-Овва! - здивовано вигукнув я, розглядаючи стальну бляху. - Це "Рука допомоги"?
-Да, ето она, - промовив Солодов. - ╢йо видают постояним... ╕ пров╓р╓ним работн╕кам сиска, - слово "пров╓р╓ний" Чаруша сказав ╕з явним п╕д╜рунтям.
-А до цього виходить не дов╕ряли? - запитав я.
-Жуга пр╕казал пров╓р╕ть...
-А що зм╕нилося?
-Всйо, - посм╕хнувся Солодов. - Всйо ╕зм╓н╕лось... М╓жду проч╕м, ти провйол отл╕чную работу...
-╤ що тепер? - не розум╕в я. - Повертатись до Новограда?
Чаруша скривився, н╕би ╖в журавлину.
-Ещйо рано! - махнув в╕н рукою. - Твой расказ подтв╓рд╕л наши подозр╓н╕я. Штоб стало ясним, скажу сл╓дующ╓╓: н╓ только Шрам ╕ ти, Бор, тут по╜лядива╓т╓...
Солодов раптом п╕дв╕вся та показав мен╕ знаком в╕д╕йти з ним уб╕к.
-Давай-ка, брат╓ц, пош╓пч╓мся, - з якоюсь шпилькою промовив в╕н.
Ми п╕шли аж до помосту. Чаруша, переконавшись, що н╕хто не почу╓ подальшо╖ розмови, заговорив довол╕ серйозним тоном:
-Н╓ хот╓л пр╕ вс╓х расказивать... Д╓ла тут творяца страни╓. Жуга сщ╕та╓т, ето как-то связано с Ор╓шком.
-А що ж там трапилось насправд╕? - запитав я. - Вс╕ мовчать, наче води в рот набрали.
-В кр╓пост╕ бунт. Большая часть команд╕ров захвач╓на мят╓жн╕кам╕... А ╕ни╓ с н╕м╕ заодно!
-╤ хто т╕ заколотники? Зв╕дки взялись, чого хочуть?
-Н╓ ясно. Вообщ╓ н╓ ясно... Он╕ даж╓ н╓ ╕дут на п╓р╓говори. С╓йчас кр╓пость окруж╓на войскам╕...
Солодов нервово почухав к╕нчик носа. Очевидно, в╕н р╕шався, чи д╕литися з╕ мною якоюсь ╕нформац╕╓ю, чи поки не варто.
-Вч╓ра в стол╕ц╓ питал╕сь схват╕ть одново подозр╕т╓льнова ч╓лов╓ка, - сухо сказав Чаруша. - Стража просто хот╓ла ╜лянуть кто он таков... ч╓во брод╕т ночью по ул╕цам... В общ╓м, обичная пров╓рка... А н╓знаком╓ц вдру╜ вихват╕л м╓ч да в драку. Тяж╓ло ран╕л д╓сятн╕ка... Б╕лся мужик отчаяно. Питался скрица... Но наши добл╓сни╓ стражн╕к╕, - Солодов п╕сля цих сл╕в скривився, - заруб╕л╕ ╓во насм╓рть! Колол╕, пока н╓ устал╕... ╤ т╓п╓рь н╓ ╕зв╓сно, кто он, куда шйол. Пр╕ осмотр╓ т╓ла нашл╕ обривк╕ какой-то зап╕ск╕. Удалось разобрать только одну строку: "Скоро ми буд╓м ╜отови виступ╕ть ╕ захват╕ть Ново╜рад".
-Прямо так ╕ написано? - здивувався я. ╜ава
-Прямо так, - хитнув головою Чаруша. - Ми полага╓м, што ето од╕н ╕з людей Д╓дяти. Слишал про такова? ? О-о, ето ╓щйо тот ╜ад. Х╕трая, ж╓стокая тварь... Он по сво╓й пр╕род╓ бунтарь! Пока служил на Святой З╓мл╓, бил зам╓чен в том, што подб╕вал солдат к н╓пов╕нов╓н╕ю, к саботажу! За што бил сослан на Умойр... в шахти... Оттуда б╓жал, пр╕ том уб╕л двух стражн╕ков ╕ случайнова св╕д╓т╓ля. Дол╜о╓ вр╓мя злод╓йствовал на доро╜ах. Сколот╕л там банду отчаяних ╜оловор╓зов... А ╜д╓-то ╜од тому появ╕лся у нас в Св╓тол╓сь╓... Посл╓дн╕й раз ╓во в╕д╓л╕ в Заозйор'╓. Думаю, тот ч╓лов╓к, которий нак╕нулся на т╓бя в чащ╓, тож╓ ╕з ╓во люд╕ш╓к.
