-Що, знайом╕ пики? - запитав у нього.
Василь стримано кивнув, а пот╕м пошепки додав:
-Он т╕ дво╓ мене ╕ виштовхали з М╕ського приказу. А той, що л╕воруч, взагал╕ хот╕в в л╕с загнати, мов, н╕чого в столиц╕ вештатись. Кожного разу, як мене побачить, завжди лупить по... по...
Договорити Василь не встиг, бо його пом╕тили. Стражники про щось переговорили м╕ж собою ╕ попрямували до нас. Одна з д╕вчат раптом схопилася ╕ поб╕гла кудись по сходах нагору, судячи з усього, кликати хазяйку.
Ликових хот╕в п╕двестись ╕ п╕ти, але я взяв його руку ╕ примусив с╕сти назад:
-Пий узвар... Дуже смачний...
Василь взяв кухоль ╕ тут же знову поставив його на м╕сце.
-Снова ти? - пробасив здоровезний стражник в довгому багряному плащ╕. - Т╓бя кто с л╓са-то випуст╕л? Кто дозвол╕л зд╓сь появляца, срань ти подзаборная?
-К╕р╕л, та ч╓го ти с н╕м воз╕шся? - крикнув другий стражник. - Гон╕ етого дармо╓да в л╓с, гд╓ ╕м вс╓м ╕ м╓сто!
-Точно! - розшерепився на весь рот трет╕й чолов'яга. - Вам, л╓шакам умойрск╕м, ч╕ ╕нгоск╕м, тока в болотах сво╕х ╕ с╕д╓ть. Ан н╓т - всйо в стол╕цу норовят забраца!
Здоровань немов мене ╕ не бачив. В╕н нагло став б╕ля нас, при тому натягнувши на обличчя дурнувату посм╕шку, явно оч╕куючи забави. Стражник потягнувся схопити Василя за ком╕р. Його товариши, що стояли трошки осторонь, з подивом побачили, як цей чолов'яга раптом р╕зко нахилився вперед ╕ з ус╕╓╖ сили в'╖хався пикою в ст╕л. На б╕лосн╕жну скатертину бризнула кров.
Стражник заскиглив, наче вжалений собака, ╕ став голосно вс╕х матюкати. Я м╕цно стиснув в руц╕ кухоль ╕ приготувався до наступного кроку. Закриваючи одн╕╓ю рукою розквашений н╕с, другою здоровань потягнувся до меча. В╕н не встиг витягнути його ╕ до половини, як отримав кухлем прямо по к╕сточках кулака. ╤ знову скиглення, крут╕ння навколо себе дзи╜ою та нова порц╕я матюк╕в.
Напарники нарешт╕ допетрали, що в╕дбува╓ться, ╕ кинулися до мене, при тому заважаючи один одному. Я п╕дскочив з лави ╕ ткнув найближчого чоботом по кол╕ну. В╕н заверещав, тут же впав, хапаючись обома руками за забите м╕сце. Трет╕й стражник на секунду стороп╕в, оглядаючи сво╖х товариш╕в, але пот╕м з╕брався духом ╕ кинувся з кулаками.
Махав в╕н ними дуже профес╕йно. Я нав╕ть ледве встиг ухилитися в╕д прямого в щелепу. Ще один такий удар ╕ прощавайте зуби.
Зробивши швидкий крок вперед, тим самим зближуючи дистанц╕ю м╕ж нами, я виставив л╕коть, ц╕лячись прямо в обличчя стражнику. Удар вийшов не наст╕льки потужним, як планувався, але досить ефективним. Нападник впав навзнак, зач╕пляючи сус╕дн╕й ст╕л.
Отже, нападники лежать та стогнуть. Ну от ╕ вся б╕йка. Нав╕ть якось нудно.
-Цей? - запитав я у переляканого Василя, вказуючи на самого першого стражника, того що був з розбитим носом.
-Т-т-так, - ледве видавив Ликових ╕з себе.
-Прекрасно... Ось що, шановний охоронець порядку, - промовив я, наближаючись до стражника. - Мен╕ чогось зда╓ться, що ти не там несеш службу.
-Когда кажеца.., - зак╕нчити я йому не дав, бо щосили за╖хав йому п╕д дих, а наступним ударом вр╕зав в лоб.
Гепнувся здоровань з таким звуком, н╕би м╕ська ст╕на обвалилася. З б╕льш-менш притомних залишився т╕льки той стражник, що сид╕в з забитим кол╕ном.
-Ну, давай до тебе, якщо ╕нш╕ мовчать, - я прис╕в б╕ля нього.
-Ч╓го хоч╓ш? - зло, але все ж злякано прогарчав стражник.
-Де його ╕нструменти? - хитнув я вб╕к Василя.
-Как╕╓ ещйо.., - побачивши занесений кулак, чолов'яга вмить заговорив по-╕ншому: - Стой! Стой! Я д╓йств╕т╓льно н╕ч╓го н╓ знаю. На кой нам ╓го ╕струм╓нти?
-Тоб╕ вони точно не треба, бо звик жити на халяву... ╤ все ж?
-Е-е-е... н╓ знаю... надо у Ж╓р╓ха спраш╕вать... Ж╓р╓ха Грабова... Ето ╓го люд╕шк╕ баловал╕сь...
-Балувались? А якщо я зараз побалуюся?
-Да стой ти! - перелякався стражник. - Я б╓з подначк╕ сказал...
