-Дивно, що зброя везеться з Темноводдя, - сказав я. ╤нш╕ все ще мовчали, дивлячись хто куди. - Чому так? Чому зв╕дти?
-Чому в╕дразу ╕з Темноводдя? - насупився Першосв╕т. - Горами можна д╕статися ╕ т╕╓╖ ж С╕в╓р╕╖... До реч╕, якщо валки йдуть зв╕дти, то це поясню╓ чому Дедята не користу╓ться Печерою Велетн╕в.
-Знову за руби грош╕! - насупився я. - Зда╓ться мен╕, що тоб╕ просто непри╓мно розум╕ти причетн╕сть сво╖х темноводинських одноплем╕нник╕в до темних справ Дедяти. От скажи, зв╕дки в т╕й дик╕й С╕в╓р╕╖ може взятися зброя ╕з хадагансько╖ стал╕?
-А взагал╕, чого гадати? От якщо сп╕йма╓мо Дедяту, - почав розм╕рковувати хлопчина вголос, - то й д╕зна╓мось, що та зв╕дки... та яку капость в╕н задумав.
-Не вважай, що це легко буде зробити, - в╕дпов╕в я. - Судячи ╕з повед╕нки людей Дедяти, то можна см╕ливо сказати, що сам в╕н ще той гор╕шок. Ну, гаразд! Обговорювати можна ╕ до завтрашнього вечора. Пропоную вже збиратися та рушити кр╕зь межу.
Ми досить швидко з╕бралися та взявши коней за вузду рушили до узл╕сся. Там трохи перечекали, оглядаючись навс╕б╕ч, а пот╕м тихо попрямували кр╕зь поле. Ледь д╕сталися та трохи заглибилися в сус╕дський л╕с, повернули на п╕вдень ╕ покрокували до невеличкого улоговинцю, який щ╕льно пор╕с л╕щиною. Тут ╕ зупинились на оч╕кування св╕танку.
На землю непом╕тно опустився густий туман. Все навкруги вкрилося тонким шаром роси. Скор╕ш за все, вдень буде спекотно.
Я поз╕хнув, примостився б╕ля куща та почав трохи др╕мати. Все здавалось спок╕йним. В л╕с╕ повисла така тиша, що мен╕ нав╕ть на мить здалося, н╕би я оглух.
-Щось трапилося? - почувся шеп╕т Першосв╕та, який розташувався неподалеку.
-Чого ти так вир╕шив?
-Та ти чомусь стрепенувся... Др╕мав, др╕мав, а пот╕м раптом завмер...
-Тоб╕ здалося, - в╕дмахнувся я, знову поз╕хаючи.
Хлопець п╕д╕брався ближче та с╕в напроти.
-Чого тоб╕? - спитав я у нього.
-Чесно з╕знаюсь - трохи нервую...
-Таке бува╓. ╤ до реч╕, в цьому нема╓ н╕чого ганебного.
-Слухай, Боре, все хот╕в тебе спитати... Ти ж, бачу, бувалий вояка. Так?
-Ну, це як дивитися, - я знизав у в╕дпов╕дь плечима.
-Та чого тут дивитися! Ми ж бачили, як ти б'╓шся. От скажи, брате, невже н╕коли не бо╖шся? Дивишся на тебе з боку - сама впевнен╕сть!
Я невдоволено хмикнув. Не люблю коли лестять. В╕дчуття, наче ножем по гол╕й шк╕р╕ шкребуть.
-Л╕пше сам скажи, Першосв╕ту, чому ти з╕ мною?
-А з ким мен╕ бути? - не зрозум╕в хлопець, чомусь при тому оглядаючись на ельфа.
-Я про те, чого ти з╕ мною оч╕ку╓ш досягти? Багатства? Так його нема╓ ╕ не буде. Може, слави? Так ╕ цього з мишач╕ сльози. Мен╕ скор╕ш по ши╖ дадуть, н╕ж стануть сп╕вати хвалу... У г╕льд╕╖ я також не перебуваю. Та й грошей тоб╕ особливо не в╕дсиплю... А якби, що з╕ мною трапиться, то...
-Ну ти да╓ш! - розсердився Першосв╕т. - Можна подумати, що я всього цього в╕д тебе вимагаю - грошей, слави та ╕ншо╖ х╓рн╕! Ось якщо ти мен╕ пов╕риш, то скажу наступне: н╕хто так не дбав про мене як ти... Зв╕сно не рахуючи мо╖х батьк╕в... Я давно зрозум╕в, ще до того, як потрапив на службу на алод до Клемента, що особливих висот в служив╕й справ╕ мен╕ не досягти... Це в дитяч╕ роки можна мр╕яти про славн╕ подвиги, а коли приходить прозр╕ння, то з'ясову╓ться, що ти зовс╕м не був до них готовий. Що ти не такий, яким зазвичай малюють во╖н╕в геро╖чних билин. Зовс╕м не такий.
-В тих билинах, - посм╕хнувся я, - правди, що у кота сов╕ст╕. ╤ все ж: навряд чи я тебе навчу чому доброму. От зак╕нчимо цю справу ╕, вважаю, тоб╕ варто п╕ти в Ратний дв╕р. Навчатися. Я хот╕в про те б╕льше д╕знатися, але якось не склалося... Поговорю ╕з Жугой ╤са╓вим ╕ попрошу тебе туди направити. Хлопець ти непоганий...
-Та який з мене во╖н? - плеснув руками Першосв╕т, при тому густо червон╕ючи. - Спасиб╕, звичайно, але мен╕, зда╓ться, краще залишитися з тобою в команд╕, н╕ж йти туди, до Ратного двору. Кр╕м того там навчання кошту╓ таких грошей, що нав╕ть продай я свою ╕скру - ст╕льки не нашкребу.
