-Це яких?
-Яких? Наприклад ранкового в╕терця, який лоскоче обличчя... Таких, як гаряча ж╕ноча плоть, що пульсу╓ п╕д тво╖ми пальцями... Та багато чого! Х╕ба зараз все пригада╓ш?
Паладин задумався. Мабуть все ж мо╖ слова його чимось збентежили. Було пом╕тно, що в╕н стриму╓ хвилювання.
-А якщо б, припустимо, ти все це м╕г в╕дчувати, - почав ельф, - тод╕ б погодився на под╕бне безсмертя?
-Н╕хаз його зна╓! Мабуть, що н╕... Н╕! - вже б╕льш р╕шуче додав я. - Не хочу бути залежним в╕д примарного безсмертя!
-Н╕хаз зна╓, - повторив паладин. - А зна╓ш, давн╕ люди племен╕ Зем в╕рили в те, що п╕сля смерт╕, ╖хн╕ми ╕скрами керу╓ бог Н╕х. Саме в╕н вир╕шував, хто г╕дний бути повернутим в новому т╕л╕, а кому бути приреченим на в╕чн╕ муки.
-Н╕х? Тобто Н╕хаз?
-Хтозна! Ця цив╕л╕зац╕я ма╓ не менше загадок, н╕ж т╕ джуни, або дракони. До реч╕, зараз Повстал╕ ц╕лковит╕ безбожники. Себе ж вони вважають вищою формою буття... Такий соб╕ ф╕нальний етап розвитку будь-яко╖ ╕стоти... розумно╖ ╕стоти... Нефер Ур, Великий Маг Повсталих нав╕ть колись написав так╕ рядки: "Ми, що пройшли чуму, смерть, забуття, повстал╕ з мертвих, що п╕дкорили астрал, ми - в╕нець твор╕ння. Ми пров╕сники нового, ╕ншого стану св╕ту... св╕ту, в якому нема╓ смерт╕, бо в╕н уже мертвий. А мертве не здатна померти"!
-Ну тут в╕н ма╓ рац╕ю, - погодився я ╕з словами Нефера. - Мертве не може померти.
Ельф питливо подивився мен╕ в оч╕, очевидно намагаючись зрозум╕ти наск╕льки я в╕двертий.
-П╕сля Великого Астрального Походу, - продовжив свою розпов╕дь Бернар, - коли загинув Тенсес, захищаючи стару столицю Кватоха, його ╤скра неспод╕вано для вс╕х потрапила в пастку П╕рам╕ди Тепа. Саме вона стала запорукою безсмертя жител╕в Сарнаута, саме вона стала шансом на в╕дродження... Це його Дар нам вс╕м... Тепер ти розум╕╓ш, чому йде в╕йна на Свят╕й Земл╕?
-Не зовс╕м, - з╕знався я.
-Той, хто волод╕╓ П╕рам╕дою - Храмом Тенсеса - отрима╓ контроль над Святою маг╕╓ю. ╤ якщо ╖╖ захопимо ми - Л╕га, то жоден з ╕мперц╕в не зможе воскреснути. Теж саме станеться, коли Хадаган заволод╕╓ нею, ╕ жоден л╕г╕╓ць н╕коли не повернеться в наш св╕т.
-Якась дурниця! - кинув я. - До реч╕, окр╕м Повсталих д╕йсно не ╕сну╓ н╕яких воскреслих. Так що Дар Тенсеса поки лише примарна р╕ч.
-Це сп╕рне твердження, - не погодився паладин.
-Можливо, - мен╕ не хот╕лось сперечатися. - А скажи, друже, який зиск у всьому цьому для Повсталих? Вони ж безбожники! Так ти сказав! ╥хн╕ т╕ла вже воскресли... тому особисто я не бачу причин, щоб вони так завзято билися ╕з Л╕гою за Дар Тенсеса. Але ж Повстал╕ разом ╕з хадаганцями та орками воюють ╕з нами на Свят╕й Земл╕.
-Який сенс? Повстал╕ стверджують, що обставини дарували ╖м можлив╕сть п╕днятися над буденним... що вони знайшли шанс привести наш св╕т до Абсолюту... ╤ це т╕льки початок ╖хнього шляху. Природа ╕скор не розкрита до к╕нця... На це вказують ╕ под╕╖, як╕ пов'язан╕ з Тенсесом ╕ Даром воскрес╕ння...
-Не розум╕ю, на що вони вказують?
-На те, що ╕снують так╕ сили.., - Бернар раптом запнувся, озирнувся навкруги, наче шукав зайвих слухач╕в, а пот╕м продовжив: - Так╕ сили, що здатн╕ ман╕пулювати ╕скрами на б╕льш тонкому р╕вн╕, н╕ж це робив Теп. Взагал╕, серед Повсталих ╓ окрема група розумник╕в, котр╕ проштовхують одну крамольну... нав╕ть ╓ретичну ╕дею про те, буц╕мто загиблий Теп насправд╕ вт╕лення бога смерт╕ Н╕х... який дослухався ╖х молитов ╕ таким чином дарував цьому народу безсмертя.
-Отаке!
-Цих Повсталих прозивають культистами Тепа... Вони поза законом, нав╕ть в ╤мпер╕╖.
-А яка доля самого Тепа? Невже в╕н ╕ дос╕ воскреса╓ та помира╓ в як╕йсь сво╖й п╕рам╕д╕?
-Хтозна, що з ним зараз! Чув, що деяк╕ Повстал╕ намагаються його в╕дшукати... Вони нав╕ть старанно вивчають його маг╕чн╕ технолог╕╖, проводять досл╕ди... а також намагаються створити зовс╕м ╕нший вид Повсталого.
