Студент аж двічі їздив складати екзамени і обидва рази провалювався.
— Хоч ми й не з багатих, — заспокоювала його мати, — та все ж сотні зо три му земельки у нас набереться. До того ж нам пощастило з Юньмянь. Вона так майстерно веде наше господарство, що у нас чим далі, тим більше стає і харчів, і одягу. Отож, синку, сиди коло своєї матері та потішайся життям разом із своїми молодими дружинами. Я не хочу, щоб ти домагався почестей та багатства.
Чжень Юй послухався матері.
Невдовзі Юньмянь народила хлопчика й дівчинку, а Юньці — дівчинку та трьох хлопчиків. Мати померла, коли їй було вже за вісімдесят.
Її внуки, всі, як один, склали екзамени в повіті, а найстарший, той, що народився від Юньмянь, витримав і окружні.
РОЖЕВИЙ МЕТЕЛИК
Студентові Ян Юеданю трапилося якось повертатися кораблем з материка до себе додому на острів Хайнань. У морі на мандрівників несподівано налетіла буря. Судно, здавалося, ось-ось перевернеться, та раптом неподалік від нього невідомо звідки взявся вутлий човник. Ян, не роздумуючи, хутко перебрався на нього, а коли озирнувся назад, корабель і всі, хто на ньому був, безповоротно зникли у морській безодні. А вітер усе дужчав. Студент заплющив очі і поклався на свою долю.
Буря незабаром почала вщухати, і студент побачив перед собою острів, де рядами стояли будинки. Схопився за весла і за кілька хвилин уже був біля самого берега, прямо навпроти воріт сільської огорожі. Довкола панувала незвичайна тиша: ні півень не кукурікне, ні собака не гавкне.
Ян довго блукав вулицями, час від часу сідаючи то тут, то там перепочити. Та ось його увагу привернув будинок, двері якого ледь прозирали за густим плетивом соснових віт та бамбукового листя. Хоч уже був початок зими, але за парканом височіло якесь дерево, геть-чисто всипане пуп'янками квітів.
Садиба дуже сподобалася Яну. Трохи повагавшись, він неквапно зайшов на подвір'я і зупинився: звідкись здалека долинали звуки лютні. З будинку легкою ходою вийшла гарненька служниця років чотирнадцяти-п'ятнадцяти. Помітивши Яна, вона рвучко повернулась і побігла назад.
Лютня раптом стихла, а в дверях показався чоловік і, з подивом глянувши на гостя, спитав, як він тут опинився. Ян розповів про загибель корабля. Чоловік продовжував розпитувати, звідки Ян родом та хто його батьки; почувши відповідь, він радісно вигукнув:
— Так ти, виходить, родич моєї дружини! — і, вклонившись, запросив гостя до кімнати.
В саду стояв затишний, чепурненький будинок, звідки знову долинули звуки лютні. У вітальні сиділа молода, чарівна на вроду жінка років вісімнадцяти і, перебираючи червоні струни, настроювала інструмент. Побачивши незнайомця, вона поклала лютню і хотіла було йти, але чоловік зупинив її.
— Не тікай! Це твій родич. — І розповів їй про гостя.
— О, то він, значить, мій небіж, — зраділа хазяйка і почала розпитувати Яна, як там поживає бабуся, скільки років його батькам.
— І батькові, й матері вже за сорок, почувають вони себе непогано. От тільки бабуся все хворіє, адже їй шістдесят з лишком. Без допомоги й кроку ступити не може, — повідав Ян, а потім і собі поцікавився: — Я, щиро кажучи, не знаю, по якій лінії ви доводитесь мені тіткою. Що ж мені повідомити про нашу зустріч дома, коли повернуся?
— Дорога туди — не близький світ, — відповіла жінка. — І ми вже давно не чули нічого про своїх рідних. Повернешся додому і скажеш батькові, що кланялася йому Десята сестра. Він одразу все зрозуміє.
Потім студент запитав у її чоловіка, якого він роду.
— Я тут теж недавно. Прізвище моє Янь, а приплив сюди з острова Безсмертних та Небожителів, що за три тисячі лі від Хайнаня, — сказав той.
Жінка вийшла до сусідньої кімнати і наказала служниці подати студентові вина та закусок. Не бачені досі овочі, які принесла йому служниця, були дуже смачні і приємно пахли. Коли гість підкріпився, господарі запросили його прогулятись по садибі. Ян здивовано розглядав молоді бутони, якими були всипані персики та абрикоси.
— Дерева у нас цвітуть будь-якої пори року, — пояснив господар, — Адже влітку тут ніколи не буває спеки, а взимку — приморозків.
— Справжня тобі оселя безсмертних! — захоплено мовив Ян. — Як тільки приїду додому, почну умовляти батьків, щоб переселитися сюди. Будемо сусідами. Господар у відповідь лише посміхнувся. Коли вернулися до вітальні, вже стемніло: принесли свічки. Помітивши на столі лютню, Ян забажав послухати чарівну музику. Господар провів пальцями по струнах і підкрутив кілочки. А коли до кімнати ввійшла Десята, запропонував їй: