Все тривало менше трьох секунд. Дедята, хоч що кажи, був досить спритним, нав╕ть не дивлячись на те, що з╕ збро╖ мав т╕льки н╕ж. В╕н в╕дскочив назад та знову гадко усм╕хнувся. ╤ це мене вивело з себе.
Ми зчепились втрет╓. Ч╕тко пам'ятаю оч╕ Гнильського... вони були близько-близько... ╕ ще блищали в╕д задоволення... А пот╕м той блиск зм╕нився на нерозум╕ння.
-В мене також фокус╕в вистача╓, - прошип╕в я йому. - Не оч╕кував? Знайомся, це сакс...
В куточку губ Дедяти з'явилась ледь пом╕тна ц╕вка крови. В╕н опустив оч╕ додолу, дивлячись на мою л╕вицю, що стискала меч, який на чверть ув╕йшов йому п╕д дих.
-А цеее.., - почав було Дедята, але не зак╕нчив ╕ ми з ним повалилися на землю... поряд один з одним...
Все паморочилося... картинка перед очима закрутилася... зблякла... Мен╕ було дуже важко дихати... Я глянув на сво╓ т╕ло... на рук╕в'я ножа, що стирчало в боку...
Псяче хутро! Д╕став-таки наостанок! - ╕ мене кинуло в жар.
-Боре! Боре! - голос Першосв╕та пробивався кр╕зь якусь тьмяну пелену.
Я хот╕в щось в╕дпов╕сти, але язик наче зник. Та й голос також. Нав╕ть не знаю як мен╕ вдалося винирнути з того синюватого туману, який щ╕льно окутав розум.
-Боре! - голос Першосв╕та став б╕льш ч╕тк╕шим.
Я нарешт╕ зм╕г опертися на л╕коть та трохи п╕двестись. Хлопець стояв б╕ля дерева, спираючись спиною о його стовбур та важко дихав. На його обличч╕ красувався глибокий пор╕з в╕д л╕вого ока аж до вилиц╕.
-Ти як? - ледь стримуючи дихання, запитав в╕н. - Га?
Я опустив погляд. Оч╕ знову вперлися в темну рукоять ножа, що стирчав з-п╕д мо╖х ребр.
-Як та як... Ось бачиш, - хрипко в╕дпов╕в я, при тому намагаючись посм╕хнутися. Вийшло якось вимучено.
Дедята лежав в двох кроках праворуч. Судячи з усього, в╕н вже був мертвий. А я нав╕ть ╕ дос╕ не второпав, коли встиг загнати меч в т╕ло бандита. Наче то були ╕ не мо╖ руки.
На галявину вибралися Бернар та Стояна. У обох був дуже пом'ятий вигляд, а дру╖дки - порван╕ на кол╕н╕ штани.
-Бора поранили, - промовив Першосв╕т, все ще спираючись о стовбур.
Паладин р╕шуче наблизився до мене. В╕н прис╕в поряд та обережно торкнувся рук╕в'я ножа.
-Добряче ув╕гнав, - промовив ельф, притому цокаючи язиком.
-╤ не раз, - в╕дпов╕в я. - Все т╕ло наче кинуте в кип'яток...
-Не раз? - перепитав Бернар. В╕н торкнувся акетону, проб╕гся пальцями по пор╕зах. - О, Тенсесу!.. Один... три... с╕м... Оце в тебе д╕рок! - заявив Бернар. ╤ якось перелякано додав: - Як же ти так, друже?
А що казати? - я заплющив оч╕. Хочете чесно? Н╕хаз його зна╓, коли я схибив... ╤ зараз через це злився на себе!
Це ж треба упустити початок атаки. Нав╕ть сл╕пий би зрозум╕в, що Дедята накинеться знову. Нан╕с точний удар, так добивай - такий принцип бою.
Ось тоб╕, Боре, твоя самовпевнен╕сть... Саме вона тебе ╕ п╕двела. Дивно, що Дедята не ув╕гнав той н╕ж мен╕ в серце... Можливо просто не встиг...
-Ти лягай! - наказав паладин. - Спробуй не рухатися. Так... буде боляче... ╤ ще буде кров...
В рот╕ пересохло. Говорити було важко, але я все ще тримав себе на т╕й тонк╕й гран╕, що розд╕ляла тверез╕сть думок ╕ безпам'ятство.
-Я кров╕ не боюся, - хот╕в заявити те з викликом, наче кажучи - а чхав я на т╕ поранення три рази. Але голос став якимсь тьмяним, пустим. - Та ╕ болю також... Ти роби свою справу, ельфе, - вичавив я з себе наостанок.
А самого аж вивертало. Т╕ло остигало п╕сля бою, а разом з тим на нього навалювався б╕ль.
Бернар р╕зким рухом витягнув н╕ж ╕ тут же поклав руку на рану, шепочучи слова якихось незнайомих молитов. Я побачив, як кров густими ривками стр╕мко ринулася кр╕зь його пальц╕. Очевидно, останнього разу Дедята встиг-таки встромити ножа на повну.
Св╕т навколо почав бл╕днути. Ельф повернув голову ╕ подивився мен╕ в оч╕.
