Після цього Юй підсунувся ближче до вікна і вп'явся очима в дірку.
Деякий час було тихо. Потім по той бік вікна щось засопіло, ніби там важко дихала корова, і налягло на віконну раму. Стіна в кімнаті захиталася, ніби ось-ось мала завалитись.
Боячись, щоб його тут не причавило, Юй вирішив вийти на вулицю і там повести бій. Він з грюкотом відімкнув двері і вискочив з кімнати.
Перед ним постав не хто інший, як сам чорт, та такий здоровенний, що головою сягав аж до самої стріхи. При тьмавому місячному світлі Юй лише побачив, що обличчя у велетня чорне, немов сажею вимазане, одні тільки очі виблискують якимсь жовтуватим блиском. Тіло до половини голе і ноги босі, зате в руці чудовисько тримало лук, а біля пояса стирчали стріли.
Поки Юй з жахом дивився на цю потвору, вона пустила в нього стрілу. Юй махнув мечем і відбив її. Хотів було й собі кинутися на нечистого, але той стрельнув у нього вдруге. Юй спритно відхилився, і стріла зі свистом увіткнулася в стіну.
Чорт розлютився, вихопив ножа із-за пояса і, грізно вертячи ним, уп'явся в Юя очима, а потім щосили замахнувся на свого супротивника. Однак Юй, мов та мавпа, встиг уникнути удару й цього разу, а ніж з розмаху вдарився об одну із каменюк, якими було забруковане подвір'я. Камінь одразу ж розколовся навпіл.
Тим часом Юй, прошмигнувши у чудовиська поміж ногами, вдарив його мечем по п'ятах. Пролунав глухий тріск, ніби деревина поламалась. Чорт заревів, мов дикий звір, і розлютився ще дужче; він круто повернувся назад і махнув ножем перед собою вдруге. А Юй, припавши до самої землі, кинувся уперед. Ніж лише відітнув полу його халата, Юй миттю випростався і увігнав потворі меча під самісінькі ребра. Знову почувся сухий тріск і нечистий повалився на землю.
Юй продовжував бити його мечем, але чув тільки дзвінкий стукіт, так ніби хтось рубав дерев'яну дошку. Тоді виніс каганця, подивився, аж це не чорт, а величезне дерев'яне опудало, до пояса якому причеплено лук і стріли. Обличчя в опудала вирізьблене і розмальоване так, що й глянути на нього страшно. А в тих місцях, куди Юй влучив мечем, червоніла кров.
З каганцем у руці Юй так і просидів на подвір'ї до самого ранку. Тільки тепер він збагнув, що всю цю погань на нього посилав не хто інший, як сам віщун. Це він хотів убити його, щоб прославитись, довівши усім силу свого пророкування.
Наступного дня Юй розповів про свої нічні поєдинки друзям, і вони гуртом рушили на базар до того місця, де завжди сидів віщун. Той ще здаля помітив Юя і відразу став незримим.
Хтось із присутніх зауважив, що не кожен зуміє миттю щезнути з людських очей, для цього треба бути справжнім відьмаком, але ці витівки безсилі проти собачої крові.
Як йому порадили, так Юй і зробив. Роздобувши собачої крові, він прийшов на базар знову. Віщун, як і минулого разу, миттю зник. Юй негайно покропив собачою кров'ю місце, де той щойно сидів, і перед його очима постав віщун, тільки із закривавленим обличчям. Одні лише очі виблискували, мов у чорта.
Віщуна відразу ж схопили і відвели до управи.
Невдовзі його стратили.
Від себе оповідач цих дивовижних історій хотів би додати таке:
Дурний той, хто платить гроші за всякі там ворожіння. Чи багато в світі ви знайдете таких майстрів цього мистецтва, які б, пророкуючи людям долю, не помилялись? А коли ви не певні, що вам кажуть правду, то навіщо ж звертатися до віщунів?
Однак якщо якийсь із них чітко й ясно напророчив людині, коли вона має померти, то здавалося б, чого йому ще треба? Так ні — бувають серед віщунів, виявляється, й такі, що ладні загубити навіть людське життя, аби тільки прославитись. Так оці, мабуть, страшніші за всіх!
КРАСУНЯ ЦІНФИН
Могутня родина Генів була здавна відома в місті Тайюань своїм багатством. Численні нащадки цієї родини мешкали у великих, просторих будинках, що тяглися в ряд один за одним. Та ось для родини настали тяжкі часи, і на ще недавно багаті садиби прийшло запустіння. Отож після цього там і почало діятись щось дивне: серед ночі, приміром, могли самі собою розчинитися чи зачинитися двері до зали або чулося якесь гупання і таке інше. Ті з мешканців, хто ще залишався тут жити, здіймали після цього крик, і вже до ранку ніхто не міг заснути. Пригнічений таким лихом старий Ген теж не витримав і переїхав за місто, де у нього був маєток, залишивши на господарстві тільки літнього сторожа. Але чудеса після від'їзду хазяїв не припинились, навпаки, тепер люди все частіше і частіше чули, як уночі там лунали голоси, дзвенів веселий сміх, лилася музика.
У старого Гена був небіж, студент, якого звали Цюйбін, — людина буйної вдачі, сміливий і запальний. Він наказав сторожеві негайно бігти до нього, як тільки помітить чи почує щось підозріле в дядьковому будинку. І от якось пізно вночі старий побачив, що в одному з вікон блимає світло; він одразу ж пішов і доповів молодому панові. Тому забаглося негайно глянути на власні очі, що то за чудо. Старий спробував відмовити його — та куди там.