Річ у тім, що в цьому повіті був храм праведного Люя[*]. А при тому храмі жило кілька даоських черниць, дуже гарних на вроду. Звідси й приказка.
Від села, де мешкали Цзани. до храму всього верст п'ять. От студент і вирішив потай зазирнути туди. Прийшов, постукав у двері. Його справді зустріли чотири даоські черниці. Стримуючи радісні усмішки, вони привіталися й почали запрошувати його до себе. Всі чотири здалися йому напрочуд чистенькими та гарненькими.
А наймолодша з них таки й справді виявилася незрівнянною. Студентові вона з першого погляду запала в душу, і він сидів, увесь час не зводячи з неї очей. А дівчина, підперши обличчя долонею, примостилася якнайдалі і дивилась кудись зовсім у інший бік.
Тим часом три її подруги взялися гріти чай та розставляти посуд на столі. Студент скористався нагодою і спитав у наймолодшої, як її звати.
— Юньці, — відповіла вона. — А прізвище — Чень.
— Дивно! — мовив студент і вирішив пожартувати. — Бо ж у мене, нікчемного студента, прізвище Пань[*].
Щоки у дівчини залилися рум'янцями, вона мовчки опустила голову, потім підвелася й пішла.
За кілька хвилин чай був готовий. Студентові запропонували до чаю гарних фруктів. Всі гуртом посідали за стіл і почали знайомитись. Одна з черниць назвала себе Бай Юньшень. Їй, певно, було вже років тридцять. Другу звали Шен Юньмянь. Цій було двадцять з лишком. А третю, років двадцяти чотирьох — двадцяти п'яти, звали Лянь Юньдун, вона ще ходила в послушницях.
Сиділи довго, та Юньці все не приходила. Студентові стало сумно без неї, він не втримався і спитав, куди вона поділася.
— Це дівчисько, — відповіла Бай Юньшень, — боїться чужих людей!
Студент більше не схотів чекати, підвівся й почав прощатись. Бай Юньшень намагалася затримати його, але марно.
— Якщо вам так хочеться побачити Юньці, то можете прийти завтра знову, — сказала вона.
Студент вернувся до своїх родичів; він був охоплений найпалкішим коханням.
Наступного дня він знову подався в храм. Всі черниці, окрім Юньці, були в зборі. Чжень Юй не наважився одразу розпитувати їх, а даоски тим часом накрили на стіл і запросили його пообідати. Студент пробував відмовитись, та вони ніби й не чули. Бай Юньшень одламала йому шматок коржа, подала палички для їди і заходилася щедро його пригощати. Нарешті студент запитав:
— А де ж Юньці?
— Та скоро прийде, — відповіли йому.
Довго чекав Чжень Юй. Починало вже вечоріти, час би й додому повертатись. Він підвівся, щоб іти, та Бай Юньшень схопила його за руку.
— Посидьте ще трохи, — мовила вона, — а я потім схожу і приведу це капосне дівчисько, щоб і вона мала щастя побачити вас.
Студент знову сів на місце. Черниці хутко засвітили каганця, поставили на стіл вино. Юньмянь тим часом кудись зникла. Після кількох чарок Чжень Юй сказав, що він уже п'яний і більше пити не хоче.
— Випийте ще три чарочки, — наполягала Бай Юньшень, — і тоді Юньці вийде.
Студент погодився. Потім до нього з таким самим проханням підсіла Лян Юньдун. Вона дуже припрошувала юнака. Чжень Юй вихилив ще три, а потім перекинув чарку догори дном і сказав, що більше не може.
— Мабуть, наші обличчя йому не подобаються, — мовила Бай Юньшень, повернувшись до подруги, — тому він і не піддається на умовляння. Іди мерщій та приведи сюди ту гордячку. Скажи їй, що благородний юнак Пань уже давно чекає на свою Чень!
Лян Юньдун хутко вийшла, та незабаром повернулась і доповіла:
— Юньці не прийде.
Студент заквапився додому, але вже була пізня ніч. Він прикинувся п'яним, ліг горілиць і вдав, ніби спить. Черниці кинулися його роздягати, та марно прововтузилися майже цілу ніч. А коли почало світати, він схопився на ноги і нищечком вислизнув на вулицю.
Минуло кілька днів. Студент усе не наважувався показатись біля храму знову. А думки про Юньці ніяк не полишали його, не міг він її забути. От і змушений був блукати довкола, визираючи, чи не вийде часом.
Якось надвечір він помітив, що Бай Юньшень вийшла з дверей з якимсь молодиком і кудись подалася. Юнак зрадів: Лян Юньдун він не дуже боявся. Отож притьма кинувся до дверей і постукав.
Назустріч йому вийшла Юньмянь. Він спитав її, хто залишився вдома, і довідався, що Лян Юньдун теж немає. Тоді спитав про Юньці. Шен Юньмянь впустила його і, провівши до якогось дворика, гукнула:
— Юньці! До тебе гість!
Чжень Юй встиг тільки помітити, як з грюкотом зачинилися двері однієї з кімнат.
— Замкнулась, — мовила, посміхаючись, Шен Юньмянь.
Храм праведного Люя
Люй або Люй Дунбінь — один з восьми безсмертних даоського пантеону, знаменитий тим, що навернув до істинної віри багатьох грішників, а також своїм умінням розправлятися з нечистою силою.
Бо ж у мене...прізвище Пань
Натяк на відому в Китаї історію про красуню черницю на прізвище Чень (таке ж прізвище і в героїні). Вона сподобалася правителю області Чжану, але відмовила йому. Однак невдовзі ця Чень таємно покохалася з Панем (саме цим прізвищем назвав себе герой) — приятелем правителя Чжана, і той порадив подати супліку, вказавши в ній, що Чень і Пань нібито були заручені ще з дитинства. Потім сам Чжан звелів їм одружитися... Чень Юньці зашарілася, почувши слова студента, тому що побачила в них натяк на можливий любовний зв'язок.