Вдова спитала про ім'я чи прізвисько студента Паня, але дівчина більш нічого не знала і лише сказала:
— Оскільки він в училищі, то сюцаї, сподіваюсь, чули про нього!
Ще й не світало, а дівчина почала вже збиратися в дорогу. Прощаючись, вона ще раз слізно нагадала про своє прохання.
Приїхавши додому, вдова стала розповідати синові про свою поїздку, а коли дійшла до цієї розмови, студент упав перед нею на коліна.
— Каюсь, мамо, — мовив він. — Признаюсь тобі чесно: так званий студент Пань — це не хто інший, як твій син.
Мати розпитала про всі подробиці і, довідавшись, як все це сталося, накинулася на нього.
— Негіднику! — з гнівом вигукнула вона. — Вештаєшся по всіляких монастирях та храмах, займаєшся там розпустою, а потім хочеш одружитися з даоскою! І не сором тобі буде перед родичами та близькими?
Студент похнюпив голову, не наважуючись більше й слово мовити.
За кілька днів він поїхав до окружного міста складати екзамени. Там, викроївши трохи часу, студент потай найняв човна і майнув на пошуки Ван Даочен. Коли прибув на місце, то виявилось, що Юньці півмісяця тому вирушила у мандри і ще не поверталась.
Приїхавши додому, студент засумував і невдовзі захворів. У цей час саме померла стара Цзан. Мати негайно виїхала на похорони, а на зворотному шляху збилася з дороги і попала до пані Цзін, котра, як потім виявилось, була її далекою родичкою.
Вдову запросили погостювати. Коли вона зайшла в дім, то побачила дівчину років вісімнадцяти-дев'ятнадцяти, таку гарну, таку чарівну, що очей від неї не відірвеш.
Пані Чжень, яка тільки й мріяла про те, щоб знайти синові вродливу дружину та хоч цим розвеселити його, була вражена й стала розпитувати про неї свою родичку.
— Прізвище цієї дівчини Ван, — відповіла та. — Наша небога. Після смерті батьків недавно переїхала до нас жити.
— А де її наречений?
— Ще немає.
Вдова взяла дівчину за руку, почала з нею розмовляти і була в захопленні від того, яка вона ніжна та ласкава. На радощах вдова вирішила затриматися тут на ніч, щоб розповісти господині про свої наміри.
— Все це дуже добре, — відповіла Цзін, вислухавши її, — та от біда: вона надто горда. Інакше чого б це їй і досі в дівках сидіти.
— Тоді дозволь, я сама з нею про це поговорю.
Пані Чжень запросила дівчину лягти з нею спати в одне ліжко. Довгий час вони весело розмовляли, сміялись. Дівчина сама висловила бажання називати її матір'ю, і вдова страшенно зраділа. Вона запросила дівчину поїхати разом з нею в Цзіньчжоу. Красуня з великою радістю прийняла це запрошення. Наступного дня вони сіли в човен і вирушили в дорогу.
Коли ж нарешті дісталися додому, то побачили, що студент все ще хворіє: так і не вставав з ліжка. Щоб хоч трохи розважити та підбадьорити сина, мати послала до нього служницю, яка шепнула:
— Пані привезла для вас, паничу, справжню красуню.
Студент не повірив. Підійшов до вікна, подивився: ще гарніша, ніж Юньці!
І подумав тоді, що три роки, про які він домовився з Юньці, вже минули, а вона як пішла мандрувати, так і не повертається. Можна гадати, що її яшмовим личком уже хтось інший милується. То чи не слід йому втішити свою душу, зійшовшись з цією красунею?
Від такої думки йому повеселішало на душі, на обличчі засяяла усмішка, а хворобу мов рукою зняло.
Мати запросила сина та дівчину до кімнати, щоб познайомити їх. Обоє молодих, привітавшись, низько вклонилися одне одному. Після знайомства студент одразу пішов, а вдова спитала дівчину:
— Тепер тобі, мабуть, ясно, навіщо я тебе сюди привезла?
Дівчина посміхнулась:
— Так, ясно. Зате я певна, що ви, мамо, не знаєте, чому я зважилася їхати з вами. Коли я була зовсім молоденька, то дала обіцянку студентові Паню з вашого міста, що тільки за нього вийду заміж. Відтоді минуло кілька років, а від нього ніяких вісток. Мабуть, знайшов собі достойнішу пару. Якщо справді це так, то я, мамо, згодна стати вашою невісткою, а якщо ні, то я ладна довіку бути вашою дочкою і колись щиро віддячу вам за вашу доброту.
— Ну, коли ти дала обіцянку, силувати не будемо. Але ось що. Недавно трапилося мені побувати на горі П'яти Праведників. Там одна черничка-даоска теж розпитувала мене про якогось Паня з Іліна. А тепер знову цей Пань! Мені добре відомо, що в числі більш-менш іменитих людей нашого міста ні в кого немає такого прізвища.