-Ц╕кава розпов╕дь.
-╢щйо би! - посм╕хнувся Солодов. - Ти зна╓ш, етот Д╓дята хотя ╕ нос╕т кл╕чку ╫н╕льск╕й, однако довольно л╓╜ко сход╕ца с людьм╕. Мно╜╕╓, мяк╜о ╜оворя, очаровуюца ╕м. Даж╓ помо╜ают...
П╕сля цих сл╕в я в╕дразу згадав Сот╕, котрий перевозив незнайомц╕в до л╕совик╕в.
-Кто п╓р╓воз╕л? - перепитав Чаруша, почувши в╕д мене про те.
-М╕сцевий рибалка-одинак... Його кличуть Сот╕ Смердючка, - ╕ я розпов╕в Солодову про все що чув в╕д г╕берл╕нга.
-Больш╓ н╕ч╓во н╓ забил ╓щйо расказать? - якось сердито промовив Чаруша. - Ну, ладна! Давай разб╓рйомся, кому што достайоца по задан╕ям. Ми займйомся Брумом, новим вождйом л╓сов╕ков. А т╓б╓ п╓р╓пада╓т Д╓дята.
-Що? - не зрозум╕в я.
-Как ╜оворят: "Об╓з╜лавл╓ная зм╓я н╓ укус╕т". Надо убрать ключ╓ви╓ ф╕гури, т╓м самим растро╕ть плани мят╓жн╕ков Ор╓шка...
-Яки плани? Ми ж, зда╓ться, нав╕ть не зна╓мо, чого вони хочуть.
-Н╓ зна╓м, - пом╕тно, що неохоче, погодився Солодов. - В кр╓пость н╓ пройт╕ даж╓ штурмом... Больш╓╓ колич╓ство бунтар╓й - ето служак╕ ╜арн╕зона. А вообщ╓, - тут Чаруша нахилився до мене ближче, - он╕ там, внутр╕, словно ково-то подж╕дают... ╤л╕ што-то. ╤ ето "оно" - зд╓сь, в Св╓тол╓сь╓! Даж╓ в Ново╜рад╓. ╤ л╓сов╕к╕, Д╓дята да проч╕╓ фокуси - одна ц╓почка!
-╤ що ви з Брумом будете робити? Везти його до столиц╕?
Чаруша розреготався, а пот╕м пробубон╕в щось про астральне море. Зда╓ться в╕н натякав на мо╖ д╕╖ ╕з нападниками, т╕ла яких я скинув з алоду.
-Ти натяка╓ш на вбивство вождя? - прямо спитав у Чаруши. - Чи це такий жарт?
Солодов знову бридко розсм╕явся. А на мо╓ зауваження, мовляв, не можна под╕бного вчиняти на чуж╕й земл╕, роздратовано додав, що я, м╕ж тим, зробив те першим, так що когось повчати не маю права.
-А во-вторих, - казав Чаруша, взявшись за боки, наче молодець на оглядинах, - у нас, кан╕йц╓в, бил с д╕карям╕ пар╕тет. А он╕ напл╓вал╕ на договори! ╤ как говорят умни╓ голови - за всйо нада плат╕ть. М╓жду проч╕м, как раз ето, думаю, ти мож╓ш понять... ╕ пр╕нять... Каж╓ца, в ваш╕х ╕н╜оск╕х трад╕циях ╓сть подобно╓. Я слишал о... Как оно там?.. "Головщ╕на", што л╕? "Всяк╕й пов╕ний в смерт╕ дру╜ова ч╓лов╓ка, наказива╓ца см╓ртью". То б╕шь, сво╓й ╜оловой... ╤ ета ╕д╓я, кстат╕, мн╓ нрав╕ца. Оч╓нь нрав╕ца!