-Ох! Ну ти ╕... дурень, - закачав я головою.
Чесно кажучи, мене розлютила така дивна в╕ддан╕сть. Я раптом згадав Уйку, котрий витягнув ножа, збираючись з╕ мною битися. Думаю, в╕н в банду Дедяти потрапив не через те, що був падлюкою в╕д природи. Чим-то той заманив хлопця... як ╕ я Першосв╕та...
Н╕хаз вас вс╕х бодай! Я ж такий же вбивця, хоч ╕ на служб╕ Л╕ги. А натура Першосв╕та ╕нстинктивно тягнеться до сильно╖ особистост╕, якою в╕н чомусь вибрав саме мене. Через свою молод╕сть та на╖вн╕сть цей г╕гант не в змоз╕ в╕др╕знити т╕нь в╕д св╕тла, зла в╕д добра. В╕н бачить лише силу... Першосв╕т, немов пухка земля, на яку т╕льки що пролився дощ: вона вбира╓ вологу з такою жад╕бн╕стю, наче той, хто к╕лька дн╕в не пив. ╤ не хочеться, щоб ця "вода", щоб т╕ знання, котр╕ в╕н намага╓ться ув╕брати в╕д мене, склали його майбутню натуру. Це зовс╕м не те, що було варто дарувати хлопцю. Зовс╕м!
-Добре, - махнув я головою. - Ось зак╕нчимо справу, тод╕ й поговоримо ╕з тобою чим сл╕д займатися... Л╕пше все ж в╕дправитись до Ратного двору. Подумай над цим у в╕льний час.
-А в чому справа?
-Чи розум╕╓ш чим в╕др╕зня╓ться солдат в╕д найманця?
Першосв╕т стримано хмикнув, а пот╕м глухо додав:
-Солдат викону╓ чуж╕ накази, а найманець - людина в╕льна, ╕ поклада╓ться т╕льки на себе.
-А в мо╓му розум╕нн╕: одн╕ служать справ╕, а ╕нш╕ - соб╕.
-╤ в чому р╕зниця?
-В св╕тосприйнятт╕!.. ╤ хочу тоб╕ сказати, що не один ╕ не другий насправд╕ не в╕льн╕ в сво╖х д╕ях.
-Я не розум╕ю. По що ти теревениш? Що хочеш мен╕ сказати?
-Ох! Дурню ти, дурню!
К нам наблизився Бернар. В╕н трохи нахилився та натякнув, що вже час вирушати дал╕.
-Вже розвиднилося, - додав ельф, озираючись навколо.
-Тод╕ давайте потроху збиратися, - промовив я, кидаючи погляд на схвильованого Першосв╕та. - Коней залишимо тут, - додав наприк╕нц╕. Витягнувши з╕ шк╕ряного м╕шечка наконечники, я почав насаджувати ╖х на стр╕ли, готуючись до майбутньо╖ сутички.
Пот╕м нашвидку посн╕давши, ми обережно вирушили в дорогу. Попереду, як ╕ ран╕ше йшла Стояна, ╕ все з т╕╓ю ж легк╕стю, наче навкруги не було н╕яких перешкод. Вкотре народилось пор╕вняння д╕вчини з ╖╖ риссю.
Ц╕каво, а де та д╕лась? Невже п╕шла гуляти м╕сцевими л╕сами? Чи Стояна ╖╖ сама в╕дпустила? А коли та знадобиться - просто покличе якимось маг╕чним чином?
О, Сарне, яка т╕льки маячня мен╕ в мак╕тру не зал╕зе! - промайнуло в голов╕. А пот╕м чомусь подумалось, чи ╕нш╕ люди також маються маячнею, як я? Чи то насл╕дки пад╕ння стел╕ в Червон╕й зал╕ Клемента?
Два рази Стояна вказувала нам на "вовч╕" ями. Я заглядав туди та в╕дм╕чав на дн╕ здоровезн╕ гостр╕ к╕лки.
Пастки були зроблен╕ довол╕ майстерно. З╕знаюсь, що я б ╖х ╕ не пом╕тив.
Наступного разу Стояна знешкодила прихований самостр╕л, ще раз доказуючи, що вона непоганий сл╕допит.
Десь за п╕втори години ми нарешт╕ д╕сталися п╕дн╕жжя Б╕лого ╕кла - величезно╖ св╕тло-с╕ро╖ скел╕, що стирчала додолу под╕бно гострому зубу якогось велетенського хижака. Трохи л╕воруч ми пом╕тили ледь пом╕тну стежку, що вела вгору, прямо до вершини.
Не минуло ╕ хвилини ледь наш заг╕н сховався в найближчих кущах, як з сус╕днього пагорбу вийшли дво╓ чолов╕к╕в. Вони д╕сталися в╕дкрито╖ д╕лянки та голосно свиснули. За мить зверху долинув в╕дгук ╕ ця парочка швидко рушила стежкою.
-Зм╕на, - припустив я.
Минула чверть години ╕ зверху спустилися ╕нш╕ чолов╕ки. ╥х було тро╓. Вони досягли галявини, а за хвилину зникли за тим же пагорбом, зв╕дки з'явилася ╖хня зм╕на.
-Рушимо за ними? - якось рад╕сно запитав Першосв╕т.
-Чекай! - прошип╕в я. - Розберемось спочатку ╕з цими вартовими.
-Та на кой вони нам? Хай сидять на гор╕...
З одного боку це було ц╕лком лог╕чно. Якщо можна об╕йти зас╕дку, то варто цим скористатись. Проте залишати когось за спиною мен╕ не хот╕лося. Вартов╕ могли подати знак та призвати сюди допомогу... А я був впевнений, що в цих л╕сах вешта╓ться чимало п╕дручних Дедяти.