— Оце ви мене здивували, я думав, що те, як ви танцюєте, може підняти ціле військо! Той ваш вояк поводиться як євнух. До речі, звідки ваш талант до танцю, де ви навчилися так рухатися?
— Ви мене присоромили, мушу зробити ще одне дивовижне зізнання. Уявіть, мій милий друже, мій батько — таємний син Жозефіни Бейкер.
— Хай Зевс боронить, хочете — вірте, а хочете — ні, але я дуже добре знав Жозефіну Бейкер, під час війни в Парижі ми жили в одному готелі
— Тільки не кажіть, що ви та Жозефіна… що ви з нею… сподіваюся ви мене зрозуміли?!
— О так, якось увечері під час бомбардування вона прийшла заховатися в моїй кімнаті, то була чудова літня ніч. Страх, спека, близькість… ми не змогли втриматися.
— Милий Ісусе, то ви можете бути моїм дідусем! Відсвяткуймо це щедрою порцією коктейлів! — кинула вона, плеснувши в долоні, аби покликати когось з офіціантів.
Весь час по обіді аж до вечора ми провели разом там же, ми змагалися, хто краще вигадує різні абсурдні речі, темні, неясні, але дуже точні теорії, ми це робили з серйозною радістю, вдаючи, що віримо в усі ці поважні побрехеньки. За нею мені було видно, як рухається сонце, як його повільний і незмінний шлях поволі веде донизу — деякий час здавалося, що в неї сонячна корона — згодом сонце заховалося за скелями, тому було видно тільки яскравий ореол довкола невидимого світила. Після того, як я декілька разів марно простягав руку по келих шампанського з думкою, що один із взятих келихів — для мене, я вирішив сам собі щось замовити, тому, оскільки за її звичаєм годилося брати одразу два келихи, віскі для себе я замовляв також по два. Цей пекельний ритм швидко призвів до того, що вона почала говорити навпаки — в цих її реченнях прямо було сказано, що саме вона хотіла б почути, от тільки наприкінці стояв ще знак запитання.
— Ви раді зі мною познайомитися, чи не так?
Або таке:
— Я була би чудовою дружиною, вам не здається?
І ще:
— Я впевнена, що ви запитуєте себе, чи ви достатньо багаті, аби зі мною зустрічатися, чи я помиляюся? Не хвилюйтеся, мій милий, на вхідний квиток у вас буде знижка, в мене тут розпродаж аж до півночі. Налітай! — вигукнула вона, як перекупка на ринку, ще й погойдала торсом, аби затанцював її бюст у декольте.
Так я опинився в дуже рідкісній миті, коли ще можна обрати майбутнє власних почуттів. Я ніби сидів у санчатах і був на вершині гори, і в мене ніби ще була можливість передумати та статечно спуститися вниз сходами, піти та втекти подалі від неї, вигадавши якусь однаково брехливу та нагальну справу. Або ж міг би піддатися, зручніше всістися на санчатах і пірнути вниз, віддавшись ніжному відчуттю неспроможності більше нічого вирішувати, неспроможності зупинитися, довірити власну долю шляху, який не я обирав, зрештою, поринути в золотисті та м'які сипучі піски. Я добре бачив, що вона не дуже себе контролювала, що її безумні зелені очі приховували в собі потаємні провалля, що її ледь округлі дитячі щічки ховали в собі придушене підліткове минуле, що ця молода вродлива жінка, з виду розквітла та потішна, мала за плечима понівечене чи перевернуте життя. Сказав собі, що саме через це вона отак танцювала — аби забути свої клопоти, от і все. По-дурному сказав собі, що моє професійне життя увінчане успіхом, і що я — майже багатій, і що я радше красивий чолов'яга, і що я міг би легко знайти собі нормальну дружину, мати впорядковане життя, щовечора пити аперитив перед вечерею та лягати спати опівночі. Сказав собі, що я також трохи вдарений безумством, і що з раціональних причин не мав би втелепатися в жінку цілковито безумну, і що наш союз буде подібний на шлюб одноногого з жінкою без рук і ніг, і що ці стосунки можуть бути хіба що кульгавими, вони розвиватимуться хіба що навпомацки в малоймовірному напрямку. Я саме збирався боягузливо здатися, мені було страшно перед майбутнім безладом і бурхливим виром, у який вона якраз пропонувала поринути, ще й зі знижкою, як у рекламі, із запалом пританцьовуючи. А потім, під звуки якогось джазу, обкрутивши мені шию своїм тонким шарфом, вона притягнула мене до себе, різко, одним рухом, і ми вже сиділи поруч, близько, щока до щоки. Я усвідомив, що ставлю сам собі запитання про вже розв'язану задачку, і ковзнув до цієї вродливої чорнявки, я вже сів на санчата, з'їхав у туман, сам того не усвідомивши, жодних попереджень і вказівників.