Наступного ранку мати подала скаргу повітовому начальнику, і той наказав негайно схопити злочинця.
Ао був юнаком скромним, сором'язливим. І хоч мав уже вісімнадцять років, але при незнайомих людях губився, мов мала дитина, навіть починав заїкатись. Коли його арештували, він страшно перелякався, а в суді не знав, що й казати, тільки увесь тремтів. Начальник повіту вже після першого допиту впевнився, що юнак винен. Він звелів забити його в колодки і допитати з усією суворістю. Не витримавши катувань, Ао визнав себе винним. Його перевели в округ і там мучили так само, як і в повіті. Обурений такою жорстокістю юнак почав вимагати побачення з дівчиною. Як тільки вони зустрілися, Яньчжі одразу ж накинулася на нього з лайкою, а у нещасного мовби язик усох — нічого не міг сказати на своє виправдання. Після цього Ао засудили на смерть.
Справа потім розглядалася ще в кількох інстанціях, і жоден з причетних до повторних допитів чиновників не зробив іншого висновку. Та ось нарешті справа дійшла до губернатора провінції Цзінань.
Посаду цю на той час обіймав У Наньдай. Уже після першої зустрічі з обвинуваченим у нього виник сумнів: надто не схожий цей юнак на вбивцю. Тоді губернатор посадив до його камери свою людину, яка поступово випитала в Ао всю правду. Так губернатор дізнався, що юнак зовсім не винен. Після кількаденних розмірковувань він вирішив провести нове розслідування і першою на допит викликав Яньчжі.
— Чи знав ще хто-небудь про зустріч, яку ти призначила Ао? — запитав він.
— Ні, ніхто не знав.
— А під час вашого побачення був хто-небудь?
— Ні, — заперечила дівчина.
Привели юнака. Губернатор лагідно розмовляв з ним, і Ао почав розповідати:
— Якось ішов я вулицею і бачу, що біля воріт однієї з садиб стоїть колишня наша сусідка Ван, а з нею якась молоденька дівчина. Я швидко пішов собі далі і після цього більш не бачив ні тієї, ні тієї.
— Так сусідка ж була?! — люто гримнув на Яньчжі губернатор. — Чому ж ти мовчала?
І він звелів було взяти її на тортури, але Яньчжі злякано підтвердила:
— Так, я стояла тоді разом з сусідкою, але до цього діла вона не причетна.
Губернатор закінчив допит і послав стражників за Ван. Через кілька днів її привели й помістили до окремої камери. А невдовзі викликали на допит:
— Хто вбивця?
— Не знаю, — відповіла Ван.
Губернатор вирішив удатися до хитрощів:
— Яньчжі посвідчила, що одна ти знаєш, хто вбив старого Бяня! Навіщо ж ти дуриш мене?
— Звідки мені знати? Це вона наклеп на мене зводить! — заголосила Ван. — Розпусне дівчисько, сама хотіла коханця собі завести! Я ж бо тільки жартома пообіцяла посватати їх. А вони, бачте, без мене обійшлися. Сама привела вбивцю до свого дому, а тепер на мене хоче вину звалити.
Але губернатор вів допит так майстерно, що Ван слово в слово розповіла все, про що вони тоді говорили, стоячи біля воріт. Привели Яньчжі, і губернатор люто закричав на неї:
— Ти казала, що Ван до цього не причетна. А вона щойно призналася, що обіцяла вас звести.
Яньчжі залилася слізьми.
— Негідниця я! Сама на рідного батька смерть накликала, та ще й людей невинних приплутала. Така ганьба. Коли вже кінець всьому цьому буде!
Губернатор далі допитував Ван:
— Кому ж ти говорила про свій намір?
— Нікому.
— Що ти мені голову морочиш? Хіба чоловік та жінка у ліжку не звіряються в усьому одне одному?
— Мого чоловіка давно дома немає. Як поїхав, то ще й досі не повернувся.
— Може, й так, — сказав губернатор. — Але не сподівайся, що тобі пощастило обдурити мене. Хто повірить, ніби ти нікому й слова не сказала? Кепкун ніколи не втратить нагоди познущатися над чужою простотою та похвалитися власною кмітливістю.
Губернатор звелів узяти її руки в колодки, і Ван докладно про все розповіла. Потім наказав звільнити Ао і заарештувати Су Цзє. Але той став викручуватись, мовляв, про вбивство він нічого не знає.
— Якщо вже ти з потіпахою спав, то порядною людиною тебе вважати ніяк не можна! — скипів губернатор і звелів катувати його. Зрештою Су признався, що він справді обдурив дівчину, але після того, як загубив черевичка, більше не наважувався йти до неї. Що ж до вбивства, то про це йому не відомо.
— Від того, хто потай перелазить через огорожу чужої садиби, всього можна чекати, — гнівно заперечив губернатор і наказав ще раз піддати його тортурам. Не витримавши катувань, Су визнав себе винним.