— Так, саме це! Сімейний кіднепінг! Я вже багато днів його готую, тож ви отримаєте свій шедевр. Досконала брехня, я придумала всю операцію, ви самі побачите, ми нічого не робитимемо навмання! — кинула Мама. Хоч вона й говорила тихіше, ніж зазвичай, із конспіративним виразом обличчя, з її очей через край вихлюпувалася хитрість.
— А й справді, все це ви придумали просто першокласно! Ви приготуєте нам шедевр! — прошепотів Тато, котрий знався на брехні краще, ніж будь-хто.
Його обличчя було розслабленим, так, ніби він відчув полегшення, ніби щойно наважився піддатися цій божевільній ідеї.
— Запрезентуйте нам ваш план! — додав він, а над його люлькою блиснув вогник, його очі також виблискували, погляд був рішучий.
Мама і справді підготувала свій кіднепінг до найменших деталей. Вона викрала колбу зі своєю кров’ю, яку в неї брали для попередніх аналізів. По довгих ночах спостереження вона виявила, що кожної ночі опівночі охоронець на вході на 35 хвилин іде, щоби зробити огляд приміщень і викурити сигарету в комірчині для білизни. Саме в цю мить ми маємо прийти та просто увійти через вхідні двері. Але, оскільки Мама хотіла, аби це було схоже на такі викрадення, які описують в книжках, це мало скидатися на те, що викрали її через вікно. Ми з татом визнали, що це дуже розумно. Вийти через двері — якось аж надто банально, як для викрадення, а Маму, попри все це лікування, вганяла в депресію будь-яка банальність. Якби вона захотіла, то втекла би сама, просто через вхідні двері, скориставшись перервою охоронця, але тоді це би не нагадувало викрадення, і весь її план зійшов би на пси.
За п’ять хвилин до півночі вона збиралася розлити свою кров на постільній білизні, обережно покласти стілець на підлогу, розбити вазу, але тихо, заглушивши шум за допомогою подушки, відчинити вікно, аби розбити скло ніби ззовні, скориставшись ганчіркою, щоб приглушити шум, і зробити вигляд, що це викрадення зі зломом. Ми мали прибути на місце п’ять хвилин по дванадцятій, одягнувши на голову колготки, зайти до неї в палату та викрасти за її ж власною згодою, аби тихо піти та навшпиньки вийти з центрального входу.
— Це блискуче закручений план, моя кохана, на коли ви плануєте власне викрадення? — запитав Тато, його очі затуманились, напевно, аби спробувати уявити перебіг цілої операції.
— Сьогодні ж, мої любі, навіщо чекати, якщо все готове? Ви ж не думаєте, що те свято я влаштувала просто так? То була моя прощальна вечірка!
Повернувшись додому разом із Татом, ми багато разів повторили весь план операції, в животах у нас було дивне відчуття. Нам було страшно, але ми не могли припинити безпричинно сміятися. Тато мав жахливий вигляд у тих колготках на голові, його ніс їх мало не проколов, а губи були як ніколи скривлені, в мене ж через колготки обличчя було пласким, як у малюка-горили. Мадемуазель Надмірність дивилася на нас, повертаючи голову то до нього, то до мене, вона намагалася зрозуміти, що відбувається, опускала шию, аби роздивитися нас знизу вгору, але було помітно, що вона цілковито розгублена. Перед виходом з дому Тато пригостив мене сигаретою та джин-тоніком, він пояснив, що гангстери завжди так роблять перед тим, як когось викрасти. Тож він викурив свою люльку, а я — сигарету, ми випили коктейлі, сидячи на канапі, але не дивлячись один на одного, аби не розгубити концентрації.
Мене вже зморило на сон, коли ми сіли в машину, в роті пересохло, в горлі стояв смак блювоти, в очах щипало, але я відчував себе набагато сильнішим — тепер я зрозумів, чому під час занять фізкультурою тато пив джин-тонік. Ми під’їхали ближче до клініки, запаркувалися подалі від ліхтарів, заглушили авто, подивилися один на одного з усмішкою та одягнули колготки на голову. Навіть крізь шар колготок було видно, що татові очі горять приглушеним світлом. У мить, коли ми відчиняли двері клініки, в Тата на колготках пішла стрілка десь на рівні носа, він спробував їх повернути іншим боком, але далі тріснуло вже біля вуха. Він продовжував крутити ці колготки, тихо нервово посміюючись, але капрон продовжував рватися, зрештою він взагалі перестав триматися купи, тоді довелося тримати його рукою ззаду на потилиці. Ось ми, ледь підстрибуючи, проминули скляну кабінку охоронця, далі навшпиньки побігли коридором, аж поки не зупинились на розі. Перш ніж повернути, ми притислися до стіни, а Тато визирнув з-за рогу, щоби переконатися — шлях чистий. Він рухався різко, крутив торсом і повертав голову на всі боки, і це було дуже смішно, та ще й джин-тонік подіяв, і мені було важко зосередитись. На деяких стінах було видно, як деформовані тіні просуваються та тремтять, і це було страшнувато. Коли ми дійшли до дверей, що вели на сходи, то побачили яскраву цятку ліхтарика, що смикалася на стіні на всі боки, та почули звук кроків, які наближалися. Мене ніби паралізувало, а ноги наче цвяхами прибили до підлоги, тому Тато смикнув мене за комір, аби затягнути в непомітне місце в коридорі. Ми заховались у напівтемряві та бачили, як охоронець пройшов прямо перед нами, зовсім нас не помітивши, в цю мить у мене в горлі не просто стояв смак блювоти, це вже була сама блювота — мене нудило. Я стримався, аби не шуміти, а також через те, що зрозумів — уся блювота залишиться в цих колготках у мене на голові. Ми почекали, поки кроки віддаляться, та геть як божевільні побігли до сходів. Піднімаючись сходами після джин-тоніка та переляку, я відчув, ніби лечу, навіть обігнав Тата на другому поверсі. Вже на третьому поверсі нам залишалося тільки відчинити двері навпроти та знайти за ними Маму, котра чемно чекала на розхристаному ліжку просто посеред розкуроченої кімнати. Вона також одягнула колготки на голову, через об’ємне волосся форма її голови тепер нагадувала цвітну капусту, обплетену павутинням.