— Не так, Непо-о-о-о-о-о-требе! — казала луна голосом Тата.
— Ми пото-о-о-о-о-о-немо! — відповідала луна голосом Непотреба.
— Припини розхитувати чо-о-о-о-о-вен! — благав батько.
— За твоє здоро-о-о-о-о-о-в’я! — співали вони вже хором.
Ніби під впливом чарів Мама знаходила правильний одяг за декілька хвилин до того, як приходили гості, щоразу це вражало. Хвилинка на те, щоби підфарбувати губи та довгі вії, і ось вона вже приймала запрошених із природною грацією, ніби щойно прокинулась і ніяк особливо не чепурилася. Її досконалий вигляд також був брехнею, але якою ж розкішною брехнею. Чекаючи, поки впаде темрява, сидячи на терасі з білими шторами, люди пили та робили одне одному компліменти за гарну засмагу, красивий одяг і вродливих дружин, а також тішилися тим, як чудово вони проводять час, хоч це й не було їхньою заслугою. Мадемуазель Надмірність мала намисто, зроблене на замовлення за її мірками, вона зі снобізмом походжала між гостями, не наважуючись клювати шматочки смаженої на грилі каракатиці, бо так вона би забризкала оливою штани тих, хто сидів поруч. Потім, коли за вершечком гори з виду зникав останній сонячний краєчок, починав звучати Боджанґлз, в атмосферу його відносив тихий і гарячий голос Ніни Сімон і відлуння її піаніно. Це було так красиво, що всі замовкали та дивилися, як Мама тихо плаче. Однією рукою я витирав її сльози, а в іншій — тримав її руки. Часто саме в її очах я бачив, як після легкого свисту вибухають перші вогні феєрверка. Перші букети розбризкували кольори в небі та летіли в протилежному напрямку — в озеро. Від тих сіамських вогнів у всіх просто відпадали щелепи, люди стояли здивовані, згодом поволі починали звучати аплодисменти; спершу сором’язливі плескання, аби нікому не заважати, далі вони все наростали, їхній звук перемішувався зі звуком вибухів кольорових феєрверків. Бурчало, плескало, тріскало, повільно тіпалося, а потім ще і ще. Із останнім пострілом ракети, що летіла якнайвище та якнайгучніше, поки розліталися лелітки вогню, повільно падаючи на всіяну зорями поверхню озера, Мама мені шепотіла:
— Не jumped so high, he jumped so high, then he lightly touched down.
І ми йшли танцювати.
4
— І не кажіть мені, що знову збираєтеся працювати! Та ви загробите себе на тій роботі, мій бідолашний друже! Який сьогодні день? — простогнала вона, перш ніж облишити свою подушку та вчепитися в мене.
— Ежені, сьогодні середа, а я завжди працюю щосереди, як і у всі інші дні тижня, — відповів я, як і щоранку, охоче піддавшись її теплому ніжному тілу.
— А, точно, ви щосереди працюєте, але заспокойте мене та пообіцяйте, що ці дурниці не триватимуть усе життя.
— О ні, боюся, що таки триватимуть, можливо, ви не в курсі, але чимало людей мають заробляти собі на хліб! — відповів я, а потім пальцями спробував підняти догори її сердиті насуплені брови.
— То поясніть, чому наш сусід, той малий із квартири вгорі, ніколи не працює в середу? — запитала вона, чіпляючись за мене, аби запитальним поглядом своїх очей якомога глибше пірнути в мої очі.
— Тому що він дитина, моя люба подруго, а діти не працюють по середах! [3]
— Треба було вийти заміж за дитину, а не за діда, тоді моє життя було би набагато симпатичнішим, принаймні щосереди, — засумувала вона, перш ніж знову впасти на ліжко та лягти на бік.
— Думаю, так, але це було би погано, дуже погано. До речі, це забороняють і закон, і мораль.
— Так, але діти принаймні розважаються щосереди, а от я чекаю на вас і нуджуся! А чому отой пан з другого поверху теж ніколи не працює? Я щодня бачу, як він виносить сміття в полудень, саме тоді, коли я повертаюся додому з крамниці. Він виносить сміття, його очі затуманені, а на голові не зачіска, а розгардіяш! Він вічно носить той свій спортивний костюм, от тільки спорту він, я думаю, не практикує, бо жирний і круглий, геть як свиня. І не кажіть мені, що він — теж дитина, бо я ще вирішу, що ви вважаєте мене дурепою!
— Ні, той мсьє з другого поверху — це інша історія, він просто безробітний, і я думаю, що він би теж із задоволенням працював щосереди.
— Така вже моя доля, я віддала руку і серце єдиному чоловікові, котрий працює щосереди, — пробубоніла вона з сумним обличчям, поклавши долоню на заплющені очі, аби тільки не бачити цієї жахливої реальності.
3
У Франції в школах вихідні дні бувають не тільки в суботу та неділю, як звикли українські школярі, але і в середу та неділю.