Су вже давно чув про вроду тієї дівчини і невимовно зрадів: така нагода нечасто випадає! Спочатку хотів було порадитися з Ван, але побоявся: коли б не приревнувала. Вдавши, ніби Яньчжі його аніскілечки не цікавить, він, між іншим, випитав, де кімната дівчини в домі Бяня.
Наступної ночі Су переліз через огорожу, хутко пробрався до вікна і тихенько постукав.
— Хто там? — почувся притишений голос.
— Це я, Ао, — відповів Су.
— А я саме думала про вас, — призналася дівчина. — Хочу бути з вами все життя, а не лише одну ніч. І якщо я справді вам подобаюсь, то скоріше шліть сватів, а потайки зустрічатись я нізащо не згодна. І не просіть!
Вдаючи, що й він такої думки. Су почав благати дівчину, щоб вона висунула крізь двері хоча б свою руку. Дівчина не посміла відмовити коханому. Пересилюючи слабість, вона підійшла до дверей і прочинила їх. Су тої ж миті ускочив до кімнати і, сподіваючись на успіх, схопив дівчину в обійми. Яньчжі пручалася, як могла, і нарешті, зовсім знесилена, впала на підлогу. Су кинувся її піднімати.
— Звідки ти взявся, негіднику? — простогнала дівчина. — Адже ти не Ао! Коли б це був Ао, то, довідавшись, чого я захворіла, він би пожалів мене, пригорнув до себе, а не шарпав би з такою грубістю! Посмієш ще раз доторкнутись — закричу. Хоч і себе ославлю, але й тобі це добром не минеться.
Боячись ускочити в халепу, Су більше не наполягав, лише благав її призначити день нової зустрічі.
— Це буде день нашого весілля, — у розпачі відповіла дівчина, подумавши, що Ао жорстоко поглумився з неї, підіславши свого приятеля.
— Дуже довго чекати, а чи не можна швидше?
Від надмірного хвилювання Яньчжі відчула ще більшу слабість і мовила, що зустрінеться з ним лише після того, як видужає. Тоді Су почав просити яку-небудь річ на доказ кохання. Вона сказала, що в неї нічого немає, але Су зірвав у неї з ніжки гаптованого черевичка і кинувся геть з кімнати.
— Віддайте, віддайте! — кричала Яньчжі йому вслід. — Які ж вам докази ще потрібні, коли пообіцяла бути вашою? Мені його, звичайно, не жаль, та от коли б тільки не намалювати, як то кажуть, тигра замість собаки: не питаючись, взяли у мене черевичок, а там, гляди, ще й плітки почнете розпускати. Коли люди про це дізнаються, то мені тоді хоч з мосту та в воду.
Вибравшись на вулицю, Су одразу ж завернув до Ван. Ліг з нею в ліжко, а сам усе думає про черевичок. Тихенько простяг руку, помацав у кишенях свого халата, але черевичок, як на диво, кудись зник. Су Цзє схопився з ліжка, запалив світло, потрусив халат, оглянув усе довкола — нема, та й годі! Чи не Ван часом заховала? Спитав її, а вона тільки посміхнулась у відповідь, і Су занепокоївся ще дужче. Критися далі він не міг і розповів полюбовниці про все докладно. Потім з свічкою в руці вийшов на подвір'я, але черевичка і там не було. Нарікаючи на самого себе і на весь білий світ, він повернувся до спальні.
«Добре, що хоч ніч уже пізня, нікого на вулиці немає, — втішав він себе, — Певно, загубив де-небудь дорогою, встану удосвіта і знайду».
Проте і вранці Су Цзє нічого не знайшов. Йому й невтямки, що тієї ж ночі провулком шастав один із сільських волоцюг на прізвище Мао Да. Він уже давно чіплявся до Ван, та завжди діставав облизня. І ось тепер, довідавшись про її стосунки з Су Цзє, вирішив застукати коханців на гарячому, щоб, налякавши жінку, потім домогтися свого. Проходячи тієї ночі повз садибу Ван, він штовхнув ворота — не замкнені. Зайшов на подвір'я, попрямував тихцем до її вікна і раптом наступив на щось м'яке. Підняв — жіночий черевик. Причаївшись за вікном, він підслухав усю розповідь Су Цзє і неймовірно радий пішов з двору.
Минуло кілька ночей, і Мао Да переліз через огорожу на подвір'я Бяня. Не второпавши, які двері ведуть до кімнати Яньчжі, він звернув у бік батьківських покоїв. Старий помітив через вікно когось чужого у дворі і враз збагнув, що той хоче проникнути до кімнати його доньки. Розлютившись, Бянь схопив ножа кинувся назустріч Мао Да. Наполоханий волоцюга метнувсь назад до огорожі, та не встиг її перелізти, як старий уже наздогнав його. Діватися було нікуди. Мао Да стрибнув на переслідувача і вирвав у нього ножа. Мати Яньчжі тим часом почала голосно кричати у своїй кімнаті. Мао Да зрозумів: треба замітати сліди. Єдиний вихід — убити старого.
Материн лемент розбудив Яньчжі, яка вже трохи видужала. Коли із свічкою в руці вона вибігла на подвір'я, батько не міг уже й слова сказати, бо лежав з проваленим черепом і за кілька хвилин віддав богові душу.
Біля огорожі валявся гаптований черевичок. Мати одразу впізнала його і накинулась на дочку, вимагаючи пояснень. Яньчжі, заливаючись слізьми, стала розповідати, тільки про Ван змовчала, щоб не накликати на неї підозри. Вона, щоб помститися, назвала одного лише Ао, який нібито самочинно приходив до неї.