От, Н╕хаз! Невже це к╕нець! Я бачив так╕ погляди... Зараз не пам'ятаю де, але бачив... Так дивляться на тих, кому вже залишилось недовго...
-Як йон? - тихо спитала Стояна. Виявля╓ться вона сид╕ла поруч, тримаючи свою долонь у мене на лоб╕.
Ельф буркнув щось незрозум╕ле та знову вглибився у молитви. Мен╕ на мить здалось, наче полегшало. ╤ т╕льки це в╕дчув, як в наступну секунду почав кудись провалюватися... падати... падати... падати...
Темрява огорнула т╕ло з ус╕х бок╕в. А пот╕м я побачив себе лежачим навзнак на трав╕... Навколо метушилися як╕сь люди... Все було якось розмито... проте я легко м╕г роздивитися власне т╕ло... бл╕д╕ щоки... скуйовджене волосся... долон╕, як╕ стискали меч╕...
Чекай, а це мо╓ т╕ло? - в╕д ц╕╓╖ думки мене нав╕ть трусонуло. - Псяче хутро! Це якась... якась... н╕хаз╕вня.., - мозок в╕дмовлявся приймати той факт, що це я. - Напевно та людина просто схожа на мене... Так-так, це зовс╕м не я... Це не можу бути я...
Осклил╕ нежив╕ оч╕ людини дивилися вгору... в холодне син╓ небо... Я також глянув туди ╕ тут же в╕дчув, як мене кудись потягло... ╕ знову навкруги суц╕льна темрява...
Почулося, як тихо-тихо потр╕скували св╕чки. Багато св╕чок. Вони стояли на п╕длоз╕, у ви╖мках темних ст╕н, б╕ля височезних б╕лястих колон... на металевих п╕дсв╕чниках... Куди не кинь погляд побачиш лише св╕чки... ╕ тисяч╕ вогник╕в, котр╕ тьмяно осв╕тлювали невеличк╕ д╕лянки навколо себе...
З темряви почулося шаркання чи╖хось н╕г. Я хот╕в повернутися на звук, але неоч╕кувано закрутився та опинився прямо перед одн╕╓ю з колон. ╤ вже зупинившись, побачив як вздовж але╖ ╕з св╕чок руха╓ться невисока ф╕гура. Вона йшла неквапливо, ледь перебираючи ногами, несучи в руц╕ величезну металеву чашу та новеньку незапалену св╕чку. Це був кошлатий гобл╕н, одягнений в б╕лий балахон. В╕н наблизився та л╕ниво окинув мене втомленим поглядом водянистих очей.
-Угууу, - його голос гулко задр╕бот╕в пустими коридорами. - Хто у нас тут сьогодн╕?
Це не було питання, скор╕ш простор╕кування вголос. Полум'я численних св╕чок раптом затремт╕ло, потягнулося доверху. Гобл╕н торкнувся до мого обличчя, а в наступну мить я опинився на його шершав╕й долон╕.
О, Сарне! Як це можливе? - промайнула перелякана думка. Ст╕й! Та це ж В╕втар воскрес╕ння...
Розум╕ння того, що я знаходжусь в Храм╕ Тенсеса, призвела мою св╕дом╕сть в повний ступор. Гобл╕н дивився на свою долонь, в як╕й тупцювалася моя ╕скра.
-Це тиии, - видихнув слуга Тенсеса. - Хочеш запалииити св╕чкууу? Залишитись тут? Чиии оплатиш сво╖ гр╕хиии? - ╕ гобл╕н трусонув зал╕зною чашею, в як╕й дзв╕нко загрим╕ли монети.
В╕н поставив на в╕втар ту саму товстеньку св╕чку, яку прин╕с ╕з собою, а поряд - ╓мн╕сть для збору "святого мита"...
Мен╕ стало раптом холодно. Зв╕дкись потягнуло вогким в╕терцем... запахло могильною сир╕стю. Св╕чки навколо вмить погасли ╕ тьма знову огорнула мене...
В╕дкриваючи оч╕, я на мить втратив ор╕╓нтац╕ю. Мене морозило... нав╕ть трусило... Прямо над самим вухом хтось невпинно бубон╕в. Я хот╕в було зробити зауваження, але рот лише беззвучно в╕дкривався, не в змоз╕ вимовити ан╕ слова. Раптом щось холодне торкнулося губ, ╕ тод╕, зда╓ться, я важко з╕тхнув.
- ... приходз╕ць у сяб╓, - долинув до мого слуху м'який голос Стояни.
-Точно... н╕би стогне.., - пробасив Першосв╕т. - Взагал╕ немислима р╕ч! С╕м ран... с╕м ран! А в╕н ще диха╓...
-Та тихо ви, розкудкудакались, як кури! - почувся невдоволений голос Бернара. Я ледь м╕г роздивитися його обличчя. Зда╓ться, ельф нахилився над╕ мною. - Боре! Боре! Ти тримайся, друже... Борись! Чу╓ш? Борись!
╤ знову тьма, знову св╕чки... слуга Тенсеса...
-Так записувати тебеее в книгууу? - голос гобл╕на став тр╕скучим, наче хтось ламав купу г╕лок. - А, св╓ррееее?
В╕н весело п╕дморгнув, а м╕й втомлений розум м╕ж тим занурився в п╕тьму безпам'ятства...