Я ╖╖ не осуджував. Бернар ╕з Першосв╕том також не показували того. ╤ м╕ж тим Стояна все ще нервувала, хоча ╕ намагалася цього не демонструвати.
Взагал╕, вона досить загадкова особист╕сть. Я зловив себе на тому, що ми вс╕ не зна╓мо н╕ ╖╖ минулого, н╕ ╖╖ справжньо╖ натури. Ми бачимо лише п╕дл╕тка, сповненого страх╕в, переживань та типово╖ для ╖╖ в╕ку невпевненост╕, хоч вона все це ╕ намагалася приховати.
Наш заг╕н хутко спустився в байрак. Ми зас╕ли в кущах, проте н╕хто так ╕ не з'явився. Мабуть не почули, або сприйняли той гурк╕т грому за природне явище.
Це ж треба, - м╕ркував я, оглядаючись навс╕б╕ч, - вм╕ти лупити когось блискавкою. Ц╕каво, як це взагал╕ можливо?
До реч╕, я ж м╕ж ╕ншим мало чого знаю ╕ про себе. Як Стояна - керувати блискавками, чи як Бернар, котрий чаклував ╕з силою Св╕тла - не вм╕ю. Але б'юсь на мечах, влучно стр╕ляю... А ще можу зачаровувати стр╕ли...
-Знайшов час про це питати! - в╕дмахнувся ельф, ледь я т╕льки почав у нього випитувати про реч╕, що пов'язан╕ з маг╕╓ю.
-╤ все ж, - наполягав я.
-Ну... ну... Уяви соб╕ якусь ╓мн╕сть... скаж╕мо в╕дро або горщик, куди ст╕ка╓ р╕дина. Наприклад - вода. Це так╕ соб╕ накопичувач╕, як╕ дозволяють збирати ╖╖ якомога б╕льше.
-╤ що?
-Пот╕м ти можеш ╖╖ використовувати на св╕й розсуд.
-Воду?
-Тьху ти, Н╕хаз тебе лякай! Я кажу про те, що деяк╕ реч╕ можуть накопичувати силу, - поясняв ельф. - Жив╕ ╕стоти, так╕ як ми ╕з тобою, також можуть те робити.
-Яку силу? - не второпав я.
-Маг╕чну енерг╕ю... Так ╖╖ кличуть серед чаклун╕в. Вона м╕ститься всюди, нав╕ть в ╖ж╕, - якось плутано розпов╕дав Бернар. Це було зовс╕м на нього не схоже. Така нехарактерна манера, судячи ╕з всього, могла вказувати лише на його нервозн╕сть. - ╥╖ можна поповнити з вогню, води... земл╕... пов╕тря... металу... з живо╖ ╕стоти... А пот╕м перетворювати на щось б╕льш в╕дчутне...
-Що це за "б╕льш в╕дчутне"? ╤ як це - "з живо╖ ╕стоти"?
Ельф дивно посм╕хнувся, але не пояснив. В╕н лише додав, що сила бува╓ р╕зних вид╕в. ╤ контролювати ╖╖ досить складно.
Впевнившись, що н╕хто за нами не йде, ми обережно рушили дал╕. Бернар крокував досить близько в╕д мене, тому я знову вир╕шив поприставати ╕з хвилюючими м╕й мозок питаннями.
-Майже вс╕ реч╕ виступають свого роду накопичувачами сили, - повторив в╕н. - Вс╕... угу... будь-що... Через свою природу, вони схильн╕ до прийняття в╕дпов╕дного виду "маг╕чно╖ енерг╕╖". ╤ т╕льки жива ╕стота... розумна ╕стота, - швидко виправився в╕н, - в той чи ╕накш╕й м╕р╕ може ретранслювати ╖╖ в наш св╕т.
-Ти знову пустився в нетр╕ свого словоблуддя? Якась нерг╕я... ретра...
-Я кажу про зд╕бност╕, - ельф нервово хмикнув. - Маг╕й багато, я думаю ти це прекрасно розум╕╓ш. Я, наприклад, практикую силу Св╕тла... Джуни - силу, що заснована на людський кров╕... До реч╕ ╕сну╓ багато пох╕дних вид╕в маг╕╖. Так би мовити - п╕двид╕в.
-А що до накопичувач╕в... можна трохи пояснити?
-Ще давн╕ ельфи... та ╕ джуни, чого тут приховувати - пом╕тили, що в Сарнаут╕ ╕сну╓ чимало сил, котр╕ можна використовувати для власних потреб. А згодом ми вс╕ навчилися п╕дсилювати д╕ю цих сил, створюючи так зван╕ накопичувач╕. ╥м надали в╕дпов╕дно╖ форми. Це був ╕ одяг, котрий обер╕гав його власника... Ще - к╕льця, як╕ додавали м╕цност╕ закляттям... Амулети...
-Зброя?
-Так, само собою ╕ зброя. Правда, багато секрет╕в згинуло в давн╕ часи... Зараз про ту ж легендарну зброю можна почути лише в казках та байках. До реч╕, в╕зьми св╕й сагайдак... Це тоб╕ прямий доказ маг╕чного накопичувача. А ти виступа╓ш реал╕затором... Але не кожен може скористатися тво╓ю збро╓ю. В╕ддай цю р╕ч Першосв╕ту ╕ в╕н н╕чого не зробить. Н╕чого!
-А чому?
-Бо под╕бн╕ штуки потребують в╕дпов╕дного господаря... в╕рн╕ше - встановленого зв'язку м╕ж накопичувачем та ретранслятором... Взагал╕, це складно пояснити тому, хто далекий в╕д розум╕ння сут╕ природи самого Сарнаута...
