-Да то слободк╕нск╕╓ хорохоряца! - говорив мен╕ Сава, коли я його спитав про цих хвалькуватих павич╕в. - Буд╓ш в стол╕ц╓, ув╕д╓ш, что там всйо ╕нач╓!
Я п╕дс╕в до сво╖х нових товариш╕в ╕ одним махом випив кухоль пива, поки внизу в подклет╕ нам готували вечерю. Пиво виявилося напрочуд смачним.
-╢во тут на м╓ду варят, - пов╕домив Сава. - Р╓ц╓пт зна╓т только хазяйка.
Принесли ще по келиху, а незабаром ╕ смаженого гусака. Вмолотили ми його в одну мить. Знову випили, Копил тут же голосно промовив, що я непоганий хлопець.
-╢сл╕ надума╓ш, пр╕ход╕ ко мн╓ в арт╓ль! Говорю то открито... чесно... А на того дурака, М╕рона, плюнь! Слишиш? Плюнь!
Я посм╕хнувся та в╕дмахнувся.
-Не д╕вка, не розкисну! - сказав Копилу.
Ми до╖ли гусака, допили пиво та стали розбр╕датися.
Йти спати було ще зарано. Не дивлячись на денну втому я вир╕шив трохи прогулятися по околицях. Треба було оглянутися, прикинути що до чого. В╕дв╕дування столиц╕ вир╕шив перенести на ранок. Заодно пройдуся завтра ╕ по крамницях, загляну на ринки, може дещо прикуплю.
Портова слоб╕дка б╕льше нагадувала якийсь добротний с╕льський хут╕р, н╕ж передм╕стя. З п╕вноч╕ до не╖ п╕дступав густий л╕с, а сх╕дн╕ше можна було пом╕тити велик╕ вигони, зв╕дки пастухи пов╕льно гнали стадо кор╕в. Потинявшись серед вуличок, я знову повернув вб╕к порту, та деякий час спостер╕гав з парапету за судами. В св╕тл╕ веч╕рнього сонця гавань виглядала казково. Особливо зачаровувала гра кольор╕в в астральному мор╕. Такого бачити ще не приходилось, нав╕ть коли сид╕в на берез╕ острова Без╕менного.
╤ ледь т╕льки почали запалювати л╕хтар╕, рушив до трактиру. Чесно кажучи, цього разу трохи заблукав ╕ вийшов аж б╕ля млин╕в. Неподалеку видн╕лася невелика капличка, поряд з якою стояла служниця Св╕тла - тенд╕тна ельф╕йка, яка була закутана в чорну рясу. Вона, судячи з усього, продавала м╕ру якимось перехожим. Т╕ в╕дсипали м╕дяк╕в, забрали баночку ╕ п╕шли геть.
-Що тоб╕, друже? - голос служниц╕ в╕дгукнувся дзв╕ночками. - М╕ри? ╤нших прянощ╕в? Або ти просто прийшов помолитися?
-Н╕, - було замотав я головою, ╕ тут же усв╕домив, що давно не в╕дв╕дував под╕бних м╕сць. - Хоча, ст╕й! - порившись в кишен╕, я д╕став дек╕лька м╕дяк╕в ╕ теж купив невелику баночку м╕ри, пару св╕чок та ув╕йшов всередину каплички.
Б╕ля входу по обидва боки вис╕ли зображення Великого Тенсеса, п╕д якими гор╕ли маленьк╕ лампадки. Я нав╕ть розгубився, не знаючи, що треба робити. Тут на допомогу прийшла служниця:
-Якому святому ви прийшли помолитися?
-Ну... Святому Аргу... Слухайте, а можна це робити сво╖ми словами?
-Не бажано, звичайно, - посм╕хнулася ельф╕йка. - А давайте вам допоможу.
-Стривайте, - я тут же простягнув служниц╕ м╕ру ╕ св╕чки. - А ви можете помолитися зам╕сть мене, а я почекаю зовн╕?
-Але...
-Прошу вас, зроб╕ть так.
Чесно кажучи, мен╕ стало трошки н╕яково. ╤ чому це мене смикнуло попертися до ц╕╓╖ каплиц╕? Що тут забув?
-Як ваше ╕м'я? - тихо спитала ельф╕йка.
-Бор.
Д╕вчина прийняла м╕ру, поставила св╕чки та ув╕йшла вглиб прим╕щення. А я хутко вискочив та став чекати ╖╖ б╕ля входу. Молитва зайняла менше чверт╕ години.
-Я звернулась до Тенсеса та Святого Арга, попросила у них для вас благост╕! - промовила ельф╕йка, вибравшись назовн╕. - А можу у вас дещо запитати? - ╕ не оч╕куючи в╕дпов╕д╕, д╕вчина промовила: - Чи проходили ви обряд Посвяти?
-Що?
-Зна╓те, я не бачу Св╕тла в вашому серц╕. Таке бува╓, коли навмисно не прийма╓ш його...
-Хммм! Обряд?.. Не пам'ятаю, якщо чесно... Напевно не проходив... А в╕н допомага╓? - зв╕сно питання було дурнуватим. Проте х╕ба не таку людину я ╕ повинен зображати?
-Во╖св╕т говорить, що мало виконувати т╕льки ритуали, мало того, щоб п╕ти просто купити м╕ри й прочитати в "Молитвослов╕" потр╕бну молитву... А треба пустити Св╕тло всередину себе...
-Овва! А що ж зараз всередин╕ мене? Невже п╕тьма?
-Там суц╕льне безладдя...
-╤ ви це бачите? - здивувався я.
-Ви даремно ╕рон╕зу╓те, Боре. На вашому м╕сц╕ я б негайно в╕дв╕дала наш головний храм в Новоград╕... ╕ пройшла б обряд Посвяти! Покаялася, причастилася... омилася б святою водою...
Мен╕ чомусь подумалось, що швидше за все ц╕й б╕дн╕й ельф╕йц╕ не вистача╓ сп╕лкування. Адже каплиця бозна де! ╤ хто сюди заходить? Ведмед╕ та вовки! А суть вчення нести треба, ╕ ось начебто шука╓ "заблукалих". Насправд╕ вона н╕чого не бачить в мо╓му серц╕... Н╕чого!.. Хоча з╕знаюсь, що на якусь мить я пов╕рив ╖╖ словам... ╤ нав╕ть трохи перелякався...
-Дякую! - перебив я ельф╕йку. - От зараз ╕ п╕ду в столицю... прямо до храму!
╤ розвернувшись, швидким кроком потопав геть. Вийшло, звичайно, грубувато ╕ не тактовно, але так я б простояв до ранку, вислуховуючи пропов╕д╕.
Повернувшись до трактиру, я п╕днявся до себе в ком╕рку ╕ роздягнувшись впав на м'яке л╕жечко. Ледь примружив оч╕, як майже митт╓во провалився в сон.
Ось, Боре, ╕ пройшов тв╕й перший день в Новоград╕. Що, ц╕каво, видасть тоб╕ другий?..
2
...Прокинувся в╕д того, що пустотливий пром╕нчик сонця св╕тив мен╕ прямо в оч╕. К╕лька секунд намагався зрозум╕ти, де знаходжуся, ╕ лише тонкий лоскотливий запах св╕жо╖ здоби пояснив мо╖й сонн╕й св╕домост╕, що я в трактир╕ у Корчаково╖.
П╕дводитись зовс╕м не хот╕лося, але голод того вимагав. Причому негайно. Зараз би вчорашнього гусачка... або якихось хл╕бц╕в, що так смачно пахнули в подклет╕.
Сьогодн╕ к╕мнатка не здавалася мен╕ вже такою маленькою. Ц╕лком нормальна, тим паче, якщо треба т╕льки переночувати. Взагал╕, в╕дпочивати на л╕жку значно при╓мн╕ше, н╕ж валятися п╕д кущем в л╕с╕. Хоча, з╕знаюсь, все одно розслабитися не дуже виходить, бо н╕як не можеш подолати внутр╕шн╕ тривоги. А ╖х - греблю гати!
То в голов╕ рояться думки про помсту з боку родич╕в С╕верських... а то раптом згаду╓ш про зобов'язання перед ельфами... чи розм╕ркову╓ш над тим, куди податися, чим зайнятися...
От нин╕, наприклад, я планував в╕дв╕дати столицю. Проте треба враховувати, що як ╕ ран╕ше, мен╕ доведеться грати роль простачка Ратмира, котрий прибув сюди з Темноводдя. Тому, по-перше, поки сл╕д одягатися прост╕ше, н╕якого ельф╕йського акетону та такого ╕ншого. Т╕льки простецький наряд, який прикупив у матроса. А по-друге, зброю приховати поглибше в торбу. ╤накше це буде трохи дивно виглядати, коли такий соб╕ наймит, що прибув до столиц╕ в пошуках пристойно╖ роботи, раптом з'явиться перед людьми з двома мечами, сагайдаком та луком.
Накинувши штани, куртку, та взувшись, я спустився вниз, до велико╖ к╕мнати. Б╕ля сход╕в сид╕в хазяйський к╕т. Товстий, трикол╕рний... з нахабними жовтими очима... В╕н подивився на мене так, н╕би оц╕нював ступ╕нь висоти, на яку здатний дострибнути. ╤ видно зрозум╕вши, що за под╕бн╕ вит╕вки йому можуть дати йому копняка, демонстративно в╕двернувся.
Я пробрався до одного з в╕льних стол╕в, прис╕в та став чекати, поки хтось з д╕вчат в ярких червоних сорочках зверне на мене увагу. А вони, судячи з усього, з ранку чесали язики, обговорюючи свою хазяйку. З розмови мен╕ стало ясно, що у Корчаково╖ з'явились аж три залицяльники. Один - керуючий л╕сопилкою. Людина поважна, заможна... Д╕вчина, яка це розпов╕дала, аж-но щоки надувала. А ╖╖ подруги в такт словам хитали головами, а в очах такий блиск грошей, що хай Сарн милу╓!
Другий залицяльник - якийсь медовар, що проживав в п╕вн╕чн╕й частин╕ Св╕тол╕сся. Зда╓ться, Корчакова мала з ним як╕сь д╕лов╕ справи. Зг╕дно описам, цей чолов'яга колись вже був одружений. У нього був великий хут╕р, дек╕лька пом╕чник╕в... Правда недол╕ки теж промайнули: в╕к та глухомань.
-Тот ╓щйо отш╓льн╕к! - додала одна з д╕вчат.
Про третього сказали мало. Т╕льки те, що в╕н знатний мисливець, та непоганий собою. Якщо я правильно розчув, його пр╕звище - Вижлятников.