— А я давно про це знаю, — сказала вона. — У світі завжди так буває: те, що тобі потрібне, під рукою ніколи не лежить, і чим дужче до чого-небудь тягнешся, тим важче воно дістається. Отже, треба зробити так, щоб він змінив свою думку про мене і щоб, навпаки, сам прийшов мене просити.
Студент спитав, що вона має на увазі.
— Для всякого купця прибутки — найголовніше, — пояснила Цюлянь. — А я вмію наперед угадувати, яка буде ціна на той чи інший товар. На тому, приміром, що ви цього разу хочете взяти з собою, великих баришів не наживете. Передай своєму батькові, що ось на цих і цих товарах можна мати потрійний зиск, а на тих можна заробити вдесятеро більше, ніж він гадає. Коли повернетесь додому і виявиться, що мої поради слушні, тоді він впевниться, що з мене вийде непогана невістка. Як приїдеш наступного разу, тобі вже буде вісімнадцять років, а мені — сімнадцять. Тож не сумуй, у нас ще досить часу, щоб порадіти одне одному!
Студент розповів батькові про поради, які давала Цюлянь, але старий нізащо не хотів вірити. Та оскільки в нього ще залишалися гроші, він вирішив, про всяк випадок, узяти й дещо з того, про що вона говорила. Коли ж приїхали додому, то виявилося, що товари, які батько брав, покладаючись на свій смак, принесли великі збитки. Добре, що хоч трохи послухав дівчину і набрав того, чого вона радила. На тій дещиці мав таку виручку, що зумів звести кінці з кінцями. Відтоді старий почав шанувати Цюлянь, вважаючи її мало не чарівницею.
А син став ще дужче вихваляти її. Якось він сказав батькові, що дівчина говорила, ніби вона здатна зробити їх багатими. Батько назбирав, скільки міг, грошей, і вони знову подалися на південь.
Припливли на озеро, а старої ніде нема. Минуло кілька днів, поки нарешті здибали її човна під вербами. Батько вирішив, не гаючи часу, вручити старій подарунки і посватати дівчину, проте ніяких подарунків мати Цюлянь не схотіла брати, потурбувалася лише про те, щоб вибрати для весілля щасливий день. А коли той день настав, привела дочку до нареченого.
Для церемонії «поєднання келехів» старий найняв окремого човна.
Цюлянь після цього порадила свекрові проїхати ще далі на південь і дала список товарів, які слід би було там придбати. А теща, зі свого боку, запропонувала зятеві, поки батько буде в дорозі, перебратись на її човен.
Старий повернувся через три місяці і привіз з собою товари, ціни на які тут були вп'ятеро вищі. А коли трохи згодом вони почали збиратися додому, Цюлянь попросила дозволу взяти з собою води з озера. На новому місці вона неодмінно додавала цієї води до кожної страви, ніби то була якась особлива приправа. З тих пір кожного разу, як тільки батько з сином бували на півдні, вони везли з собою звідти кілька кухлів озерної води.
Років через три у Цюлянь, народився син. Та ось одного разу вона раптом почала плакати і сказала, що хоче додому. Швидко спорядили човна і вирушили в князівство Чу. Прибули на озеро, а старої Бай ніде не видно. Цюлянь почала щосили грюкати веслом по борту човна і кликати матір. Вигляд у неї був похмурий, стривожений. Не докликавшись, вона звеліла чоловікові пробігти вздовж берега і розпитати у людей, чи не бачив хто-небудь старої Бай. Дорогою студенту трапився рибалка, який щойно спіймав білого коропа. З поваги до цієї риби люди називали її ще «білим скакуном».
Студент підійшов ближче, дивиться, а то істота чималих розмірів і дуже скидається на жінку: є в неї і груди, і все таке інше. Здивований студент кинувся до свого човна і розповів дружині, яке чудовисько довелося йому побачити. Цюлянь зблідла й мовила, що свого часу вона дала обіцянку випускати на волю всіх живих істот. Отож нехай він купить цю рибу і кине її у воду.
Студент підбіг до рибалки і спитав, за скільки він продає свою здобич, а той, не довго думаючи, заламав дуже високу ціну.
— За той час, що я живу у вас, — сказала Цюлянь чоловікові, коли він повідомив її про це, — ви, завдяки мені, заробили тьму-тьмущу грошей. То хіба вам шкода якогось дріб'язку для мене? Якщо ви не зробите нього, я кинуся в озеро і втоплюсь.
Студент побоявся, що вона й справді зважиться на таке, але й батькові розповісти про історію з рибою теж не посмів, тому вкрав у старого необхідну суму, купив рибу і пустив її в озеро. Коли ж повернувся до свого човна, дружини там уже не було. Шукав її і тут, і там — ніде немає. Цюлянь з'явилася десь тільки перед світанком.
— Де ти була? — спитав він.
— Матір провідувала.
— Де ж ти її знайшла?
— Доведеться, мабуть, усю правду вам розповісти, — мовила вона, ніяковіючи. — Те, що ви купили вчора, не риба, а моя матінка. Свого часу Дракон — володар водяного царства — звелів їй стежити за тими, хто плаває по озеру Дунтінху. І все було б добре, та нещодавно почали підбирати у палац Дракона наложниць. Знайшлися базіки, які стали розхвалювати перед Драконом і мою вроду. Отож він послав гінця до матері з наказом негайно прибути разом зі мною до його палацу. Мати спробувала пояснити йому, що я давно одружена, та даремно. Дракон і слухати не хотів. Зіслав її на південний берег, де вона мало не вмерла з голоду... Отоді й упіймав її рибалка. Зараз матері нібито нічого не загрожує, але від покарання її не звільнили... Якщо ви справді мене любите, то сходіть до Володаря неба і попросіть за неї. Тільки так її можна врятувати. А якщо після цього ви вважаєте, що я не людина, а якась тварюка, і відчуваєте відразу до мене, то дозвольте віддати вам вашого сина, я ж піду до Дракона... Певна, що у його палаці буде аж ніяк не гірше, ніж у вашому домі.