Студент наблизився до вікна і вдав, ніби хоче поговорити з дівчиною. Шен Юньмянь пішла до себе, а Юньці сказала йому через вікно:
— Мене тут, шановний пане, тримають для принади, щоб таких, як ви, на гачок ловити. Отож як часто сюди навідуватиметесь, то біди вам не минути. Я, по правді кажучи, не збираюсь до кінця своїх днів праведницею ходити, але й не буду ганьбити свою честь і совість з ким попало. Ясно, що хотілося б зустріти такого благородного, як любий Пань, і служити йому вірно довіку.
Студент пообіцяв одружитися з нею й не розлучатись до глибокої сивини.
— Все це не так просто, — мовила дівчина. — У мене є наставниця, яка ростила й годувала мене з самого малечку. Якщо я справді вам подобаюсь, то принесіть їй викуп за мене — двадцять ланів срібла. Я цілих три роки чекатиму вас. А коли ви мрієте лише про зустріч, як кажуть, у кущах шовковиці, то не сподівайтесь.
Студент пообіцяв зробити все так, як вона сказала, і хотів ще раз запевнити її у своєму коханні, але на подвір'я несподівано вийшла Юньмянь. Довелося йому, квапливо розпрощавшись, повернути додому.
І знову стало тяжко у юнака на серці. Засумував він і почав думати, як би йому так примудритися, щоб, можливо, з чиєюсь допомогою, ще раз зустрітися з тією, яка так глибоко запала йому в душу. Та саме в цей час примчав гонець з дому і сказав, що батько тяжко захворів. Прийшлося студентові їхати без перепочинку і вдень і вночі, аби тільки застати батька живим.
Невдовзі старий помер. А мати після його смерті завела в домі суворі порядки, і син не наважувався навіть заїкнутися їй про свої сердечні справи. Єдине, що він міг зробити, так це до краю обмежити свої витрати і день у день відкладати гроші.
До їхнього дому почали надходити пропозиції про одруження, але він, посилаючись на жалобу по батькові[55], всім відмовляв. Мати пробувала заперечувати, та Чжень Юй ласкаво пояснив їй:
— Минулого разу, мамо, коли я був у Хуангані, бабуся забажала одружити мене з дівчиною на прізвище Чень, і я, правду кажучи, теж дуже хотів би цього. Через те лихо, яке спіткало нас, я не міг поїхати до бабусі, а звідти ніяких звісток немає. Коли б знаття, що там діло не ладиться, то я б зробив так, як ви накажете! Отже, треба з'їздити туди.
Мати погодилась, і син, забравши всі гроші, які йому пощастило наскладати за цей час, вирушив у путь.
Прибувши в Хуанган, він насамперед завітав у храм і, всупереч сподіванням, побачив, що ні на подвір'ї, ні в кімнатах нікого немає. Скрізь безладдя, запустіння, зовсім не те, що було колись. Пройшов поволі у глиб храму і лише там помітив якусь стару черницю буддійської віри, яка сиділа перед вогнищем і щось собі варила. Чжень Юй підійшов до неї і почав розпитувати.
— Бачите, позаминулого року стара даоска померла, і всі «чотири хмарки» розбіглися, мов зорі по небу.
— А куди саме?
— Юньшень та Юньдун повіялися з молодими гультяями. А про Юньці я колись чула, ніби вона знайшла собі притулок десь на північ звідси. Де ділася Юньмянь — взагалі не знаю.
Зажурився Чжень Юй, почувши таку звістку. Одразу ж звелів запрягати коней і вирушив на північ. У кожному даоському храмі, що траплявся йому на шляху, він розпитував про дівчину, та всі лише розводили у відповідь руками. З тяжким настроєм повернувся студент додому.
— Чуєш, мамо, — почав він брехати, — дід сказав, що старий Чень зараз нібито поїхав у Юечжоу. А коли повернеться, то дід пришле до нас свого служника.
Десь, мабуть, через півроку вдова поїхала провідати свою матір і, між іншим, спитала її про цю справу. Стара була дуже здивована і нічого не розуміла. Вдова розгнівалася на сина, почала його лаяти за обман, але стара висловила думку, що онук, певно, тільки з дідом вів свої розмови, тому вона нічого не знає. На щастя, дід саме був у від'їзді, отже, питання так і залишилось неясним.
Вдова свого часу дала обітницю сходити на прощу на Лотосову Скелю[56], тому невдовзі переїхала від матері до підніжжя гір, щоб там попоститися кілька днів. Якось надвечір, коли вона вже лягла спати, до кімнати несподівано постукав хазяїн заїзду і попросив узяти на ніч дівчину-даоску.
Молода черниця одразу ж відрекомендувалась: Чень Юньці. А потім, довідавшись, що пані приїхала з Іліна, присіла на край її ліжка і почала скаржитись на свою гірку долю, на тяжке життя. Наприкінці вона сказала, що має двоюрідного брата, студента на прізвище Пань, який родом з того ж міста, що й вдова.
— Я б дуже просила, — благально мовила вона, — коли вам не тяжко, то пошліть кого-небудь з ваших дітей чи небожів, нехай передадуть йому, що Юньці знайшла собі притулок у монастирі «Журавлине гніздо», в келії старшої наставниці Ван Даочен. Скажіть, що ні на хвилину немає мені спокою, а дні здаються мені такими довгими, мов роки. Тож нехай скоріше приїде та провідає мене, бо що зі мною далі буде, я й сама не відаю.
55
Жалоба по батькові триває три роки. Мабуть, студент пов'язував це з трирічним строком, який дала йому черниця.