-╤ який?
-Без металевих механ╕зм╕в, бо т╕ все ж мають св╕й терм╕н використання.
Я хот╕в перепитати, що це все означа╓, але тут нарешт╕ до нас повернувся Першосв╕т. В╕н голосно прокричав комусь, щоб принесли ще випити, та шльопнувся за ст╕л.
Чому зараз пригадалася ця розмова? - питаю себе ╕ при тому намагаюсь з'ясувати, що в н╕й мене насторожувало. Свята Земля? Повстал╕? П╕рам╕да? Псяче хутро - не можу н╕як второпати! ╢ якась нев╕дома р╕ч, котра раз-у-раз сплива╓ в св╕домост╕ та теребить душу... Але яка? Чому з╕ вс╕х розпов╕дей Бернара, оця перетворилась в скалку, що встромилась п╕д шк╕ру?
Повстал╕... Повстал╕... Мабуть, справа саме в них... От чому в пам'ят╕ пер╕одично сплива╓ та╓мнича ф╕гура, яка стояла на ╕мперському судн╕ з мо╖х сн╕в? Чи то спогад╕в... марень... Це ж був Повсталий... Так, це був Повсталий, котрий вказував на мене сво╓ю механ╕чною рукою.
Фух! Ну ╕ гидота! К╕стлява суха рука, яка блищала в сут╕нковому св╕тл╕ астрального моря... Псяче хутро! Йди воно все в болото!
Стежка вивела мене з л╕су та попереду замаячив будиночок Сот╕. Б╕ля нього я пом╕тив дек╕лька людських ф╕гур, котр╕ крутилися навколо куреня. За дек╕лька секунд стало зрозум╕лим, що серед них знаходиться Першосв╕т, Стояна... ╕ Бернар... Очевидно, останн╕й врешт╕-решт, знайшов час для допомоги. ╤нш╕ ж четверо чолов╕к╕в, швидше за все, були з Розшукового приказу.
Вони вс╕ пом╕тили мене та згрудилися б╕ля зарост╕в бузини.
-Чого тут чека╓те? - запитав я, наблизившись до них. - Ми ж домовлялись зустр╕тися...
-Ето я пр╕казал ╓хать по тво╕м сл╓дам! - заявив кругловидий молодик. В╕н виступив вперед, поклавши руки на рем╕нь та демонстративно представився: - Солодов... Чаруша... Я, как ти пон╕ма╓ш, возглавляю службу д╓йств╕я Сискнова пр╕каза.
Зда╓ться, мен╕ щось доводилось про нього чути. Це був один з пом╕чник╕в Жуги ╤са╓ва.
-Ну ╕ народу ж сюди прискакало! - спробував я пожартувати.
Чаруша кисло хмикнув та запропонував розбити тут таб╕р ╕ обговорити мо╖ справи.
-Я так понял, - все з т╕╓ю ж нахабною посм╕шкою говорив Солодов, - ти довольно харашо порискал по м╓сним л╓сам.
Я тут же напружився. Под╕бн╕ натяки не пахли чимось при╓мним.
╤ все ж ми розбили таб╕р, Першосв╕т розв╕в вогнище та вс╕ с╕ли навколо нього. В╕рн╕ше вийшло так, що люди Чаруши розташувалися з одного боку, а ми четверо - з ╕ншого. Бернар, до реч╕, встиг мен╕ прошепот╕ти про обережн╕сть.
-Гнилувата людина, - додав в╕н, киваючи на Чарушу.
Бернар, зазвичай, розбира╓ться у нутрощах чужих душ. Тому я вир╕шив покластися на його оц╕нку.
Солодов знову почав наполягати на мо╓му зв╕т╕. Мовляв, розпов╕дай, що виходив.
Я прикинув, чи н╕кому не нашкоджу сво╖ми м╕ркуваннями, та почав неквапливо розпов╕дати про те, що тут вже к╕лька м╕сяц╕в вешта╓ться такий соб╕ Шрам, котрий також вида╓ себе за служаку з Розшукового приказу.
-Так ╕ ╓сть! - погодився Чаруша. - Ми получал╕ от н╓во послан╕я.
-Матв╕й каже, що вже все допов╕дав.
-╢сл╕ послал╕ т╓бя, знач╕ть ми сщ╕та╓м, што н╓ всйо било нам расказано, - сухо заявив Солодов.
-Ну добре, - кивнув я, та почав говорити про п╕дозр╕л╕ д╕╖ л╕совик╕в, про б╕йку з ними б╕ля астрального моря, про знайден╕ "вовчарн╕" та м╕шок-клещев╕к. Не забув ╕ про Зубаря, про чужинц╕в, котр╕ переховуються в л╕с╕. Зак╕нчив розпов╕ддю про напад на мене.
Коли я допов╕дав саме про сутички, на якусь мить на обличч╕ Солодова проб╕гала т╕нь здивування. Так, принаймн╕, мен╕ здавалось.
-Знач╕т ти, Бор, дума╓ш, - з╕щулився Чаруша, кидаючи при тому погляд на сво╖х товариш╕в, - што тот бродя╜а, которий напал ╕з кустов, на самом д╓л╓ сл╓д╕л за ╫ородск╕м пр╕казом? А зач╓м?
-А Н╕хаз його зна╓, - знизав я плечима. - Може хот╕в пограбувати, а може - просто випадково там опинився. Тепер цього не вияснити.
На це Чаруша чомусь кивнув головою, а пот╕м кинув мен╕ невелику бляху. Це був щит, який зверху тримала людська рука.