-Де його знайти? Твого Жереха?
-Обично на портовой площад╕. Там ╓го вотчина...
-Багато в╕дст╕ба╓ вам, той Жерех?
Тут виб╕гла Корчакова. Вона глянула на побо╖ще ╕ сплеснула руками:
-Ой, мамо, що ж це таке?
-Завузьк╕ тут у вас проходи, шановна хазяйко, - сказав я. - Ось хлопц╕ ╕ не розминулися... з╕ столами. Так?
Стражник тут же закивав головою.
-Як тебе звати? - запитав я у нього.
-╤-╕-╕ван... Стойлов ╤ван...
-Моя тоб╕ порада, ╤ване, не варто вам б╕льше працювати стражниками... Йд╕ть зв╕дти... Якщо узнаю, що цього не сталося, то нар╕кайте на себе... До реч╕, на Свят╕й Земл╕ зараз добровольц╕ дуже потр╕бн╕. Особливо так╕ могутн╕, як ви... Второпав?
-Угу... угу...
Звичайно, я блефував. Але все ж спод╕ваюсь, факт того, що вони ан╕чого про мене не знають, хоч трошки змусить цих трьох бовдур╕в отямитися. Каятися та причащатися вони звичайно не стануть, проте дек╕лька дн╕в поживуть у страху.
Я розрахувався за ╖жу, дав ще зверху за розбитий посуд, пот╕м взяв за руку переляканого Василя, ╕ ми з ним вийшли з трактиру.
-К-к-куда... куда ми? - перелякано промовив Ликових.
-До порту! - браво кинув я, ╕ тут же пожалкував, що не взяв ╕з собою зброю. А вона могла би ╕ знадобитись.
-Що ж ви... що ж ви... що ж ви наробили? Нав╕що себе наразили... на... а-а-а...
Василь нервово закл╕пав очима. В╕н затремт╕в, наче ос╕нн╕й лист на в╕тру.
-Вас... вам... е-е-е... Вони п╕ймають! Будуть бити! - шепот╕в в╕н.
-А ми дамо г╕дно╖ в╕дпов╕д╕! - бравурно посм╕хнувся я. Але самому було не до бравади.
О, Сарн! Як все заплуталось! Причому швидко, що триндець! - чесно кажучи, я взагал╕ не розум╕в себе. Яка муха мене вкусила? Чого вчепився в цього Василя? Невже благородство заграло в дуп╕? Ти ж, Боре, хот╕в тишком-нишком... щоб н╕хто тебе не пом╕тив... Як то кажуть: "Нижче трави, тише води".
А що вийшло, хай йому грець? Зараз наб╕жать стражники в трактир, почнуть шукати баламута... тобто мене...
Тьху ти! Н╕хаз його бодай! Дурень ти, Боре! Дурень! - лаюсь на себе, але розум╕ю, що в╕дступати вже п╕зно... Я вляпався по самий причандалля! Тепер не в╕дразу вистрибнеш... бо штовхнув кам╕нчик, а той вдарив другий, потягнув трет╕й... ╕ тепер все закрутилося, наче лавина.
Портово╖ площ╕ ми досягли в╕дносно швидко, але питання: де шукати цього Жереха? По-перше, нам нав╕ть не в╕домо, як в╕н вигляда╓. А по-друге, ц╕лком могло бути, що його сьогодн╕ його тут нема╓. Та ╕ як знайдемо, то що дал╕?
Боре, ну ти да╓ш! Н╕чого не прорахував... плану не склав... На що спод╕ва╓шся?
-Ну, Василю, дивись! - промовив я сво╓му новому напарнику.
-Ку-у... ку-у-ди? - перелякався той.
-Повсюди! Може побачиш когось з тих, хто тебе лупцював... та грабував...
Ми дуже довго вешталися серед народу, ╕ коли я вже хот╕в в╕д усього в╕дмовитися, Ликових злякано схопив мене за рукав.
-Що? Де? - запитав я, озираючись навс╕б╕ч.
-Он там, б╕ля парапету... Бачиш вусаня? Поряд з ним рудий...
Я повернувся: на краю площ╕, б╕ля самого парапету, за розвантаженою купою бочок ╕з зображенням виноградно╖ лози, яку викарбували на дошках, стояла невелика група людей. Дво╓ з них жарко сперечалися. Вусатий чолов'яга, одягнений б╕льш-менш пристойно, сердито жестикулював та щось доказував ╕ншому, схожому на купця. Навколо них згрудилися дек╕лька п╕дозр╕лих особистостей, серед яких був рудий кремезний мужичок, на якого вказував Василь. Я пом╕тив, що на ремен╕ у нього вис╕в чималий н╕ж.
-Це в╕н... в╕н... в╕н.., - затараторив Ликових.
-Граб╕жник?
-Так-так... ╖х було тро╓... а цей мене схопив за горло та трусив, наче грушу...
-А ╕нш╕ хто? Не зна╓ш?
Василь завзято замахав головою, того ╕ дивись зараз в╕д╕рветься.
Я прикинув розклади. Отже вусань, який скор╕ш за все був за головного серед цього р╕зномастого натовпу, щось вимагав в╕д купця. Сумн╕ваюся, що ми з Василем спостер╕гали пограбування. Принаймн╕ в╕дкрите... Мабуть купець просто намагався домовитись ╕з м╕сцевими злодюжками, щоб не ч╕пали його товар.