Молодий Ген добряче знав усі входи й виходи на цьому подвір'ї, де бував не раз, і тому впевнено рушив звивистою стежкою вперед, незважаючи ні на бур'яни, ні на чагарники, ще порозросталися. Проминув двері, зійшов на другий поверх — нічого особливого. Пройшов майже всі кімнати зверху і раптом чув, ніби десь розмовляють. Зазирнув крадькома до наступної кімнати, аж бачить: яскраво горять дві свічки — видно як удень. За столом, на місці господаря, у шапочці вченого сидить літній чоловік, навпроти нього жінка, обом уже за сорок. А по боках — юнак років двадцяти та дівчина років п'ятнадцяти. На столі стоїть вино, всілякі закуски; точиться весела розмова. Ген рвучко розчинив двері, зайшов до кімнати і мовив посміхаючись:
— Приймайте непроханого гостя!
Присутні злякано посхоплювалися зі своїх місць і кинулися геть з кімнати. Лише старий спокійно вийшов із-за стола йому назустріч і закричав:
— Хто ти такий, що смієш вриватися, не спитавшись, до чужих покоїв?
— Якщо по правді, то це мої покої, — відповів студент, — а ви зволили свавільно зайняти їх і тепер попиваєте собі смачненьке винце, а про те, щоб і господаря запросити, не подумали. Вперше бачу такого скнару!
Старий допитливо подивився на нього й відповів:
— Не ви господар цього дому.
— Може, й так, але я, безстрашний студент Ген Цюйбін, — небіж господаря, — відповів юнак. Після цього старий дуже чемно мовив:
— Вважаю за честь познайомитись з вами. Я давно про це мріяв і тепер дивлюся на вас з такою ж пошаною, як люди дивляться на зорі Небесного Ковша чи на святу гору Тайшань[*].
З цими словами він низько вклонився, запросив студента до столу і, наказавши служникам прибрати все зайве та принести нових закусок, почав наливати вино. Але студент зупинив його:
— Ми з вами, як мені здається, люди свої, тож чи слід було всім іншим звідси тікати, побачивши мене? Прошу вас, запросіть їх сюди знову, і всі гуртом продовжимо вечерю.
— Сяоер! — покликав старий, і коли до кімнати зайшов юнак, відрекомендував його: — Мій син.
Юнак вклонився й сів, а Цюйбін почав розпитувати їх, якого вони роду. Старий назвав своє прізвище та ім'я: Ху Іцзюнь[4]. Запальний і щирий за своєю вдачею студент дуже любив поговорити. Сяоер теж був людиною небайдужою, тому, ведучи відверту розмову, вони пройнялися один до одного взаємною симпатією. Цюйбін, якому вже сповнилося двадцять один, був на два роки старшим від Сяоера і поставився до свого співбесідника, як до молодшого брата.
— Колись я чув, — утрутився в їхню розмову старий, — ніби ваш дід написав «Оповідь про гору Тушань»[*]. Ви знайомі з цією книгою?
— Авжеж, — кивнув головою Цюйбін.
— Так от, я далекий нащадок Тушанської діви-лисиці. Нашу родовідну після правління імператора Тана[*] я ще трохи знаю, а от що було до часів П'яти династій, не маю ніякої уяви. Зробіть ласку, вельмишановний, повідайте нам!
Тоді студент переказав їм історію про те, як Тушанська діва допомагала Юю в його титанічних трудах. Розповідав він так мальовниче, з такою майстерністю, що, здавалося, те джерело, з якого витікають слова його чудової розповіді, ніколи не вичерпається.
Старий був у захваті і слухав з великим задоволенням.
— Яке щастя, що ми сьогодні змогли дізнатися про те, чого досі не чули й не відали! Молодий пан, як видно, не зовсім нам чужий. Поклич, сину, сюди нашу маму та Цінфин, нехай і вони послухають разом з нами про наших славних предків.
Сяоер миттю зник за завісою на дверях, а за хвилину до кімнати увійшла стара жінка з молодою дівчиною. Цюйбін пильно глянув на дівчину, звернув увагу на її стрункий стан, чисті, мов осіння вода, розумні очі і подумав, що ніде в світі немає іншої такої гарної, як вона.
Показуючи на літню жінку, старий промовив:
— Це моя стара. А то, — додав, повернувшись у бік дівчини, — Цінфин, моя небога. Дуже розумна. Що б не почула, що б не побачила, одразу запам'ятає і вже ніколи не забуде. Тому і її я покликав, щоб послухала вас.
Закінчивши свою розповідь, студент випив чарку вина. Потім підвів очі і з неприхованою цікавістю ще раз поглянув на дівчину. Та не витримала його погляду і опустила очі. Цюйбін нишком просунув ногу вперед і непомітно натис на її ніжку. Дівчина рвучко відсмикнула її, але вдала, що не сердиться. Вмить заграла душа у студента, гулко закалатало серце в грудях. Не в змозі стримувати себе, він ляпнув рукою по столу і сказав:
...з такою ж пошаною, як люди дивляться на зорі Небесного Ковша чи на святу гору Тайшань
Небесний Ківш — так китайці називають Велику Ведмедицю. Тайшань — найзнаменитіша гора Древнього Китаю, яка вважалася священною; знаходиться в рідній провінції Пу Сунліна — Шаньдуні.
«Оповідь про гору Тушань»
Герой давньокитайської міфології, Великий Юй, прокладаючи тунель через гору Тушань, щоб відвести води гірського потоку, побачив дев'ятихвосту діву-лисицю й одружився з нею.
...після правління імператора Тана...
Таном називали легендарного мудрого імператора Яо, що нібито правив з 23.56 по 2255 рр. до н. е.