував до ма╓тку. ╤ серед них вс╕х не пом╕тно жодно╖ озбро╓но╖ людини.
Так... так... Думай, Боре! Добре думай! - я озирнувся, наче це могло чимось допомогти.
Висновок напрошувався один: вбитий чолов'яга був спостер╕гачем. Зв╕дси на економ╕ю такий пречудовий вид, що л╕пше не вибрати! Хр╕н пом╕тиш... Шкода, що той нападник загинув... Тепер не допита╓ш...
Спостер╕гач... за столичним ма╓тком... ╤ нав╕що в╕н йому? Невже щось поцупити збирався?..
Ст╕й! А чи не на голову М╕ського приказу в╕н тут оч╕кував? - ╕ д╕йсно, ця думка б╕льш п╕дходила до того, що трапилось. - Слухай, а чого тод╕ напав на мене? Залишався би спостер╕гати ╕...
Чекай, чекай, чекай! - мене наче осяяло. - Так в╕н м╕г почути, що я з Розшукового приказу... А якщо це так... якщо йому стало зрозум╕лим про мо╖ пошуки незнайомц╕в, котр╕ вештаються л╕сом... то напад ц╕лком оправдана д╕я.
Так тут взагал╕ нам╕ча╓ться якась змова! Л╕совики з ╖х кл╕щами ╕ вовчими розпл╕дниками; Зубар в озер╕, щоб "лякати" добропорядних водяник╕в, котр╕ в╕дмовляються розривати умови договору з людьми... п╕дготовка нападу на М╕ський приказ, можливо зроблений таким чином, щоб подумали на л╕совик╕в...
Оце я накрутив! Оце завернув! ╢дине, що поки не зрозум╕ло - хто за вс╕м цим сто╖ть. ╤ по-друге, нав╕що воно ╖м?..