— А, ось і ви, мої викрадачі! — прошепотіла вона, встаючи.
Побачивши Тата в його розідраних колготках, вона почала його пошепки бомбардувати зауваженнями:
— Боже, Жорже, що ви зробили з цими колготками? У вас обличчя таке, ніби ви десь проказу підхопили. Якщо хтось вас побачить у такому вигляді, вся справа накриється!
— Мене зрадив мій власний ніс, люба! Краще поцілуйте свого лицаря, замість того, аби його шпетити! — відповів він, а тоді взяв Маму за руку та притягнув до себе.
Далі я вже нічого до пуття не бачив, в мене була гикавка, а брови почали пітніти, піт великими краплями заливав очі, до того ж колготки натирали мені щоки.
— Та ж наш син геть п’яний! — заявила Мама, вона дещо здивувалася та навіть злякалася через те, що я хитався та ледь стояв на ногах.
Далі вона мене обійняла та всипала дрібними цілунками:
— Ви тільки подивіться на цього чудового хулігана, котрий напився, аби піти викрасти Маму, хіба це не мило?
— Він зразково себе поводив, справжній Арсен Люпен, принаймні по дорозі сюди, але для дороги назад, боюся, доведеться тримати його за руку, бо джин-тонік, здається, тут нашкодив.
— Тікаймо, до свободи нам лишається два поверхи вниз, — усміхнулася Мама, взяла мене за руку, а другою рукою відчинила двері палати.
Та за дверима стояв Свен, який швидко-швидко хрестився. Тато приклав вказівний палець до губ, Свен повторив цей жест, схвильовано схиливши голову. Мама поцілувала його в лоб, Свен дивився нам услід, продовжуючи тримати палець на своїх передніх зубах. Ми на повній швидкості збігли вниз сходами; на розі ми знову притислися до стіни, а Тато повторив свої рухи торсом і головою, визирнувши, чи там чисто, аж Мама йому прошепотіла:
— Жорже, досить уже придурюватись. Я хочу пісяти, і якщо ви будете мене смішити, то попісяю просто собі в труси.
Тож Тато зробив ще один широкий жест рукою, це мало означати, що шлях вільний. В коридорі батьки взяли мене за руки, і решту шляху я подолав, майже не торкаючись землі.
В автомобілі по дорозі додому атмосфера була безумною. Тато бив долонями по керму, граючи на уявних там-тамах, Мама аплодувала та сміялася, я ж на все це дивився, масуючи собі скроні, де люто калатало. Коли ми виїхали з кварталу, де була розташована клініка, Тато почав виробляти зиґзаґи на дорозі, він їздив колами на кругових перехрестях і сигналив, я ж упав на заднє сидіння, ніби мішок картоплі, це направду було якесь казна-що. Коли ми приїхали додому, Тато дістав із холодильника шампанське та відкоркував його, добряче розкалатавши — так шампанським забризкало все. Нова квартира здалася Мамі майже такою ж депресивною, як і клініка, але симпатичнішою. Гладячи голову Мадемуазель, яка надимала шию, та випиваючи келих за келихом великими ковтками, аби промочити горло, вона пояснила нам, які наступні етапи її плану.
— Я поживу в готелі, поки все заспокоїться. Буде якось дуже по-дурному, якщо побачать, що викрадена виходить з власного дому, ніби нічого й не сталося. В цей час ви будете на повільному вогні готувати красивезні побрехеньки для поліції, клініки, одним словом — для всіх, хто ставитиме запитання, — пояснила вона з серйозним обличчям, а свій келих, ніби чашу Грааля, простягнула до святкової пляшки.
— Щодо побрехеньок можете на нас покластися, тут перед вами стоять двоє досвідчених чоловіків! Але що ми робитимемо, коли розслідування закінчиться? — запитав Тато, випорожнивши пляшку в мамин келих.