Якось вдова забула щось зробити по господарству і побігла запитати у Юньмянь, а та, виявляється, вже давно про це потурбувалась.
При нагоді стара дорікнула невістці:
— Ти, немов красуня з картинки, зовсім нічого в господарстві не тямиш. І що мені з тобою робити? От якби в мене була така невістка, як твоя сестра, то я б і горя не знала.
Стара не підозрювала, що Юньці давно мріє про те ж саме. Ото тільки боялась, коли б не накликати на себе гнів. Тому тепер, почувши такі слова, вона засміялась і мовила:
— Я знаю, матінко, що ви мене любите. І щоб догодити вам, я ладна взяти собі за приклад славетних Ін та Хуан[*]. Як ви на це дивитеся?
Вдова нічого не сказала, а лише засміялася. Невістка тим часом побігла до чоловіка і про все йому розповіла. Після цього розпорядилася звільнити одну з кімнат і чисто там прибрати. Потім вона звернулась до своєї подруги:
— Пам'ятаєш, сестро, ще коли ми з тобою спали в монастирі на одній подушці, ти іноді казала, якби трапився нам такий чоловік, що полюбив нас обох, то ми б із задоволенням разом слугували йому? Пригадуєш таке?
Шен Юньмянь засоромилась і тихо пробурмутіла:
— Та що ти, що ти? Кажучи тоді про любов, я зовсім про інше думала... Бувало, цілісінькі дні в біганині та клопоті і ніхто навіть не спитає, солодко чи гірко у тебе на душі... А наша матінка приголубила, пожаліла мене, і я відразу ж відчула всім серцем, де мені холодно, а де тепло. Отож, якщо ти не звелиш, як кажуть, «вигнати чужинця»[*] і дозволиш мені й надалі дружити з матінкою, то мені більш нічого й не треба. А те, про що ти тільки-но згадувала, навіть з голови викинь!
Молода господиня пішла до свекрухи і розповіла їй про їхню розмову. Та наказала обом запалити свічки і заприсягтися одна одній, що вони ніколи в житті не будуть розкаюватись.
Потім вдова покликала сина і звеліла виконати з Шен Юньмянь церемонію одруження. Коли настав час лягати до шлюбної постелі. Юньмянь попередила його:
— Хоч мені й двадцять три роки, а я, по правді кажучи, ще й досі дівчина.
Студент не повірив їй. Та раптом... зачервоніло широкою плямою простирадло. Студент оторопів від подиву.
— Не думайте, ніби я дуже рада, що нарешті знайшла собі чоловіка, — шепотіла вона йому. — Річ не в тім, що я більше не могла жити незайманою самітницею. Скажу вам щиро: мені було дуже соромно, коли доводилося пригощати гостей, ніби в якомусь «кривому палісаднику»[58], і в той же час мати невинне тіло. А цією нагодою я скористаюсь тільки для того, щоб увійти до вашої родини і замість вас прислужувати вашій матінці. Ладна бути у вас економкою, управителькою. А що ж до радощів подружнього життя, то ви вже, будь ласка, шукайте його в парі з іншою!
Через три дні вона знову перенесла свою постіль в кімнату до свекрухи. Та пробувала випровадити її назад, але Юньмянь не схотіла вертатись. Юньці вирішила перехитрити названу сестру. Вона з самого ранку пробралась до материної кімнати і вклалася на її ліжко. Довелося новій дружині знову йти на ніч до студента.
Відтоді через кожні два-три дні молодиці мінялися місцями. Невдовзі вони позвикали до цього і стали вважати це звичайним явищем.
Свого часу стара господиня полюбляла грати в шахи, та з тих пір, як овдовіла, їй було ніколи цим займатись. А тепер, коли в домі з'явилася Шен Юньмянь, яка так вправно вела всі господарські справи, вдова цілий день сиділа склавши руки. Щоб не занудитись від безділля, вона іноді грала з Юньці в шахи. А надвечір запалювали світло, гріли чай. Стара слухала, як молоді невістки грають на лютні, і лише опівночі всі розходилися по своїх кімнатах.
— Навіть ще коли був живий мій чоловік, — хвалилася вона своїм знайомим, — мені й тоді не жилося так весело!
Шень Юньмянь ретельно вела підрахунки сімейних прибутків та витрат, занотовувала все до книги і час від часу доповідала свекрусі. Якось стара здивовано запитала:
— От ви обидві кажете, що з самого малечку стали сиротами й знали тільки грамоту, шахи та лютню. Хто ж навчив тебе господарювати?
Юньці засміялась і розповіла всю правду. Свекруха теж засміялась, а тоді мовила:
— От бачиш, я спочатку нізащо не хотіла, щоб мій син взяв собі даоску за дружину, а тепер їх у нього аж дві!
Раптом вона згадала, що наворожили її синові, коли той ще був зовсім маленький. Згадала і подумала, що від долі своєї нікуди не втечеш.
...взяти собі за приклад славетних Ін та Хуан
Ідеться про двох мудрих дочок міфічного правителя Яо, який зробив їх жінками свого майбутнього наступника Шуня; вони не раз рятували свого чоловіка, коли мачуха та зведений брат хотіли звести його зі світу.
«Виганяти чужинця» — натяк на указ першого об'єднувача Китаю, імператора Цінь Шіхуана (III ст. до н. е.), який повелів вигнати з країни радників-конфуціанців.