В╕дступивши назад, ми зайняли позиц╕╖ в оч╕куван╕ того, як знизу почнуть виб╕гати бандити. Я взявся за лук, витягнув зачаровану стр╕лу та втупився в прох╕д.
Не минуло хвилини, як нагору вискочило дек╕лька людей.
Вистр╕л ╕ стр╕ла-блискавка прошила першого з бандит╕в наскр╕зь. Пара секунд ╕ за ним звалився другий... Трет╕й швидко отямився та перекинувся в кущ╕. За ним помчався Першосв╕т.
╤ тут наче гриби з-п╕д земл╕, зв╕дкись почали вилазити ╕нш╕ бандити. Судячи з усього, вони завчасно наробили додатков╕ виходи з╕ схованки. А на под╕бне я не розраховував. Але лайся - не лайся, проте в╕дступати вже було зап╕зно. ╤ вже не звол╕каючи та не звертаючи уваги на др╕бн╕ моменти, ми вс╕ кинулися в б╕йку.
Стр╕ляти мен╕ вже було незручно. Вс╕ зм╕шались в одну кашу. Прийшлось взятись за меч╕.
В╕дбитися в╕д перших нападник╕в було довол╕ легко. Але к╕льк╕сть людей, як╕ вилазили з╕ схованки, мене вразила. ╥х було не менше п'ятнадцяти... Ст╕й! В╕с╕мнадцяти... двадцяти одного... Та Н╕хаз вас вс╕х дери! Ск╕льки ж тих дедят╕вц╕в?
Не минуло ╕ хвилини, як я загубив сво╖х товариш╕в. Нас швидко розд╕лили та почали в╕дт╕сняти до дерев. Розум╕ючи, що н╕ Першосв╕т, н╕ тим б╕льше Стояна, не мають досв╕ду в под╕бних сутичках, я спробував в╕дтягнути на себе якомога б╕льше людей. Кричав, штовхав, дражнив. Головне, - промайнуло в голов╕, - щоб серед нападник╕в не знайшлося якогось лучника. ╤накше - прощавай гол╕вонька!
Раптом в╕дчув, як ногу полоснуло холодне лезо чужого меча. Ось що бува╓, коли не достатньо зосереджу╓шся на справ╕. Псяче хутро! Сам винен!
Р╕зкий помах ╕ рука нападника, котрий нан╕с мен╕ пор╕з, разом з╕ збро╓ю в╕длет╕ла в б╕к. Випад ╕ сакс якось рад╕сно (бо чомусь в цю мить мен╕ саме так здалося) впився в т╕ло б╕долахи. В╕н якось по-дитячому пискнув та рухнув вниз.
Я старанно користувався природними укриттями. Ховався за стовбурами дерев, в╕дстрибував в кущ╕. Це не дозволяло нападати вс╕м в╕дразу.
Випад... ф╕нт... знову випад... Ще один звалився, тримаючись за жив╕т.
Я парку не парив. Розум╕в, куди вл╕з. Головне - тримався, не хвилювався.
Новий нападник... Нав╕ть дво╓... Я вдав, буц╕мто збираюсь уколоти в жив╕т того що був л╕воруч, а сам зробив обманний випад, в╕дскочив праворуч, та ударив фальш╕оном другого чолов'ягу. Пот╕м прикрив корпус ╕ стр╕мко стрибнув вперед, одночасно полоснувши клинком першого бандита.
╤ знову в╕дм╕тив, що мо╖ меч╕ начебто мали власну волю. Вони рад╕сно тягнулися до ворог╕в ╕ не менш захопливо впивалися в ╖хн╕ т╕ла, насолоджуючись чужою кров'ю. Розум охопило почуття при╓много ражу. Втоми взагал╕ не в╕дчувалось.
Блок... знову блок... Цей бо╓ць досить непоганий... Я р╕зко в╕дступив ╕ вдарив обома клинками - ╕ зверху, ╕ знизу. Чужа кров бризнула прямо мен╕ в л╕ве око. Тому трохи забарвися, витираючи ╖╖.
Куди ти поб╕г? - ще один б╕долаха дав такого драпака, що за╓ць позаздрить. Ну доганяти тебе не буду, бо на те нема╓ часу... А ось ще один наближа╓ться...
Ф╕нт... п╕дкат... сакс стр╕мко ув╕йшов з-п╕д низу... прямо в печ╕нку, судячи ╕з темного кольору кров╕...
Пальц╕ трохи забруднились... Я невдоволено витер ╖х об куртку бандита...
В якусь мить мен╕ раптом стало ясно, що навколо н╕кого нема. Нападники вбит╕, хтось вт╕к, я ж начебто неушкоджений... майже... Хоча пор╕зи та синц╕ не варто враховувати. Головне, що руки-ноги ц╕л╕, та ╕ голова не в╕дпала.
Це все? - здивувалась св╕дом╕сть. Невже вони вс╕ наст╕льки непрофес╕йн╕ б╕йц╕?
╤ раптом десь праворуч щось глухо бухнуло. В голов╕ тут же закрутилися думки про Стояну, Бернара, Першосв╕та. Що з ними? Невже ще б'ються?
Я стр╕мголов пон╕сся на звук. Крок╕в десь зо сто ╕ я вискочив прямо на галявину, до схованки. Тут стояло четверо чолов╕к╕в. Один з них - дуже високий чорнявий бородань - зиркнув на мене сво╖ми зеленуватими оченятами та роздратовано крикнув:
-Ч╓во ждйот╓, лодир╕?