-Знову ти приндишся! - розсердився я.
-Я кажу так, як воно ╓... М╕ж ╕ншим, поглянь на сво╖ меч╕.
-А що з ними не так? - я кинув погляд на рук╕в'я саксу та фальш╕она.
-Ц╕кав╕ др╕бнички... Незвичайн╕... Т╕льки зовн╕ вони здаються простими, а ось що сховано всередин╕ них.., - ╕ ельф загадково посм╕хнувся.
-Зв╕дки ти зна╓ш, що там щось сховано?
-Скаж╕мо так - в╕дчуваю.
-Гаразд... А що до Стояни, що до ╖╖ блискавок? Де вона все це бере?
-Н╕де, - зовс╕м серйозно в╕дпов╕в ельф.
-Тобто?
-Тобто - н╕зв╕дки! А взагал╕ я мало розум╕юсь на дру╖дськ╕й маг╕╖. ╢дине, що можу пояснити - у Стояни досить розвинутий дар до сприйняття енерг╕╖... сили, - тихо промовив ельф. - Але, бачу, що н╕кому цю д╕вчинку навчити доц╕льно та впорядковано ╖╖ використовувати.
-А тебе хто навчав?
-Р╕зн╕ особи, - невизначено в╕дпов╕в паладин. - Якось допомагав ╕ Клемент д╕ Даз╕р╓.
Бернар насупився та замовк. ╤ в продовж того часу, поки ми кралися до схованки Дедяти, б╕льше цю теми не обговорювали.
╤ ось зараз, добравшись до яко╖сь горбисто╖ галявини, ми сид╕ли в кущах та дивились на пейзаж перед собою, намагаючись збагнути, де той клятий таб╕р.
-Там н╕чого нема╓! - зауважив я пошепки. - Пусто!
Стояна показала на якийсь пеньок ╕ лише трохи згодом я збагнув, що це замаскований димар. А поруч з ним - маленький кущик, який виявився входом до землянки. Дмухнув легкий в╕терець ╕ я в╕дчув слабкий запах диму. ╤ ще ╖ж╕. Зда╓ться смаженого м'яса.
-Непогано сховалися, - вирвалось у мене. - Легко можна пройти мимо...
-╤ який подальший план? - пошепки запитав Бернар.
З╕знаюсь, що дос╕ ще н╕чого не придумав. М╕ж тим три пари очей втупились саме в мене, оч╕куючи на накази. Отже треба було щось казати.
-Поверта╓мось за п╕дмогою? - запропонував ельф.
Я задумався. Якщо в╕рити словам Уйки, то у Дедяти залишалося п'ятнадцять чолов╕к. Ш╕стьох вже нема, але чи брав ╖х в розрахунок той Уйка - це ще питання. Дво╓-тро╓ з банди знаходяться на майданчику друго╖ скел╕ - на п╕вн╕чн╕й Лисин╕. Тобто всередин╕ як м╕н╕мум шестеро, включаючи ╕ ватажка, а як максимум - Н╕хаз його зна╓!
Битися ╕з величезною ватагою - суц╕льне самогубство. Але якщо все ж дедят╕вц╕в мало - можна було ризикнути.
-Як вважа╓ш, - звернувся я до Стояни, - ск╕льки ╖х всередин╕?
Д╕вчина розгублено розвела руками. За мить вона пояснила, що тут непогано все прибрали ╕ поки з╕ схрону не вил╕зуть, важко буде щось сказати напевно.
-Давай когось в╕дправимо за п╕дмогою, - знову запропонував ельф. - А ╕нш╕ сховаються та будуть спостер╕гати, га?
-Ск╕льки? Тиждень? М╕сяць? Р╕к? Коли ту п╕дмогу приведуть? - сердився я.
Чуття мен╕ казало д╕яти. Тим паче, що в голов╕ вже склався план. ╤ я ним под╕лився.
-Ти нас вс╕х згубиш, - розсердився ельф. - Н╕хто не л╕зе в осине гн╕здо палкою.
Я глянув на Першосв╕та. Той на пару секунд розгубився, але все ж п╕дтримав мене. Стояна ж стримано знизала плечима.
-Як бачиш, - промовив я ельфу, - за м╕й план голосу╓ б╕льше, н╕ж за тв╕й. Та ╕ кр╕м того, ми будемо мати перевагу, бо ворог не зна╓ нашу к╕льк╕сть.
Бернар неохоче погодився.
Отже, ми почали. Бажано б було якось висмикнути дедят╕вц╕в з ╖хньо╖ схованки. Спускатися вниз - це верх дурост╕. Оск╕льки там нас перебили б як курчат... ╤ н╕яка маг╕я не допомогла б... А чекати коли бандити вил╕зуть сам╕ - теж не вих╕д. Ц╕лком можливо, що без особливо╖ потреби ╕з землянки н╕хто не вибирався.
-╤ як ╖х зв╕дти викурити? - запитав мене Першосв╕т, якому очевидно також в голову л╕зли под╕бн╕ думки.
-Що ти сказав? Викурити?
А це була ╕дея! - мене аж т╕пнуло.
Намагаючись не шум╕ти, ми п╕дтягнули якомога ближче до входу сухого хмизу. Я наклав заклинання на стр╕лу ╕ розпалив вогонь. Дочекавшись, коли той розгориться, Бернар кинув зверху сир╕ хвойн╕ г╕лки й в пов╕тр╕ розтягнувся ╖дкий задушливий дим, в╕д якого ми сам╕ почали кашляти. Оч╕ защ╕пало, в нос╕ закрутило. Уявляю, що в╕дбувалось внизу, в схрон╕.