Також була Повітряна Кулька. Це я її так назвав, бо вона так ніколи і не відповіла на моє запитання, як її звати. Тому було потрібно придумати їй ім’я, бо у всіх є право на ім’я чи бодай на прізвисько, бо так зручніше знайомитися та представлятися, тому я вибрав ім’я замість неї. Повітряна Кулька — це було просто. Вона працювала психічно хворою повний робочий день. Коли голова в неї поїхала, то залишила по собі лиш одну коробку. Тому в руках вона тримала пакувальний папір з повітряними бульками, якими вона цілий день лускала, дивлячись у стелю та клюючи таблетки. Ліки їй вливали через руку, тому що в неї самої не було апетиту. А от рука в неї могла спожити цілі літри, не набравши ні грама зайвої ваги, така вже дивна дама. Медсестра сказала, що до переїзду Повітряна Кулька робила огидні речі і що таблетки не давали злим демонам повернутися до її мозку. Вона лускала ті повітряні бульки, тому що сама мала голову, наче та наповнена повітрям булька, тобто повітря їй було властиве. Коли мої вуха вже починали тонути в піснях Свена, я йшов дивитися на стелю разом із Повітряною Кулькою, слухаючи «клац-клац» бульок, які вона лускала, це був справжній релакс. Іноді Повітряна Кулька випускала ще трохи повітря з інших отворів, і тоді доводилося тікати якомога швидше, бо ліків від цього не було.
Часто до Повітряної Кульки в гості приходив Йогурт, смішний чувак, який вважав себе президентом. Йогуртом назвав його не я, а персонал клініки. Він весь був якийсь повний по вінця, ніби вилазив із усіх дірок, як повидло з пиріжка, був м’яким, як сметана чи йогурт, тому справді весь час здавалося, що він от-от потече. Його голова поїхала, мозок переїхав, але завдяки лікам замість того мозку в голову поселився інший, зовсім новий. Йогурт на обличчі мав смішні бородавки, навколо рота в нього завжди залишалися крихти від печива, це було направду огидно. Аби приховати свою потворність, він мастив гелем і зализував назад своє волоссячко, можливо, він думав, що приклеєне до голови вороняче крило — це шикарно. Він часто приходив до Повітряної Кульки, всі в клініці говорили, що в нього до неї почуття. Цілими годинами він дивився, як вона пускає гази та тріскає наповнені повітрям бульки на пакувальному папері, та говорив із нею про його професію президента. Кожне речення він починав з я, я, я, я, при тривалому слуханні це виснажувало. В коридорах він усім тиснув руки з до смішного серйозним виразом обличчя, ніби таким чином боровся за голоси виборців. Щоп’ятниці ввечері від влаштовував збори, де говорив про свою роботу, після цього проводив вибори за допомогою картонної коробки для бюлетенів, і це всіх дуже пожвавлювало, навіть попри те, що він завжди перемагав на виборах, тому що був єдиним кандидатом. Свен рахував бюлетені та все записував собі в зошит, потім виспівував результати, а згодом Йогурт ставав на стілець для інавгураційної промови, при цьому мав переможний вираз обличчя. Тато казав, що в того харизма, як у кухонної табуретки, але, зрештою, Йогурта всі любили. Як президент він був смішний, але як пацієнт — цілком добрий.
Спершу Мама дуже нудьгувала на третьому поверсі, вона казала, що раз уже є ризик здуріти, то краще це робити поверхом вище. Їй здавалося, що сусіди по поверху навіюють на неї депресію, також вона шкодувала, що навіть під дією ліків веселішими вони не стають. Її стан був мінливим, вона могла зустріти нас цілком чудовою поведінкою, але впасти в істерику, коли ми від неї ішли. Траплялося й навпаки, тоді було важко з нею залишатися, бо треба було дочекатися, поки вона заспокоїться, а чекати можна було дуже довго. Під час відвідин на обличчі Тата застигала одна й та сама посмішка, що здавалася мені сильною та заспокійливою, а от матір у свої погані періоди сердилася на цю посмішку, бо й справді дуже важко щось таке витримати.
На щастя, вона зберегла почуття гумору, тому часто передражнювала сусідів, кривлялася, говорила в загальмованому темпі, накульгувала, тягнучи ногу. Якось по обіді, коли ми до неї прийшли, побачили, що вона завела бесіду з низеньким лисим чоловіком, котрий дивився на носаки свого взуття та потирав руки. Він був просто дивовижним — обличчя все в зморшках, а голомоза голова вся гладенька.
— Жорже, ви саме вчасно! Познайомтеся з моїм коханцем, звичайно, одразу так і не скажеш, але він дуже пристрасний, коли схоче! — вигукнула вона, пестячи череп свого співрозмовника, котрий почав голосно сміятися, киваючи головою.