Солодов похлопав мене по плечу в знак того, що в╕н в╕дноситься до мене з деякою часткою поваги.
-Штоби н╓ ╜овор╕л╕ в стол╕ц╓ про сплошно╓ зас╕ль╓ пров╕нц╕╕: т╓мновод╕нц╓в ╕л╕ ╕них пр╕шлих, - в╕дверто розпов╕дав Чаруша, - про зас╕ль╓... чесно скажу - селюков... однако на н╕х, мать ╓во за ногу, д╓ржица вся Кан╕я! Вся ч╓лов╓ч╓ская часть Л╕г╕! Он╕ так р╓вносно ратуют за ╕сполн╓н╕╓ ╜лавних пр╕нципов, што аж порой настоящ╕м кан╕йцам становица н╓ по с╓б╓!
-Кому? Справжн╕м кан╕йцям? - всередин╕ щось зашкрябот╕ло. - Це ти про новоградц╕в?
-А ти што ж думал? Про вас, ╕нгосц╓в? Та н╓ тушуйся... Я ж в╕жу, што ти пар╓нь нормальний! ╤ Жу╜а ето отм╓т╕л...
Ми вперлись один в одного очами. Чаруша спок╕йно витримав погляд, не в╕дв╕в його, а це говорило багато про що. Перед╕ мною був небезпечний хитрий супротивник. Протягом вс╕╓╖ розмови в╕н перев╕ряв мене, як то кажуть, "на вошив╕сть". ╤ так, ╕ сяк, ╕ п╕дмаже маслечком, ╕ пальчиком помаха╓, бровки на перен╕сс╕ зведе...
Ну, добре! - промайнуло в голов╕. - В цю гру можна з╕грати й по-╕ншому. Зроблю все по-сво╓му.
-Отже, на мене кидають Дедяту, - похмуро почав я. - ╤ кого дають в допомогу? Хто п╕де з╕ мною?
-Хто? - Чаруша роблено здивувався. - Якщо у тебе нема╓ сво╖х людей, то доведеться все робити самому.
-Ц╕каво... Я вважав, що зазвичай в Розшуковому приказ╕ роблять одну сп╕льну справу, тому допомагають...
-Ха! - Чаруша ляснув себе по пузу. - Скоро поймйош, што у нас на служб╓ всйо н╓ так, как у вс╓х. Т╓б╓ л╕ш видают задан╕я... ну ещйо д╓н╓╜... а всйо ╕но╓ твоя л╕чная забота. Хоч╓ш, ╕д╕ к найомн╕кам, хоч╓ш - свой отряд соб╕рай... Дам т╓б╓ сов╓т: лучш╓ ╕м╓ть за сп╕ной пров╓р╓них люд╓й.
-Чудово! - з ╕рон╕╓ю кинув я. - Слухай, якщо ти вже почав радити, може тод╕ ще й поясниш, який мен╕ з усього цього зиск?
-Зиск? Ма╜у т╓б╓ сказать, какой у м╓ня.
-Вважа╓ш, мен╕ це буде ц╕каво?
-Скор╓╓ познават╓льно... Ти нанялся до ╤са╓ва, а раз так, то н╓ч╓во жаловаца!.. М╓жду проч╕м, отряд у т╓бя уж╓ ╓сть! - Солодов хитнув головою вб╕к Стояни, Першосв╕та та Бернара. - Мн╓ расказивал╕, как ви вч╓тв╓ром курол╓с╕л╕ на том остров╓... Так вот, найд╕ Д╓дяту ╕ виясн╕, што он удумал.
Солодов д╕ловито смикнув св╕й рем╕нь та п╕шов до сво╖х пом╕чник╕в. Я ж нервово ткнув кам╕нчик п╕д ногами та прис╕в на бережку.
Незабаром п╕д╕йшов Бернар, а за ним ╕ Першосв╕т. Пики скривили так╕ питлив╕, наче у хитруватих мишиних нишпорок.
-Мен╕ ось ц╕каво, - кинув я ╖м, - а чого ви вс╕ при╖хали ╕з цим Солодовим?
-Ну я, - почав Першосв╕т, - виконував тв╕й наказ... По╖хав до столиц╕, там мене ╕ захомутали...