Наше звичне життя здиміло під час банального та пересічного пообіддя. Воно здиміло антрацитовим хімічним димом. Поки ми з батьком пішли купити якісь дрібниці — вина, побутову хімію, хліба, то були звичайні буденні покупки, — батько вирішив обов’язково зайти до улюбленого флориста Мами.
— Мадлен обожнює її композиції, магазин далеченько, але щастя вартує такої далекої дороги!
Далека дорога була справді далекою, корки на вулицях, а в крамниці було багато дуже вибагливих клієнтів, а ще й ми довго вигадували гармонійну композицію, потім знову корки, довго шукали місце на паркінгу, а потім побачили на нашій вулиці хмару. З вікна нашої вітальні на п’ятому поверсі йшов стовп густого сірого диму, разом із ним виривалося сильне полум’я, його намагалися потопити зі шланга двоє пожежників, що стояли на величезній драбині. Перш ніж ми змогли підійти до пожежної машини та гулу сирен, потрібно було пройти через компактний натовп, який складався з одного роззяви, котрий виявив гнів через те, що отак тривожать, тому почав кричати та штовхатися ліктем:
— Заспокойся! Не штовхайся, хлопче, все одно вже пізно, тут більше немає на що дивитися! — сухо порадив мені старигань, рукою закривши мені прохід, а я намагався ту руку відштовхнути, аби пройти.
Він таки погодився мене пропустити, волаючи, аби я випустив зі своїх зубів його палець.
— О, квіти! Ви такі люб’язні! — вигукнула Мама, котра лежала на ношах, її накрили якимось золотистим папером.
Її перемащене чорним, сірим і білим обличчя не видавалося стривоженим.
— Все в порядку, мої кохані, я спалила всі наші сувеніри, тож вони їх не отримають! Ох і гаряче там було, але все, вже все скінчилося! — виголосила вона цілком задоволено, виробляючи руками якусь сплутану хореографію.
На її розкритих плечах було видно, що до шкіри пристали шматочки паленого пластику.
— Вже все, вже все, — повторював їй мій батько, котрий не міг збагнути, що робити, тому лиш витер їй лоба та дивився на неї запитальним поглядом, але запитання не ставив, по імені не називав.
Я так само не знав, що робити, тому нічого не казав, а вдовольнився тим, що мовчки тихо «клював» поцілунками її вугільно-чорні руки.
Начальник пожежників пояснив нам, що вона зібрала у вітальні гору листів, усі сімейні фотографії; все це підпалила, і через пластикову плівку від підлоги і до стелі наша вітальня швидко перетворилася на величезний котел; а коли вони знайшли її, вона спокійно стояла в куточку біля виходу, тримаючи в руках програвач і цілковито налякану велику птаху; вона обпеклася спаленим папером, але це не страшно; постраждала тільки вітальня, решта квартири вціліла. Якщо коротко, то головний пожежник пояснив, що все майже добре. Навіть якщо це треба було ще довести.
Доказів, що все майже добре, надати не зміг ніхто. Навіть поліцейські, котрі довго допитували Маму та просто рвали на собі волосся через її впевненість у власній правоті та дивовижні слова:
— Я всього-на-всього знищила те, що хотіла зберегти тільки для себе! Якби не ці дурні пластикові плівки, нічого би не сталося!
— Ні, я нічого не маю проти сусідів, я не хотіла їх спалити, бо якби хотіла, то мала би підпалити не свою квартиру, а їхню!
— Так, я чудово себе почуваю, дякую, а цей цирк скоро закінчиться? Стільки галасу через декілька спалених папірців!
Дивлячись, як вона усміхається та спокійно відповідає, Тато взяв мене за руку, аби самому не впасти. Його погляд зблякнув. Пожежники все залили водою, аби загасити полум’я, з ним вони загасили також і вогонь у його очах. Він усе більше ставав схожим на прусського кавалериста на картині, що висіла біля входу, в нього було молоде обличчя, але вкрите сіточкою легких тріщин, костюм його був шикарний, але старомодний, на нього можна було дивитися, але ні про що не просити, здавалося, що він прийшов до нас з іншої епохи, його часи вже минули, саме щойно минули.
В клініці нам також не надали жодних доказів того, що все майже добре. Одна тільки Мама вважала, що все просто чудово.
— Навіщо ми витрачаємо час по обіді в цій депресивній будівлі, якщо можна піти потанцювати! Так, з вітальнею не пощастило, але можна звільнити місце в їдальні! Поставмо Боджанґлза! Платівка не постраждала! Така чудова погода, невже ви не можете запропонувати якоїсь приємнішої прогулянки?