Мене в╕дразу атакувало дво╓. Та легк╕сть, з якою я ув╕гнав першому в жив╕т св╕й фальш╕он, а другому зн╕с перер╕зав горлянку, ан╕трохи не злякала бороданя. Мен╕ здалося, що в╕н нав╕ть зрад╕в мо╖й появ╕.
-Дедята? - спитав я його.
-Он самий! - розтягнувся у посм╕шц╕ чолов'яга. - А ти, в╕жу, пр╕бйо╜ за мной, а? - ╕ в╕н забрав у свого п╕дручного спис та зробив широкий крок назустр╕ч. - Какая у т╓бя знакомая морда, - вишк╕рився Дедята. - Ти случайно н╓ бил на Ельджун╓?
-Можливо, - прохрип╕в я, займаючи ст╕йку.
-Угу... угу... В╕дал я одново в порту Такал╕к... Уж оч╓нь на т╓бя похож.
Я завмер. Оце так новина! Невже я все-таки д╕йсно бував в тому бандитському кубл╕?
-╤ що ж в╕н там робив? - спитав я, натякаючи на ту "знайому пику з Такал╕ка".
-П╓л, орал... в дуду ╕грал...
Дедята неспод╕вано зробив пробний випад, ╕ я тут же забув про сво╖ роздуми, зосередившись на захист╕.
-Ти ч╓во напал на мо╕х людей? - з╕щулився Дедята, в╕дступивши назад. В╕н обережно, наче та довгонога чапля, почав йти навколо мене, ощирившись списом. Очевидно буде шукати слабк╕ м╕сця в мо╓му захист╕.
-У мене до тебе не менше питань, - парирував я. - Може для початку просто поговоримо?
-Ага! - кривлявся Дедята. - Ну нач╕най п╓рвим бр╓хать.
-Чому в╕дразу брехати? - я обережно витягнув знак Розшукового приказу та показав його Дедят╕. - Послали тебе знайти... Живим чи мертвим до столиц╕ привести.
-Ух ти! ╤ кто послал?
-Жуга ╤са╓в.
-Ето ж д╓ я ╓му доро╜у п╓р╓шол?
-Та чудити почав. Ось л╕совик╕в п╕дбурю╓ш... зброю та╓мно в Св╕тол╕сся тягнеш...
Дедята завмер. Зда╓ться я спритно його п╕дчепив. Потискав, як то кажуть, за яйця.
-Ах ти ж Н╕хазова залупа! - Гнильський напружився та втупився мен╕ прямо в оч╕. - От ви собак╕ пр╕казни╓... Всйо винюхать норов╕т╓...
-Так що? П╕деш сам? Чи волоком тягнути?
Тут з кущ╕в вийшов кульгаючий Першосв╕т. Пом╕тивши його, п╕дручний Гнильського ринувся на хлопця. Не став ╕ звол╕кати Дедята. В╕н дуже швидко мене атакував, ╕ я ледь встиг в╕дбитися та в╕дступити назад, щоб зберегти безпечну в╕дстань.
Що не кажи, а списом Дедята орудував майстерно. Я ж вже трохи втомився ╕ мо╖ рухи в╕д цього упов╕льнились. Якщо Гнильський почне активно атакувати, можу не впоратися.
Першосв╕т з бандитом в╕дступили кудись за дерева. Я чув лише як дзвенить сталь ╖хн╕х клинк╕в. Спод╕ваюсь, хлопчина впора╓ться без мене...
╤ знову атака. Стр╕мка, напориста. Я застиг на м╕сц╕, н╕ кроку назад, чим здивував Дедяту. Тепер в╕н трохи в╕дступив... А я рушив вперед.
Удар... ще удар... обманний ф╕нт... Дедята раптом оступився та впустив зброю. Я аж завмер, дивлячись як спис пада╓ на траву...
╤ тут стрибок вперед та удар ножем... л╕вою... неспод╕вано... прямо мен╕ в б╕к...
-Ох ти ж.., - захрип╕в я, роблячи крок назад. П╕дловив мене, Н╕хаз╕в сину! От псяче хутро!
Дедята тут же в╕дскочив назад та дов╕льно посм╕хнувся, граючись сво╖м ножем. Ми стояли один навпроти одного: я притискаючи руку ╕з саксом до пораненого боку, а Гнильський - облизуючи губи та стр╕ляючи оченятками по мо╖й ф╕гур╕.
Я подивився на поранення. ╤ хоч акетон трохи стримав удар, проте кр╕зь пор╕з в ткан╕ проступило чимало кров╕. Спод╕ваюсь цей Гнильський н╕чого важливого не зачепив.
-Н╓ ожидал? - хрипко запитав в╕н. - У м╓ня ╓щйо мно╜а фокусов ╕м╓╓ца. Показать?
Я майже ф╕зично в╕дчував, як швидко починали слабнути мо╖ м'язи. Сто╖ш, наче п'яний. В голов╕ трохи гуде, картинка перед очима пливе.
Пропустив удар... Як же я так? Що трапилося? Невже вдача в╕двернулась?
Я виставив меч╕, зайняв позиц╕ю. Нумо, спробуй тепер атакувати, падлюко.
╤ Дедята атакував... ╤ знову якось р╕зко, неоч╕кувано. Точно пам'ятаю, як у мене спочатку обпекло п╕д ключицею... пот╕м шкрябнуло по ребрах... Я чомусь нав╕ть не встиг блокувати той проклятий н╕ж... Його лезо наостанок р╕зонуло по кист╕...