Покликали невістку. Та й справді назвала його ім'я, але визнати себе винною в розпусті відмовилась, сказавши, що то її свекруха цим займається.
Жінки почали сперечатись, дорікати одна одній. Повітовий начальник послухав їх і звелів привести гультяя. Але той, коли його привели, розкричався і начисто заперечував усі звинувачення.
— Ніяких справ я не мав ні з тією, ні з тією, — запевняв він. — Знаєте, ці вдови просто ненавидять одна одну от і наговорили на мене всякої всячини!
— Може, й так, — погодився начальник. — Але чоловіків у селі кількасот, чому ж саме на тебе наговорили?
І начальник звелів всипати йому так, щоб затямив надовго. Розпусник упав перед ним на коліна і почав благати, щоб його не карали, бо він, мовляв, признається, що ходив до невістки.
Начальник звелів надіти їй на шию колодку, але жінка й після цього не хотіла визнавати себе винною. Тоді її просто прогнали геть.
Ображена невістка подала скаргу губернаторові, але там не стали морочитись, і справа якийсь час там і залишалась невирішеною.
Та скоро у сусіднє місто Ліньцзінь намісником губернатора було призначено шановного Сунь Люся. що відзначався особливим хистом у вирішенні судових справ. Отож скаргу молодої вдови переслали на розгляд у Ліньцзінь. На судове засідання привели усіх трьох. Після короткого допиту Сунь наказав відвести їх до в'язниці, а своїм підлеглим звелів понаносити до судової зали цегли, каміння, ножів та голок, які нібито знадобляться на завтрашньому судовому засіданні.
— Навіщо це? — здивовано питали один одного чиновники. — Щоб покарати людину, досить колодок та наручників. Невже він збирається вести допит методом, який закон не передбачив?
Та хоч вони і не розуміли, що намісник собі надумав, але все приготували, як було наказано.
Наступного дня, прибувши до суду, намісник переконався, що його розпорядження виконано, і звелів розікласти всі речі прямо в судовій залі. Коли привели винуватців, він задав їм ще по кілька питань, а потім звернувся до жінок:
— З вашою справою все зрозуміло, і немає ніякої потреби вести допит далі. Хоч і невідомо остаточно, хто з вас замішаний у перелюбстві, але ясно, хто був вашим спокусником. Взагалі-то ваша родина чиста й непорочна. Просто вас якось збив з пуття цей негідник. Отже, в усьому винний він. Перед вами лежать ножі, каміння... Беріть, що вам більше до вподоби, і бийте його, поки не вб'єте!
Свекруха та невістка нерішуче тупцювали на місці, боячись, щоб не довелося потім відповідати, але начальник, помітивши їхні вагання, запевнив:
— Сміливіше, адже я тут!
Тоді жінки почали хапати каміння і кидати в того чоловіка. Невістка, у якої стільки злості накипіло на душі, вибирала найбільші цеглини, щоб вбити його, а свекруха, навпаки, хапала найдрібніші камінці і влучала йому чи то в ногу, чи то в сідницю.
Тоді намісник порадив їм узяти ножі. Свекруха й цього разу зам'ялась. Намісник зупинив їх.
— Тепер я знаю, хто з вас займався блудом, — сказав він і розпорядився забити свекруху в колодки. Жінка одразу ж щиро у всьому призналася і справа була закінчена.
